Хочу черкнути про таку дивну річ, як прощення...

dl

Певно, слід мені переглянути власний підхід до оцінок та моральних авторитетів. Бо у ньому є жорсткий абсолютизм: хто зрадив раз, так само зрадить і другий; хто ненавидить - ніколи не любитиме щиро. І головне - людина не міняється взагалі, допоки фізично може існувати по старому. Тоді вже або помре - або поміняється.

Тому мене часто обурює, коли, наприклад, людина, що поливала гумусом українську мову, представляє авторитетну думку на зустрічі, присвяченій мові, цінностям та культурі. Або коли хтось зневажливо, з гумором, писав про Голодомор на тему "кугутов настолько давила жаба ділитися, шо вони ладні були подавитися з голоду", мене більше не цікавитиме міра його таланту. Бо кожну отруту можна приправити медом, і вона смакуватиме.

Коли російський інтелігент говорить правильні речі, а потім згадує українців словом на букву "х" та бідкається, що такі нездари зупинили російську армію - я бачу в ньому бурятського "іхтамнєта", котрий ще не отримав свій автомат.

Коли нобелівський лауреат на честь незалежності України пише шовіністично-расистський пасквіль - не можу читати більше його вірші, знаючи, наскільки чорна душа породила їх, заклавши прогнивші наскрізь "людяність" та "любов" між усіх рядків...

Давно вже маю проблеми з такими поглядами. Від сміху в лице до відвертого несприйняття. "Блогер же пише правильно. Подумаєш, занесло...", "І шо, що в Росії люди сичать постійно "когда ви уже верньотє наш Крим"? Зато вони найрідніші слов'янські братья...", "Мало лі, шо там дєдушка написав у шизофрєнії. Не можна же із-за цього отріцать, шо він - вєлікій поет..."

Чорна душа відчує прогнившу душу під найтовстішим шаром поваги широких мас та любові народної.

Я зазираю у власне серце, звуглене від війни, у якому згоріло місце для любові, ненависті та співчуття до усього російського - тільки крига, холодна та нежива, наче рука покійника... І опісля, заглядаючи в інших, часто бачу таку саму сажу в грудях. Такий самий холодний і мертвий лід... І тому не маю здатності до прощення.

Бо простивши насильника, тим самим підпускаєш його до тіла. А простивши убивцю брата, відкриваєш для нього двері до ще живих членів родини...

Пробачивши Голодомор та розправу з українською інтелигенцією, зараз маємо "нєкогда братський народ", що сьогодні без зайвих сентиментів стріляє в груди та спину.

Пробачивши Януковича, якого ледве позбувся перший Майдан, отримали другий. Жорстокіший та кривавий.

Прощення... Нічого зовсім не варте без покаяння. А люди не міняються і не каються, допоки комфортно існують в межах старих понять.

Всі, хто навколо мене, здається, мають багато прощення та терпіння. Певен, що за Росію вже через кілька років після війни щиро переживатимуть, дивлячись, як Кісєльов посипає попілом голову крупним планом, бідкаючись, що його країну ввів у оману ботоксний прєступний режим.

- Це уже інші люди, - запевнять друзі, перепостивши Лєпсів, Паніних, Чичерін або Порєчєнкових... "Вони просто жертви системи, котрі не мали іншого вибору, аби вижити..."

Прощені терористи - ми ж бо дуже гуманні, аби будувати для них ГУЛАГ, - будуть буденно займатися звичним ділом - грабувати та гвалтувати, бо залежність від адреналіну та насилля у них в крові.

Прощені Царьов та Колєсніченко повернуться до Верховної Ради, як представники інтересів національних меншин.

Прощені "Беркутівці" з навичками снайперської стрільби незабаром поповнять ряди поліції в якості інструкторів, що отримали унікальний досвід роботи в умовах міста.

Прощені "Регіонали" вже у наступному скликанні матимуть більшість в Раді.

Прощені...

Прощені граблі мирно лежатимуть на землі, сумлінно вичікуючи.

І як би ото навчитися не боятися болю, аби й собі уміти усе прощати, витримуючи за кожним ударом новий, більш потужний удар...

.
Редаговано в Вівторок, 20 червня 2017 19:06



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info