Валєрія Антонівна

tb1

Валєрію Антоновну директор гімназії багородних і не дуже дітей знав давно і дуже добре. Бо в перших класах про малу і вертляву Лєрочку казали, - "Це якийсь геній, Степане Андрійовичу, вона неорганізована і повністю ненормальна дитина, але якась геніальна". В 6 класі він познайомився з Валєрією лічно, бо вона вирубила старшокласника, сина одного з директорів заводу, за те шо він назвав її очкарічка. В 7 класі вона на нагороджені переможців олімпіади з математики прямо в мікрофон відштовхнувши Степана Андрійовича, сказала "Атсасі Маліченко". У восьмому вона влаштувала слєжку за фізкультурником, прямо з фотоапаратом Зеніт і вспишкою такою шо самольоти збивать можна. У девятому класі все сталось банально. В школі був "осінній бал", сначала дівчатам кажуть "Тіки попробуйте понапиваться", потом вони в красівих платтях шось танцюють, потом читають депрісівні стіхи поетів сєрбряного вєка і страшно ждуть діскотєки, потому шо по всій школі за кожною шторою стїть незвідане майбутнє - батькове амаретто, чи мамина сливянка. У Валєрії Антоновни,случилася лічна трагедія - перед вальсом на сопках Манчжурії, її однокласнік "Валідол" сказав "Лєрка я считаю нам нада остацця друззями" тому Лєрка бігала плакать, і збивалася з такту. Вобщим на фоні страшного любовного стресу, вєсьма понятно, шо Лєрка напилася.
Складалося враження, що її частувала кожна пришторна компанія. Потому шо під час фінального мєдляка під пісню "Скорпіонс" "Вінд оф ченьдж", Лєрка лежала на камєнному подоконніку чомусь мужського туалєта і блюючи шось кричала. Навколо Лєрки зібрався цілий колоквіум стурбованих цілителів які рішали шо ефективніше "потерти їй вуха" чи "дать по мозгам". Стоіть сказать, шо Лєрку дуже уважали всі школярі від 6 класу і до послєднього, бо навіть сама математичка ходила до Валєрії Антонівни, малої гостроносої очкарічки консультуватися щодо правильних рішень вправ. Розігнав той колоквіум в туалеті тіки директор гімназії Степан Андрійович. Він і предположить не міг шо в тому тщедушному тільці, 50 відсотків якого займають окуляри, може бовтатися скіки дурі, водки "стопка", "коньяку, амаретто, зільоного лікьору, красної сангрії і бажання дуже сильно і публічно померти від любві до Валідола. Як тіки директор питався її одкачать, як він тіки мучився, вобщим, як потом красніючи розказувала класуха Лєркина, він ніс її додому на руках, вона кричала Красну плєсєнь і цілувала директора в лисину в засос. Принісши додому єлі живе тіло своєї учениці педагогічний колектив довго не наважувався подзвонить у двері. А потім рішили, помазать Лєрці біля рота духами і сказать шо їй в школі пагано стало, але щас усе нормально хай дитина поспить. Но ніхто ж не зна свою геніально-математичну дитину так як її мама. І от директор розказує як нещасна маленька дівчинка зомліла від духоти в спортзалі де проходив вечір, мама принюхується, а тоді починає із якогось утробного звука орать " Всьо, капєц, Антоша, ти чув Антоша, вона вже адікалон пє". До ранку директор відливав Лєру а класуха маму. Антон Борисович, Лєрин тато, тихо грав у шахи з телевізором. Вся ця історія не стала б ніколи історією. Ну справді, коли і хто з вас не напивався в школі, ну кого не носили директори? мене правда не носили, но то таке. Але вся б ця історія не стала б історією якби через кілька років Лєрка не повернулася в свою гімназію Валерією Антонівною, вчителем алгебри, геометрії та інформатики. Я не знаю які сили небесні заставили Степана Андрійовича взяти Валерію Антонівну на роботу. Але вона таки стала вчителем, нормальним вчителем. Іноді показувала паркурщикам як переворот зробить. Іноді не стримувалась і зі щигля каштанами збивала пляшки. Іноді ходила в порваних джинсах і тоді Марина Вікторівна, біологічка казала "Лєрочка, ну давайте я вам зашию". і предлагала колективу скинуться для Валерії Антоновни на хароший бордовий трикотажний костюмчик. Але все було б нічого якби за пару років, аккурат в день Осіннього балу, Валерію Антоновну не бросив її прекрасний мужчина, таксіст Вася. Вобщим, того вечора директор бачив багато стурбованих і злих старшокласників які здивовано шарпали штори і нічого там не находили. Валерія Антоновна ригала в ящик із роздатковим матеріалом Марини Вікторівни і кричала щось душещіпатєльне "Мотлі крю" чи шо...
Степан Андрійович ніс Лєру додому... Вобщим в цей раз було легше хіба тим, шо Валерія Антоновна вже носила лінзи і її окуляри не треба було постійно ловить. Духами рішили не мазать, просто сказали, шо у дитини психологічна травма і її нада понять. мама кричала, тато розпачливо махав ферзьом, а Лєра казала, "шо ви арьотє? ви ж педагоги блядь" і вкривалася ковриком "велькоме" прямо в коридорі.
А потім шо? а потім Валєрія Антонівна на якомусь безумному сайті безумних математиків познайомилася із смішним рудобороди професором математики з Канади, написала йому пісьмо цифрами, шо означало "ви сер довбойоп і в цьому принципі, згдана вами теорія неприпустима", професор приїхав лічно і забрав Валєрію в Канаду, як казав Степан Андрійович "Од гріха подальше, і хай тобі щастить, свята людино".
.
Редаговано в Вівторок, 04 жовтня 2016 12:39

Ще в категорії: « Жгучій Саша Вишні »


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info