Давно я про Женьку нічого не писав, а новин чимало

gorovyi

Спочатку нагадаю. Минулої зими 22 лютого він впоров херню – бавився з петардою, вона вибухнула і сильно пошкодила йому очі. Почалися операції, на які ми всім світом активно збирали в фб.

Спочатку Жеку «лічили» в інституті Філатова в Одесі. Я не випадково написав лічили в лапках. П’ять операцій. За пристойні гроші. В якійсь момент, коли у мами вже не було грошей і вся вона була в кредитах, лікарі відмовилися продовжити боротьбу, мовляв нічим допомогти не можем.

Ну, хєр на них. Женіна родина не припинила боротьбу. Паралельно знайшлася родина яка почала фінансувати далі. Я не можу називати їх імен, бо пообіцяв, однак сподіваюся їм на очі потрапить цей пост і вони прочитають наскільки ми вдячні.

Отже. В Вінниці в клініці Сергієнка проведено 2 операції на правому оці. Успішні, око заживає, будемо дивитися шо до чого. І сьогодні зробили першу з кількох запланованих на лівому оці. Цього разу в Дніпрі. Як тут буде далі – побачимо. А покишо прошу пишіть пацану слова підтримки під постом. Він того потребує. За цей час він став справжнім мужчиною. І все ж підтримка потрібна. Я затегаю його маму і вона йому читатиме. Дякую, Люди.

Про всяк випадок даю карточку Женіної мами, Людмили. 5168 7556 1156 0851 бо окрім операцій ще час від часу треба гроші на медикаменти. Однак головне – слова підтримки. І да, дякую всім і кожному. Жека має бачити! Невсеремось!

Фото Ruslan Gorovyi.
 
Докладніше

Жив-був Водяник.

bg

Знову архівне)))
#чтивонаніч
#казкивідБоді

Жив-був Водяник.

Може правда, а може й вигадка, але старі люди розказували, що живе в тих краях сила нечистая. Ну, як нечистая, бояться її дуже, це так, та хто там насправді живе, того ніхто не знав і не знає...
А жив там самий звичайний Водяник. Його домівкою було невеличке, затишне лісове озерце, сховане в самісінькому серці дрімучого лісу і оточене з усіх боків непрохідними хащами. Жив він там так давно, що і сам не пам'ятав, коли перебрався сюди з Мертвих боліт, що знаходяться там, аж за Чорним лісом. А туди колись прийшов з-за Скляних гір, де кілька століть просидів у затхлій трясовині між двома річками, назв яких Водяник навіть вже і не пам'ятав...
Цього літнього ранку Водяник прокинувся від незвичних звуків. Таких незвичних, що навіть жаби перестали кумкати і теж уважно прислухалися до них, намагаючись зрозуміти, звідки вони тут взялися і хто це посмів порушити цю озерну ідилію. Але Водяник знав, що то за дивні звуки. То був сміх! Так, самий звичайнісінький сміх, якого тут зроду ніхто і ніколи не чув, та Водяник колись чув і впізнав його. 
Створіння, схоже на порослу мохом і водоростями дровиняку з гілками, безшумно виринуло серед щільного частоколу з очерету і заклякло від подиву. Посеред його улюбленого озера плавала русалка! Вона пірнала, вистрибувала з води, здіймаючи в повітрі феєрверки з діамантових бризок, кружляла по плесу і дзвінко сміялася. Водяник не вірив своїм очам, але то була дійсно русалка, молода, гарна, з довгим волоссям, кольору зрілої пшениці і з величезними очима, один з яких був смарагдового кольору, а інший темно-синього. Але ця вада навіть додавала якоїсь пікантності до її образу і зовсім не відлякувала. Водяник колись бачив русалок, але то було дуже й дуже давно, та таку красуню йому довелося побачити вперше за своє довге життя. Що йому зараз робити Водяник не знав. Він і гадки не мав, як треба поводитися з русалками, а тим більше, з такими гарними, як оця.

