От тільки що вперше зрозуміла...

tb1

От тільки що вперше зрозуміла, чому наші письменники так тяжіють до розлогих описів.
Ні, ну справді, це ж невиносімо. Вийшов з хати, а перед тобою диво. Небо порізане трьома погодами на смуги. Дерева барвистою стіною, жовте поле, як шовкове аж лоскочеться. Та таке ж малювати треба.
Але ж малювати воно не кожному дано, у деяких, напрімєр, руки із сраці, от і мусиш писати про оксамитовий ліс, чи якісь фантазійні хмари. А не писати не можеш.
Бо як його, отаке бачити, і не писати.
Бо це такий ген, чи що.
Живи Україно, я бачила як ти вмієш поглинати людське рагульство, відновлюючи свою красу.
Живи, і переживи усіх хуйлів світу. Живи так щоб і через сотню років люди шукали літеру Ї щоб описати твої світанки.
Ех, не вистачає ніяких мегапікселів, щоб передати сьогоднішні світанки)))

Докладніше

Доброго здоров’я, друзі!

did s

Саме сьогодні, коли Україна відзначає 25-літній ювілей Незалежності, дідусь хоче зробити подарунок одній хорошій людині. З якою я особисто не знайомий, але сподіваюся, що цей сюрприз від діда зробить її сьогоднішній день радіснішим.

Мова про професійного історика, доктора історичних наук, професора Ольгу Борисову. Яка багато років трудилася в Луганському національному педагогічному університеті ім. Тараса Шевченка. У Луганську вона була не просто університетським викладачем, але й активним борцем з імперським шовінізмом в історії, енергійно протистояла популярним в тому регіоні московським поглядам на історію України, зокрема в церковно-релігійних питаннях. І звичайно, багато років піддавалася шаленим нападкам, які, щоправда, успішно відбивала, спираючись на свої глибокі знання та широку ерудицію. Але відбивати нападки можна було, поки протистояння не виходило за межі словесних полемік.

Коли ж почалися відомі події 2014-го, професор Борисова вимушена була рятуватися втечею. Вона залишила Луганськ втративши все своє майно, а очолювана нею кафедра піддалася тотальному розгрому. Написані Борисовою книги і методичні посібники спалювалися як, “фашистські” і “бандерівські”, колишні “опоненти” торжествували.

Однак Ольга Василівна не зламалася і не впала духом. Наскільки мені відомо, зараз вона бере активну участь у відновленні роботи свого вузу, який евакуйовано до Старобільська. І знаходить в собі сили для наукової та літературної роботи.

Докладніше

Нова книжка Івана Семесюка «Фаршрутка»

podolaihama

Нова книжка Івана Семесюка «Фаршрутка» — це нe що інше, як крутійський роман (в оригіналі «picaresque novel»), жанр, якого наша література довгі сторіччя була позбавлена через історичні передумови. Отже, появу такого, ще й настільки концентрованого, зразка цього жанру можна вважати не лише реакцією, а й справжньою помстою.

Крутійський роман виник в літературі західної Європи як протилежність лицарському роману. Походеньки героя цього роману, крутія (або ж «пікаро») — це пародія на «куртуазні» мандри лицаря. Пікаро не має моралі, принципів та прекрасної дами, заради якої він здатен на подвиги. Пікаро зневажає правила соціуму та користується ними, щоб обдурити законослухняних громадян.

Літературознавець Михайло Бахтін писав, що пікаро чужі в цьому світі, «із жодним існуючим життєвим становищем цього світу вони не солідаризуються, жодне їх не влаштовує, вони бачать виворіт та брехню кожного становища» (переклад автора — Читомо). Типові пікаро це Панург, Фігаро, Швейк, Остап Бендер. Все це люди без певного місця проживання, аморальні та вигадливі. Пікаро зневажають оточуючих, тому не відчувають гризот сумління, коли обдурюють їх. Найкраще суть пікаро характеризує назва драми Сервантеса «Блаженний пройдисвіт».

Далі тут

Докладніше

#цинічнасоціологія

murzik

Ви довго шукали та нарешті влаштувалися на роботу в приватну фірму, де в'ябуєте в поті чола, по 10-11 годин на добу за ніби то пристойні гроші, які виплачують регулярно.

