Нелагідна українізація

murzik

#цікавідосліди

Ходили ото з Лесюньою на день молоді у центрі Білої Церкви.
Ну шо вам сказати, хоча день і видався спекотний, але людей була тьма. Ото ходили, витрішки купували аж поки нас не замучила спрага. Випили по пиву у магазіні з кондішином і так нам зразу стало харашо...
Аж виходимо з магазіну, а там поруч сцена і якийсь притрушений діджей начинає завивать: между намі льод, мєжду намі дажді... ей нарот я вас нє слишу, громчє!
Чим зненацька, начина нам псувать кислотно-лужний баланс. Але остаточно кота висадила фраза: "да какая разніца на каком язикє - ви мєня всьо равно услишитє".
І тут котика накрило, як той казав, і почався перфоменс "доїбися до діджея".
Не полінувався, пішов до сцени і доїбався, кажу йому - як тобі нема разніци - балакай українською, а мені є різниця.
А воно таке, хоч і на понтах, відразу перейшло на українську і пиздить у мікрофона - мене не всі почули.
Кажу:- Дай мені мікрофона то і мене почують.
Воно ж думало, шо я дурна скатіна, ггг, і дало мікрофона.
Ну я і повторив усім, шо йому казав на вушко, так би мовити. Якийсь юний глист з числа фанатів оного діджея, попитався мене підйобувати, кричучи -голосніше, нічого не чути.
Кажу до глиста: - Ти кого оце зараз намагаєшся тролити? - заткнувся.
-А ти діджею раз тобі нема різниці, говори українською, а я буду уважно слухати.
На чім і попрощався. Підходжу до Лесюні, а вона рже шо коняка, каже - Ну ти і всмалив!
- Абись знав падлюка зденаціоналізована!
До речі діджею сильно помогло, так защебетав солов'їною, аж згадав шо він родом з Тернопільщини, але живучи в БЦ нахапався місцевого суржику, так получилося.
Але ми вже собі пішли і далі не слухали у нас були пильні справи.
Нє, поліцію ніхто не викликав, спасибі державі, як той казав.

 

Докладніше

Чи вірю я в те, що ті, до кого завтра...

Чи вірю я в те, що ті, до кого завтра вийдуть активні мешканці Одеси, схаменуться і припинять винищувати місто? Припинять реванш? Ні, не вірю. Але йти все одно треба, щоб жодна з тих тварюк не почувалася розслаблено.
Чи вірю я в те, що у цього дна є дно? Не вірю.

Моя бідна Одесо, для тебе настали темні часи і навіть палаючі мікадо на пляжах не затьмарюють плями на сонці.
Владні мудаки, ви або качаєте навмисне, аби спричинити вибух, або просто не розумієте що граєтесь з вогнем, або у вас дуже коротка пам*ять.

Вогонь в цьому місті це вкрай небезбечна штука. Місто випалює все, що заважає йому дихати. 
Завтра, в понеділок, о 15.00 під будівлею ОДА, проспект Шевченка.
Приходьте.

Докладніше

В світі нині набирає сили "флексітеріанство"...

vc

Від англійського flexible (гнучкий, гибкий)...

Що означає? - Означає, що я, вообше-то, вегетаріанець по жизні і убєждєніям. Але не простий, а гибкий... Тобто, за необхідності, по принуждєнію, або й просто так - можу ззісти рибину, курячу ногу або даже цілий шмат м’яса з свинюки... З кров’янкою... Гибкий же, хулі мені...

Дуже удобна вешч, должен вам сказать... Особливо в українських умовах...

Работає це так... Тіпа, я-то конєшно, хотів би зараз ззісти пучок брокколі, звареної на пару, з сіменами льна, салат з юного шпинату ... А також випить сельдерейний фреш...

Але в холодільнику, як на зло, тільки восімсот грам докторської ковбаси, шпроти і бутилка водки...

Слава богу, що я флексітеріанець якраз... Я коли хочу їсти та випить, то такий гібкий іногда, шо капєц

:)

Докладніше

Баба і война

vc

Баба Тетяна (материна мати) не любила войну і німців. 

Були, звісно, й такі в селі люди, що німців любили (як, наприклад, дід Кавраєць, поліцай). А баба – ні…

По-перше, німці в 1943-му, ні з того ні з сього спалили бабину хату…
По-друге, німці хотіли вбить діда. А баба діда любила. (- хоть і не було за шо, - як потом сама баба й казала)…
А по-третє, німці забрали в Германію дочку і сина. Кроме того, забрали свиню… Потім прийшли красні, та ше забрали й корову… Ну то вже інша історія…

Дід Андрій якимсь чудом вибрався із окруженія в 41-му під Києвом… Та не знав, шо йому дальше робить, то пішов додому. Як собака… Ховався в очереті, в березі. Баба йому носила туди їсти… Потом німці очерет підпалили, то дід утік дальше на фронт…

Баба прожила дев’яносто год і рішила, шо пора вже вмирать… Бо всі навколо вже давно померли, і їй було невдобно перед людьми…

Докладніше

І знову ж таки, шановні...

podolaihama

І знову ж таки, шановні, продається порося, а точніше сказати принтована пляжна торба з поросям. Проста і надійна, прикрашена смислами і життєвим досвідом. В таку торбу влазить або кілька пляшок холодного вина, або кілька кілограм черешні, або ж ноутбук. Врешті, її можна просто вдягти на голову і заснути в кущах.