Докладніше

Я буду завжди коньяк!...

lp2

- Я буду завжди коньяк! 
Такими невинними словами я закончила тираду Котові, з приводу його подарунка Дмитрикові на день народження. Спочатку Кіт думав, потім вирішував, потім узгоджував зі мною набори юного хіміка-фізіка де з помощью двох яблук можна здєлать часи, а з помощью картонки і ропи - птицю фєнікс у кольорових кристалах. Я дивилась на ето фізично-хімічне будуще моєї хати і сказала
- А я буду завжди коньяк. 
Пи Си Часи роблять, фєнікс вже почав обростати крісталами, коньяку ще півпляшки. Піду щось пожеру, а то полноч пріблізілась, удалілась а я ше сьодні в холодільнік не лазила))
Докладніше

#філософське

lp2

А знаєте, Біла Церква унікальне місто. Місто де є небайдужі. І ці небайдужі, іноді самі не розуміючи цього, змінюють історію цього міста. 
Тільки тут підприємці можуть зібратися і купити двигуни для військових машин в перші дні війни. Тільки тут волонтерський рух набирає всеукраїнських масштабів і має ще й соціальну спрямованість. Тільки тут обсусолюють поставлений за приватний кошт пам'ятник Майдану, саме тому, що хотіли б бути залученими до такої тремтливої і важливої справи. Тільки тут через допис у фейсбуці може бути піднятий весь контингент виконкому, щоб правильно і доступно пояснити мешканцям, що відбувається. Тільки тут громадський активіст може почавши з місцевої, почати боротися з всеукраїнською корупцією. Тільки тут на непересічну дію влади з благоустрою можуть сказати "а можна ще й ось це? " і їх послухають. Тільки в Білій Церкві прислухаються до красивих жінок, яку б дурницю вони не сказали. І я вам видам інфу з інсайду - колись я спитала у мера, чому така тротуарна плитка а не інакша? Він відповів "Щоб вам, жінкам, було зручно ходити на підборах по місту. Місто має бути красивим, а краса - це саме ви"
А загалом - приїжджайте в Білу і складіть власне враження. Я з задоволенням проведу, познайомлю, покажу.. Ви впевнитесь в тому, що Біла Церква - місто, що надихає! )))
Люблю Білу! І вас всіх люблю! Цьом!
Докладніше

Колись в Конотопі на Воронцова...

gorovyi

Колись в Конотопі на Воронцова мужик грав з дружиною в катри на бажання а він такий був самовпевнений всігда перемагав а тут програв. І вона йому загадвла шоб він купив їй на базарі труси. Ну він тіпа псіханув шо за нєфіг дєлать, а сам пришов на базар і не знає шо робить бо ні розмєра не знає як назвать нічого. І стоїть тітка така дородна і труси в неї які хочеш і мужські і женські і дєцькі. І він ходить мнетьця а вона йому всякі на нього труси прідлагає. Він вже не видєржав і каже тіпа мені треба стрінги. А тітка розкраснілася і каже тіпа мужчіна у мене нема розмєра на вас стрінгів то він як псіхане і бігом з базару. Ох і ругалися вони потім з жінкою чуть не розійшлися. Но він потім їй дав грошей на шубу і вона заспокоїлася. А на бажання з нею вже не грав.

Докладніше

Дарова, котани!

kz

ну шо, мороз і сонце день чудєсний?

ти вже не дрємлєш друг прєлєстний?
якесь ледачее графьйо
до півдня ніжиться в постєлі
ніяк не здатне баньки розлупить?
ну штоже, так тому і бить!

но бог послав вєлікого поета глас
шоб він, валяясь чопорно на шкурє у каміна, 
нєтлєнку накрапав для вас
це був канєшно Пушкін Ас!

нагородив три короба про сніг
мороз добавив і кобилку буру
яка погнала у поля з всіх ніг
ех, харашо в теплі валяця здуру!