Напередодні Дня Незалежності ви читаєте на дошці оголошень наказ, що адміністрація вважає цей день робочим.
Ваші дії :
а) буду працювати, в нас і так забагато вихідних.
б) напишу заяву на відпустку за власний рахунок на один день.
в) напишу заяву на звільнення, а потім обкладу директора хуями за відсутність патріотизму.
г) ваш варіант.

Докладніше

#цинічнийдекалог

murzik

1. Я Цукерберг - бог твій і фейсбуку. І нехай не буде тобі інших богів переді мною.

2. Не роби собі кумирів з різних блогерів, бо я бог жорстокий і заздрісний. Забаню тебе і всі твої акаунти аж до п'ятого коліна.
3. Не взивай мого імені намарно, не малюй на мене фотожаб і не пиши мені на сторінку. Хто буде взивати моє ім'я надаремно буде забанений по айпі на віки-вічні.
4. Шість днів працюй, а на сьомий в суботу дай спокій фейсбуку. Бо бог твій творив його шість днів на тиждень, а на сьомий мав шабат.
5. Шануй вайфай та всі протоколи доступу до інтернету. Дбай про свої емейли та паролі, щоб мав ти довгий вік у фейсбуку, який бог твій дав тобі.
6. Не бань ближнього свого.
7. Не пость голі сраки та цицьки.
8. Не кради чужі тексти та картинки.
9. Не жалійся на ближнього свого в Даблінський офіс.
10. Не жадай акаунту ближнього свого, ні його друзів, ні його фоловерів, ні його ботів.

Докладніше

Старий шкарбан Джордж Гумінській...

- Старий шкарбан Джордж Гумінській - мовив мировий суддя Томас Бялко - був, аби ви знали, моїм ліпшим цімборою. Ми били котиків в Охотському морі, прокладали залізницю в Арізоні, гуртували худобу в Техасі і навіть відкрили казино на індіанській території. А потім в Каліфорнії хтось знайшов золото і ми в той же день продали всю свою комерцію. Від бака до кільватера і за смішні гроші, юначе. А далі вскочили у вагон і помчали за дзвінкими доларами.

Ми застовбили собі добру ділянку біля гори і копали, копали, копали. Ми перекинули більше породи ніж компанія Бруклін-Манхеттен, ми вмирали від спеки літом і копали ходи в снігових кучугурах узимку. А навесні ми віднайшли таки багату жилу і продали свої паї по 60 тисяч доларів на брата. Непогані гроші, як на ті часи, еге ж? І саме тоді ми вирішили зав'язати.

Спустилися ми з гір, сіли в диліжанс і за тиждень докотилися до Бейлі. Чудове місто, друже, за якісь 30 миль від Денвера. П'ятсот душ люду, ресторан, суд і готель з чистими простирадлами - чим не рай земний?

Докладніше

#Незалежність

lp2

- Мамо, а що таке Незалежність?

- Чому ти запитав, сонечко моє?
- Я хочу знати.
- Незалежність, моя крихітко, це коли ти ні від кого не залежиш.
- Чудово пояснила... Мам,а тепер поясни нормально, як для дітей.
- Колись, в сиву давнину жила була..
- Країна?
- Ні. Це складно. Нехай буде дівчина. Гарна дівчина. З довгою русявою косою і блакитними очима.
- Як Тетянка, з третього Б? 
- Ну нехай буде, як Тетянка. Вона жила в найкрасивішому місці на землі...
- Біля річки Рось?
- Саме там, сину. Там була плодюча земля, сади розкинулись біля берегів, неозорі поля з пшеницею простягались аж за обрій, в лісах було повно звірини, в річці багато риби. Краса навколо мала безліч відтінків, що змінювались разом з порами року..
- А хіба буває по іншому?
- Буває, сину. Дівчині дуже пощастило жити там, де є зміна пір року. Це прекрасно, бачити природу у такій багатогранній красі. Вона жила диким життям..
- Як вовки?

