Мєнт Сірьожка

 

З Дитинства Сергій Валінтіновіч мріяв про те шо ось він виросте і дасть тим палюкам просрацця! Вони ще взнають хто такий Сергій Валінтіновіч Мандурака! Він їм покаже. Тому брав дрюка і йшов обіжацця до баби на господарку де можна було безнаказанно товкти гусей, хоч вони і не дражнили його «Сійожка Мандяк».

Підростав Сергій Валінтінович теж в складних соціальних умовах, наука давалася йому складно, проте урівноважувалася компромісом з шантажем. Сірьожка ненароком побачив як фізик мацає фізкультуршу, хоч і жонатий на математичці. Тому тримав в тонусі весь педколектив, від чого вчителі скрипіли зубами і ставили четвірку з коментарями «от … Мандяк».

До своєї мрії Сергій Валентинович крокував розмашистим кроком, тому одразу після школи подався на шофьорські курси, а потім в армію. Свіжозаколена свиня і кілька сотень долларів буквально пропхали. Сірьожку до частини МВД. Ходили слухи, що він і там комусь добряче став поперек горла, то його на весь час служби відправили доглядати свиней та іншу живність, що ніби-то мала радувати армійців, але тішила виключно вище командування.

Вернувся з армії Сірьога борзим сильним і жизнь відєвшим. Пив кілька діб, віджав у місцевого ларьочніка Залмана ящик горілки і на ранок батько рішив його випхати в люди.

Так вже склалося шо із Сійожки Мандюка мав вирости офіцер міліції, бажано підполковник даже Сергій Валінтіновіч Мандурака.

Скільки виносив і вивозив старий Мандурака, шоб тільки зробить із Сійожки підполковника, сам Бог знає. Піврічні міліцейські курси Сергій Валінтінович, або пропив, або проспав. Вступ до універу він не памятає, а міграцію між відділами можна описувати цілим трьохтомником. Начальник райвідділку здається навіть плакав ночами, жінці в пелену, стенаючи, «за шо мені цей кабан тупорилий?» але вигнати його безславно вже ніхто не міг, бо старий мандурака повязав усіх тужним колом взяток, боргів і таємниць. Отак і став Сійожка дільничим одного маленького, окраїнного райончику в містечку сміливих мрій.

На посаді участковго Сергій Валінтінович робив дві речі – вимагав щоб його називали по імені і отчеству «Сейгій Ваінтіноич» і кричав «а шо ви тут йоппаламать йобите?».

В картині світу Сергій Валінтінович здавався собі корольом і даже підполковником уже, мрія була поряд. Ще трохи і можна вже було щимить,їздить з дівками в сауну і мінять машини. Райончик дістався йому спокійний, тож на роботі він або спав, або дивився руські серіали про таких же як він сам. Іноді ходив до баби Лєни, котра –здавала времянку трьом дівчатам медсестрам в районній лікарні. Заходив до дівчат він без стуку, чи то в намаганні застати їх за чимось гріховним, чи то від глупоти й невихованості. Ставав завжди в дверях і довго мовчки мацав кімнату своїми булькатими очима. Іноді казав, шо точно знає як дівчата крадуть і продають тут наркотіки тяжолі. За шо дівки обіцяли йому різні неприємні чоловічому організму процедури, що змушувало Сергія Валінтіновіча бистро утікать.

Ввечері він ішов в рейд… нічними клубами, батькові казав «Пішов я в обход по ввєрєной мені території, і старий Мандурака гордився, а Мандурачиха починала плакать, читала молитву і казала, «бережи себе, синок, віздє ж преступніки. Я оце по тілівізору бачила, як там десь міліціонера вбили і ізнасілували. Страшне, синок, бережи себе, не ходи де темно. Ангела-хранітєля тобі в дорогу».

Сергій Валінтінович заходив в ночний клуб по хазяйськи, крізь зуби чвіркав охоронцю «Дийди» підходив до адміністратора, важно питав «порядок тута?», у відповідь його всажували за столик біля бару і приносили «мені как всігда» - миску смаженої картоплі, графинчик горілки і лимон тонкими дольками.

Мандурака нехотя пив сто грам, гидливо нюхав лимон, і закусував смаженою картоплею – при цьому виделку й ніж він ігнорував, а пальці потім обтирав об скатерть. Якшо йому здавалось в клубі весело, то він замовляв «павтаріть», якшо ні то повторював процедуру в сусідньому закладі. І так до тої стадії, коли якась із адміністраторш не почне викликати таксі зі словами «Вова, тут Мандяк… як всігда… забери його к чортовій матері».

Якось так склалося життя, що в якесь пишне свято звела доля в одному клубі дівчат-медсестер, яких тероризував мовчазний і лупатий погляд, і самого Сергія Валінтіновіча. Сірьога в клуб уже явився як то кажуть «готовий», тому нічого не замовлялв, а зразу пішов проводить «профілактіческі бесіди». Він підходив мовчки до столиків сідав і поки решта афігєвали – наливав, випивав і закусував.

До дівчат за столик він теж підсів, мовчки допив їхнє Мартіні, доїв нехитру закусь і впав міцним лобом об стіл. Велика і ясна, гарно виголена голова звабливо лежала на столі, із неї смачно хропіло і противно булькало.

Катя, одна з тих медсестер мовчки дістала косметичку з неї надстійкий блиск для губ і каліграфічним почерком вивела «Мандяк підар». Літера «р» в другому слові гарним завитком сповзала за комір і мастила його в колір відтінку стиглої вишні.

Дівчата замовили ще мартіні, випили, ззіли по оливочці і вже хотіли зафарбувати того гівнюка геть чисто всього, Оля на скроні намалювала йому чи то жіночий статевий орган, чи екзотичну квіточку, Валя пропонувала вже на щоках помалювати великі пісюни рожевою помадою... Але жаліслива адміністратор Антоніна Анатоліїївна , відбила у них Сірьожу, а потім обнімала, і терла йому брунатний череп зі словами «Ну дєвочки, ніззя ж так над довбойопами. Він же ж міліціонер. Пожаліли б чи шо?!»

Мандюків сусід, гаішнік Віталя, казав, що на ранок будущій подполковнік міліції Сейгій Ваїнтіновіч плакав над умивальником, тер голову пральним порошком Аріель і казав «Сучкі отакі, стану майойом, я вам покажу. Ну хто так йобить? Хто так йобить? Яботніку міліції…. Сучки…»

.



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info