ну шо писать вєлікому поету?
раз завтикав в вікно,
а там картінка для сюжету)))

всєм добра і обов"язково посміхнутись! 
Захарна аж двайціть минут лічьного врємєні потратила, щоб ви посміхнулись, бо день без посмішки - день прожитий абсолютно марно!

 

 
Докладніше

Дмитро зранку розглядає подарований велосипед

lp2

Щоб ви розуміли, він всю весну літо і осінь виїдав мені мозок кавовою ложечкою, що хоче дорослий велосипед. І от сьогодні - День народження Дмитра. Велосипед стоїть прямо в дитячій і моє сонце з криком "Мама, у мене ж День народження!" вискакує з ліжка біжить вмикати телефон і тут ВІН! Дмитро радіє, потім дивиться у вікно на засніжене подвір'я, потім щось думає, а потім видає " Мам, а поки сніг не зійде, може подаруєш ще якусь іграшку, щоб мені було чим зайнятись?" Мене заціпило)))
Данило солідно злазить з другого поверху, і йде до Дмитра, з заздрістю поглядуючи на велосипед. "Брате, з Днем народження!" але бачу що щось він хандрить. Витягую іграшку, дарую Данилові "З днем Української Армії, сину!" "Але ж я не солдат!" "Ти захищатимеш Україну, коли виростеш?" "Так звичайно!" "Тоді зі святом!"
І вас всіх, моїх любих вояків зі святом! Тих хто перший йде в бій, тих хто готовий віддати життя! Що звичайна жінка може подарувати воїнові? - Надію на те, що його служба не марна і що буде кому згадати, і що буде кому продовжити, і що буде кому вшановувати! Наступне покоління українців, то такий подарунок вам від ваших подруг, дружин, сестер. Зі святом!
Докладніше

Казка про русалку

bg

З архіву, може хто не читав)))

Казка про русалку.

Частина 1.

У володаря морських глибин Нептуна було багато доньок. Вони всі мали гарну вроду і дуже любили свого батька. Нептун дуже пишався доньками і теж обожнював своїх любих русалоньок. Морські принцеси полюбляли плавати по морю, цілими днями гратися з морськими жителями і взагалі безтурботно проводити час. Усі русалки мали довге, дуже гарне волосся, в основному світле, та тільки у однієї з них, наймолодшої, волосся мало інший колір, а саме темно-рудий, насичений, який так неповторно відливав міддю при світлі сонця.
Наймолодшу, темноволосу доньку морського царя звали Маджестіна. Вона одна серед своїх сестер не любила веселощі. Не те, щоб Маджестіна такою була від народження, просто десь з рік тому щось трапилося і русалка засумувала з якоїсь причини...

А ту причину звали Семом Трентоном. Молодий рибалка, в якого закохалася Маджестіна, жив одинаком на узбережжі у своїй хижі і майже кожного ранку виходив на своєму старенькому човні в море. Маджестіна вже цілий рік припливала до скелі, де ловив рибу Сем, і тихенько спостерігала за ним, аж поки він не збирав сітки з уловом, а потім зі сльозами на очах пірнала в море...

Так тривало впродовж цілого року. І от одного разу русалка не витримала, стрімко підпливла до човна і схопила Сема за руку, коли той витягав сітку. Рибалка, який не чекав такого, звісно ж злякався і голосно закричав! Маджестіна міцно тримала свого коханого і розгублено дивилася на нього, не знаючи, що тепер далі робити. Але нарешті вона наважилася доторкнутися до свого Сема! І тут русалка наче оскаженіла! Вона з усієї сили шарпонула хлопця і той, не втримавшись за борт, впав з човна у воду. Та Маджестіна на цьому не зупинилась і пірнула в морську безодню разом з Семом, руку якого вона не збиралася відпускати...

