Антологія будуна. Вєрочка ілі «Ти хто?»

Вєрочка якось всвоєму житті ніяк не гнушалась усяких утєх. Льохко могла давонуть півбутилкибєхєра і гоцануть ледь не в бармена на голові. ЇЇ не дивувала ідея різноманіттясексуального, проте вона навідріз не визнавала всякого отетого ганджубасногоділа.

З дитинстваналякана наркоманами, які торгували на базарі старими і втомленими чайниками,вона говорила про траву. «Ужас. Кашмар. Нікагда».

Ну і так воножиття у Вєрунчика склалося, що судилося їй стріти любов всєй жизні. Любов оталюбила, фірму «адідас», бокс і просто піздєлки на районі і траву, усяку,побольше, так шоб сутки штирило. А Вєрочка було побаче його накуреного, падлєцаі страдає тоді «Сволоч ти наркоманська. Шо, тобі опять там по ковру показують?Ти ще, блядь, пароварку послухай, зараза». А він їй, повернувшись у світтверезості відповідав, «Ти оце, Вєрунчик, пиздиш, потому, шо сама не пробувала.А от зробила би пару напасов і поняла б, шо це класна штука і даже не наркотіки».В отвєт Вєруня демонстратівно вигортала в мусорку водні із-за батареї.

І от якось радіпразніка він її уговорив.

Вєра довгоготовилась, читала в інтернеті історії за і протів, і таки рішилась. Із словами«Боженька я більше не буду. Подривай!» Вєра відкрила для себе світ Джа іфантастіческіх пригод в межах одної квартіри.

Єфект то возимєлострашенний. Далі записано всі враження зі слів Вєруні.

… Ну а я ж шо, яж думала, ну покурю, я ж сігарєти 10 год курю, тєм болєє якась скотина вінтернеті написала шо 89% людей з першого разу не бере. Ну я така раз потягла,другий, в горлі дере, но я же лєді, а лєді не кашляють як старі діди. Терплю… Авін такий «Лучше кашляй» і я понімаю шо щас я кашляну і двісті тисяч моїхмікробів ощасливлять цю планєту… І мені шкода ж тих мікробів поіменно. Отаквони жили затишно в моєму організмі, а я така, блядь, тварина, херак і їх у цейжестокій мір полний несправедлівості і долбойопів.

А потом значпокурили і йдем з балкона… Він в гостінці живе… То ми з балкона 40 хвилин ішли,в мене аж коліна вспотіли. Представляєш? Я по два гектари буряка виполювала непотіли, а тут потні коліна. Це ж страшний комплєкс для дами.  Прийшли в кімнату сіли. Він Хоббіта включив…

Я над ним плакалаяк над «Наймичкою» Кобзаря. Правда перші минут десять і без сльоз.

А тоді менепочали турбувать різні питання, сплошним потоком, без остановки…

От тизадумувалась над тим як трудно живеться кальмарам? А я задумалась. Я так крепкозадумалась, шо якби мене наступного дня не отпустило я б стала відомимкальмарістом. І про мене б казали «Заслужений кальмаріст, доктор наук,Кузьменко Віра Андріївна», мама б гордилася і плакала б в мою візітку. Алеслава богу отпустило, бо попутно мене ще турбувало питання, що там щаспроісходить в адронному коллайдері? Скільки метрів по гіпотенузі із балкона догенделя через дорогу? І я даже приблизно пощитала.

Шо було б єслі бмене звали Вадік ілі Альоша?

Мене страшеннобезпокоїв вопрос строєнія всєлєнной і як би чотко було б заспівать на Місяці «Смереку».Прікінь, стоїш, кругом кратери, пиль, хуйня усяка, додому піздєц як далеко, іти такий «Ооооой Смереко, чом живеш ти так далеко» і на душі одразу заїбісь ісльози із глаз…

Потом він начавдо мене приставать і во времня прилюдії я ніяк не могла вспомнить, скільки унього пальців… чогось мені казалося шо їх у нього шість на кожній руці і один зприсоской. І я думала шо це капєц як удобно тримати пиво і курить, може черезце він в таком почоті на районі.  Пальцімене страшно озадачували.

Але потім менезацікавили питання сексу. .. Я ж ніколи навіть не думала, шо воно під тієюфлорою такі бувають ощущенія, але главне шоб мозок не працював… Бо не дай богначать думать… І от у нас бурний секс і я невзначай задумуюсь, над природою…електрохвиль… Прікінь? Я! І задумалась про електрохвилі… І вдруг в якись момент…якраз в ту мить, коли уже почті понятна істіна проісхождєнія тих блядськиххвиль, я осознаю, шо мене їбуть…

Це був шок! Японімаю шо в мене секс, но ніхера не понімаю з ким! Кто здєсь? Хто воно? А вінше в шию шось мурчить, я його не бачу, не знаю і не помню… В мене блядьелектрохвилі, і гравітація, і магнітні поля і почті все понятно і вдруг… їбуть…

Хватаю його заголову, дивлюся в очі, понімаю шо йому таке можна, но не помню як його звать.Тому кажу «Котік це ти? Це ти, зайчик? Ну продолжай!» і рєзко возвращаю головуобратно…

І далі вже я всеіспортила бо до кінця уявляла шо його звати Альоша, а може Нікіфор.Представляєш, пацик в адідасі і вдруг… Нікіфор. Або може даже Нікомед, в томсостоянії мені казалось, шо Нікомед, то дуже популярне чоловіче ім’я.

Але главне шо япомню шо в цьому світі електромагнітних випромінювань і хвиль, у світі «Смереки»на Місяці, у світі шестипалих присоскових пиволюбів, йому все те шо він творивможна.

На ранокпрокидаюся і понімаю шо хочу їсти… Точніше хочу ЖРАТЬ. Так жрать як не жерутьвсі леді світу! Слава богу шо в нього нічо толком не було – похрумкала сухими спагетті,запила ред булом і поїхала на роботу… Ти не в курсі чим займається щас адроннийколлайдер?

.
Редаговано в Неділя, 15 березня 2015 23:50



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info