Докладніше

Слава Україні, з Днем Державного Прапора!

kz

Синій, як море, як день, золотий — 

З неба і сонця наш прапор ясний.
Рідний наш прапор високо несім! 
Хай він, уславлений, квітне усім! 
Гляньте, на ньому волошки цвітуть, 
Гляньте, жита в ньому золото ллють. 
З жита й волошок наш прапор ясний. 
З неба і сонця, як день весняний. / О.Олесь, Прапор/

Докладніше

Що тобі сказати, друже?

lp2

- Що тобі сказати, друже? Розповісти про своє життя? Овва, це занадто довга історія. Різні були часи, друже. Спочатку я був не такий як зараз. Але кольори мої тоді теж перегукувались з сьогоднішніми. Хмельницький, знаєш такого?, теж мав синьо-золотий прапор. Козаки зі мною в руках одержали немало перемог. Я тоді надихав і ніс впевненість.
Потім я став національним прапором України, в 1848 році це було. Я був саме такий, як сьогодні. Мене можна було перевернути і від цього нічого не змінювалось. А потім друже, я перестав бути просто символом. Почалась справжня війна. Не за мене, за Україну. А я був частиною України, як її бачили українці. Мене підносили високо вгору, мене ховали біля серця. Я горів, був різаний, рваний і залитий кров'ю. А потім.. потім я довго жив лише далеко далеко, за кордонами країни, частиною якої я є. Тільки там мене з гордістю показували і милувалися мною. Але я повернувся. Повернувся в Україну і почав збирати навколо себе справжніх і вірних її дітей. Я двадцять два роки був символом свободи. Хіба думав я що повернеться війна. Знаєш, друже, історія повторюється. Я за три роки знову піднімався високо в гору і мене ховали біля серця. Я горів, був різаний, прострелений, рваний. І знову мене заливають кров'ю дітей Ураїни. Дивись на мене, друже, коли я майорію високо вгорі над тобою і пам'ятай ті страшні хвилини, коли мною накривають домовини. Коли побачиш домовину накриту мною, друже, стань на коліна, не для мене, а для того лежить там, втративши життя за Україну. Коли побачиш, як мене підіймають високо вгору. Піднімися з колін, друже. Не заради мене, заради України, частиною якої я є.
Привітай мене зі святом! Привітай зі святом себе. Привітай зі святом Україну. Немає вже символів - є частини України і ти теж її частина!
 
Фото Леси Поліщук.
Докладніше

Я часто нудьгую за своїм світлооким піонерським дитинством

Пам'ятаю, як на великій перерві вчителька Октябрина Вакулівна шикувала нас парами і вела на поїзд. Наш клас соціалістичної біоінженерії був на двохсотому поверсі, а поїзд зупинявся на 195-ому. Ми крокували залитими світлом шкляними коридорами, під Ленінградську симфонію і Бернеса, розглядали завіконні виднокраї Галактичної Комуни і нітилися під простими суворими поглядами портретів Маркса, Гагаріна і Валі Котика. Стрімкі ескалатори мчали нас до перона рожевого мармуру, а сріблястий реактивний потяг за якісь три хвилини доправляв увесь клас до Зразкового Передового Колгоспу імені Муси Джаліля. На вході нас уже чекала червонощока ударниця тьотя Таня, котра однією рукою доїла корову Зорьку, а другою змішувала молочні коктейлі по тому самому радянському ГОСТу.

І ми мандрували тим зразковим колгоспом, годували гігантських бджіл з Альдебарана, підгортали співочі марсіанські баобаби та читали лекції балакучим помідоркам з Юпітера. Двієчник Култухов вирішив з'їсти одного помідора і надкусив йому бочок. Відразу завила сирена, а з кущів вискочив чекіст дядя Саша. Помідорчика відправили в лазарет, а бешкетника - в Закриту Школу. Кажуть та школа десь далеко на Півночі. Я ніколи не любив Култухова.

А після уроків ми любили літати на Місяць. За 30 копійок можна було купити квиток в два кінці і морозиво в стаканчику. Ми відстрілювали Кратерних Антикомуністів з кулеметних веж Периметру, фотографувались на фоні монумента Космоармійців і грали в антигравітаційний футбол. Коли ми програли матч збірній Конотопа наш тренер, дядя Асланбек, дуже розсердився і лаяв нас краснопузою сволоччю. У нас і справді була червона форма, але дядю Асланбека забрали. Сподіваюся, що в закритій школі потрібні вчителі фізкультури.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info