Докладніше

з Днем волонтера наші любі, мужні та невтомні!

kz

Ще декілька років назад слово "волонтер" було рідковживаним, а тепер воно міцно вкорінилось в сьогоденні
Спасибі вам за те, що в любу негоду ви готові протягнути руку допомоги фронту, ризикуєте власним життям та вберегли країну від хуйловської чуми.
Здоров"я вам, шаленої енергії і низький уклін!
прийде час, коли ви будете на політичному олімпі і будете керувати країною, а вся та зажерлива корупційна грибниця самознищиться і поглине всю шваль, бо по іншому просто бути не може,
Слава Україні!
Докладніше

1000 і 1 ніч війни

gorovyi

Макс взяв зі столу ножа, загострив сірник і колупнув їм у зубі. За вікном хрущівки сніг засипав місто. Темні будинки з поодинокими вікнами де ще світилося, не сперечалися зі снігом. Місто остаточно засинало.

- Ти готова змінити своє життя? - Макс повернувся до Тетяни, яка стояла в дверях кухні. Вона прийшла до нього зі спальні бо він все не міг повернутися сам. Пішов в кухню випити води і застиг. Дивився у вікно на місто.
- Ти вважаєш, що жити з тобою це змінити життя? - Тетяна поправила халат і сіла навпроти Макса, - Наше життя вже змінилося. Війна це ге цяцьки. 
- Ти права. Не цяцьки. Я воюю, ти оно, волонтериш.
- Ну і норм, - Тетяна поставила на плиту чайник і підпалила газ.
- Але я точно не принц на білому коні...
Тетяна деякий час мовчала дивлячись на сніг за вікном. Потім розвернулася і провела рукою по плечу Макса.
- Ти подарунок долі.
- Ти думаєш? - Макс перехопив руку і поцілував долоньку.
- Впевнена, - Вона посміхнулася, - ти думаєш я не бачу, що ти не ідеальний? Бачу. 
- І що? 
-Ну як там у класика, - Тетяна сіла Максу на коліна, - мені не потрібна вічна голка до примусу?
- Не зрозумів.
- Мені не треба хтось інший. Мені потрібен ти.
Тетяна нахилилася і поцілувала його в губи.
- А зайоби? - Макс відхилився розглядаючи Тетяну.
- Це не зайоби. Це шрами. Вони загояться.
- А якщо ні?
- Я загою... Не переживай. Ми загоїмо.
Тетяна знову поцілувала Макса. Той стиснув її в обіймах, піднявся і поніс у спальню. За вікном сніг остаточно вкрив місто. На плиті запарував чайник. Ніч остаточно вступила в права...

Докладніше

форсять січас дами в норкошубах... ох форсять

kz

Якраз настав їх звйоздний час і сібья паказать і субєйку на сабацьєм мєху вигулять...
Тільки ось незадача - гулять нєгдє, гацьтво, вот і пруть, шо ворони на елєватор в міський транспорт
Ухватиця норкошуба за поручень, повисне і їде лихе на весь світ, бо народ сновигає туди-сюди і мєх тріпає, а нокошуба громи-молнії з-під лоба випускає...
І пошто бабє норкошуба? Невже родилась з усвідомленням, шо її організм обізатільно должен согрівать тулуп із убієнних? А вот і нє, не родилась... Жорстоким ніхто не народжується.
А вже в сознатільном возрасті приняла канонічьне посвящєніє, шо їй обізатільно нада з мужика стрясти норкошубу. Купіт значіт любіт!
І нада замітити, шо мужикам ті норкошуби до дупи, вони більше уваги на сіське звертають, а жонкі всьоравно подай і всьо тут! Шоб над товарками возвиситись, шоб подружбаєк умить.
І їде лихе в транспорті на весь світ, бо опщіство ніпатхадяще - не зацінило тулупчік із убієнних, не упало на коліна, царіца то кака в мєхах єдут! В вонючєм салоні маршрутки...

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info