Вернувсь додому п'яний - вкусило порося. Ціна інциденту усього лише 169 гривень за цим посиланням.

http://semesyukshop.com/uk/torby/497-vkusilo-porosya.html

А мій світоглядний магазинчик у фб ось - Semesyukshop - крамниця

Фото Івана Семесюка.
Докладніше

Бабі Ользі (сусідка через дорогу) сьогодні 101 год. Або 103..

vc

Бабі Ользі (сусідка через дорогу) сьогодні 101 год. Або 103... - Точно неізвєсно... Ну, не менше ста одного по метриці...

- Яка разниця? - каже баба... Тими тонами та інтонаціями, якими обично кажуть "у женщин про возраст не спрашують"...
Зранку довбалася вчора в городі... А ввечері прийшла в гості...

- Вина будете, бабо? - питаю
- Хіба трохи
- А картоплю?
- Нє, я на ніч не їм...

З Днем, Бабо! Живи ще! Будь здорова!

--

З особистих спостережень...

Город на Черкащині, кинутий напризволяще на рік, заростає вщент, як джунглі... Тепер там живуть борсуки, свободні нутрії, гадюки, черепахи, хозяйственні їжаки, та інший анімал планет... Всі сичать і шиплять...

Кажу котові: ти ж рибу ходив ловить на копанку всігда! А тепер що? Боїшся?
- Нє, каже, - просто одказався од риби... Временно... Розлюбив...

Але засмущався... Бреше, мабуть ))

Докладніше

Колись в Конотопі ще в совку одна дєвочка написала вірш...

gorovyi

Ну вірш як вірш, шо дитина може написать в десять років? Про маму, тата, піонерів і дєдушку лєніна який всігда живой. А мама вдруг пройнялася дитини творчістю і відправила вірш у піонерську правду. А ті візьми та й надрукуй. І понеслось. Прийшла дитина в школу і вмить стала звіздою. У всіх даже у дірєктора є примірник газети. І на стіні де раньше стінгазети ліпили тепер цю правду з віршем кнопками пришпандьорили. Вопщім після того дівчинку просили писать вірші до всіх свят і даже не день народження директорки школи. А ще звали на всякі творчі зустрічі і не тільки в будинок піонерів, а даже в дорослі поетичні клуби в Суми і Шостку шоб вона почитала свій вірш з піонерської правди. В неї були закохані всі однокласники і навіть хлопчики з інших шкіл. А один хлопчик, шо на рік старший був, навіть подарив піони і намагався поцілувать, но вона вирвалася. А потім совок розпався. Дівчинка підросла но вірші писать не перестала. Вона вже сама посилала свої вірші в різні газети і журнали, но чомусь ніхто її не печатав. Всі про неї забули навіть той хлопчик, шо подарив піони. І коли вона вже майже втратила надію, її вірш про Україну і помідори надрукували в газеті Порадниця. І вона знову стала звіздою.

 
Докладніше

Червневий ранок, в повітрі пронизливо шниряють...

kz

Червневий ранок, в повітрі пронизливо шниряють ластівки з дзвінким щебетом, десь вдалині дзявкотить мілка шавка до хрипу, нявчить кіт та на дорозі грюкочуть машини.

Звичайний 5 поверховий будинок, за ним ще один і ще один. 
Під під"їздом одного сидять 3 баби на лавці, наймолодшій мабуть 75, хусточки на головах в квітах, спідниці в цвіточок, одна іншої гарніша, повиряжались і пліткують:

- Ганя, а ти бачила Лянідовна яка вчора п"яна до дому прителіпала? Божееееее...

- Ой, та шо Лянідовна, вона міру всігда знає, а от П"юрчик вчора пошти на карачках в квартиру заповзав, ще й хтото по носі тріснув! Мабуть Іларіонович, ото як вип"є з ним, так вєчно ніс побитий.

- То асвальтна болєзнь, Зіна, Іларіонович драцця не буде, тай кіко того Іларіоновича, а кіко цього оболтуса? Здоровий як бугай!

- Який П"юрчик? - лунає раптом хриплий скрик з балкону 2 поверху, баби як по команді задерли голови, але на балконі нікого немає, тільки клуб диму. За клубом диму повільно з"являється кудлата розчімхана голова, за нею мутні очі наче з потустороннього світу і запікшийся від крові рубець на носі. Голова затягується бичком та випускає хмару диму - ну-ну, я всьо слишу, зара как спущуся в оту вашу пєнсіонєрску клоаку, мєста мало буде! Лавку викорчую та спалю к єбєням!

Докладніше

Не було, нема...

tb1

Не було, нема, та й не стало або теорія абсолютного абсурдизму від Київенерго.
Я звичайно як винятковий оптиміст маю біометричний паспорт і бойлер, але люди кажуть, шо в нашому будинку вже другий місяць гарячої води нема.
А тут іду висить оголошення, шо в звязку з тим шо Київенерго хоче зробити ще луччіше чим було в грядущому опалювальному сезоні, то возможні перебої з поставкой гарячої води. Якої, напоминаю, не було, нема, і от тепер ще й не буде.
- Галько, я вашу козу виїб.
- так в мене нема кози.
- так я вам купив і виїб.

Докладніше

Драстуйте, куме, ви бачу хазяйнуєте?...

gorovyi

- Драстуйте, куме, ви бачу хазяйнуєте?
- Ну а шо ж?
- Та да, йду бачу димить у вас, думаю гляну за паркан шо там кум робить?
- Та оце ж куліш роблю.
- О, куліш то чоловіче діло.
- Да, куліш баба хіба зварить? Жінко! Жінко, йопт, ти несеш мнясо?
- Та несу, не валуй. Ой, здрастє, сусіде, вам дим з мангала в вікна не лізе?
- Та все добре, не переживайте.
- Ну добре, бо мій бач куліш раді суботи на свіжому повітрі заходився.
- Ладно, бурчиш, давай сип мнясо в казан. А ложку велику принесла? Чим я мішать буду, от жеж, нічого не можна доручить, піду сам.
- Та роби вже, я принесу.
- Бачите, сусіде, не тямить ложки принести. Ну який вона куліш зробить.
- Да, куліш то не для жінок.
- Агов, ти крупу замочила?
- Замочила, не переживай!
- Ага, не переживай, і диви не покриши картоплю дрібно, як минулого разу!
- Добре!
- І моркву не три, а наріж кільцями
- Харашо!
- Да ти ложку несеш?
- Щас!
- От йопт, сину, йди ложку в мами в кухні візьми.
- Щас!
- Бачите, сусіде? Ну як оце можна шось готувать?
- Ох, не кажіть.
- Нате, татку! Щось ще? 

Докладніше

Іноді я бачу його на вулиці...

tb1

Іноді я бачу його на вулиці, йде собі, говорить по телефону, сміється і робить рукою отак по волоссю, як він завжди робив.
І я біжу, намагаюсь догнати, і тільки коли вже близько, ось-ось, розумію, що то не він.
Іноді я бачу свого братика в моїй Надії, ой особливо оця от мода, капнути водою на одяг і все, -" мамочко, воно таке брудне, терміново мене передінь", або впертість у своїх рішеннях, або от ногу на ногу.
Іноді вранці я прокидаюся із шаленим бажанням йому подзвонити, почути як він глузує з мене, похвалитися чимось таким буденним.
Іноді мені здається, що він не пішов 6 років тому. 6 років. Рівно 6 років. А здається, що зовсім недавно ми домовлялися, що він усе переможе, і буде жити довго-предовго.
І я знаю, що оце "іноді" не проходить ніколи. 
Бо тато теж через 19 років іноді дзвенить косою під вікном вранці і я схоплююсь і біжу, забуваючи, що він там, де вже ніколи...

 
Докладніше

Я страшенно не люблю ділити світ на чорне і біле...

lp2

За свої майже сорок років я впевнилася в тому, що нюансів занадто багато. За ці роки, мої шляхи розійшлися з багатьма людьми. Мене питають "Чому? Навіщо? Мета ж одна!" Як би пояснити.. Я йду своєю дорогою до певної мети. Є люди, які йдуть до тієї ж мети, але іншим шляхом. Я зможу потиснути їм руку, коли ми зустрінемось на фініші, бо буде зрозумілим, що вони йшли туди ж куди і я. А поки що я йду і тримаю за руки тих, хто обрав мій шлях. Це нормально, бо вони поруч.. Я не дозволяю собі поливати брудом тих хто йде туди ж, тільки паралельно. Я до самого фінішу сподіватимусь їх там зустріти. Але так часто вони розвертаються і йдуть іншим напрямком, що в мене все менше і менше надії на зустріч. Тому мене і тішать люди, які поруч. Їх багато, вони думають, як я. Ми по різному долаємо перешкоди, але на одній дорозі. Ми по різному реагуємо на круті повороти, але на одній дорозі. Ми по різному прокладаємо шлях крізь чагарники, але на одній дорозі, а тому ми можемо розраховувати на підтримку одне одного. А тим хто на іншому шляху, я можу дати підтримку лише якщо лишу своїх. А своїх я не кидаю, ви ж знаєте))) Тому ось якось так про шлях до незалежної України.
 
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info