ПАМ’ЯТЬ ГОЛОДОМОРУ, АЛЬБО ЯК РАСЄЯНСЬКІ ПРЄДКИ ВІДОМОГО АВТОРА УПУСТИЛИ ШАНС ПОБУХАТЬ

dl

«Год перед Голодомором Краина провела как в последний день Помпеи. Забивали на мясо не только тягловый скот, но даже молочный – чтобы не отдавать в «кальгоспы». Зерно гнали на конвертируемый спирт, и многие потом умирали от голода среди бутылей самогона, образно говоря, «в ванне с шампанским».

Є теми, які лакмусовим папірцем маркують на свій / чужий. Особливо теми трагедій, що довгий час кровоточать на тілі країни, відхаркуючись кривавою війною на Сході, де адепти руського міра, чиїми дєдами заселили вимерші села, намагаються звільнити місце для нової хвилі засланців - міни вповільненої дії для наших онуків, зброї майбутніх трагедій.

Є етика здорового глузду, яка не дозволить психічно нормальній людині сміятися з жертви. Знущатися та принижувати жертву - задоволення для садиста та палача. «Оні так прікольно дригалі лапкамі» - згадувала якось почвара, що забивала камінням до смерті безпритульних котів. І задоволено гигикала в кулачок…

«Надо понимать, что в селах тогда сидело охуительное количество людей (девять могил на одном огороде вам о чем-то говорят?), а некоторые семьи кормились с одного морга – это примерно полгектара.»

Маю переконання, що українське суспільство насправді розділене всього лише за однією ознакою: нащадки тих, кого стріляли та морили голодом, і нащадки тих, хто стріляв. Різні діди, різні духовні цінності, різні душі… «Что такого - Голодомор? Врємя било такоє, многіє голодалі», - глубокомислєнно ізрєкає такий нащадок, гортаючи пожовклі фото розкабанілого діда в формі НКВД з іменним маузером. Навіть не намагайтеся пояснити йому, через що пройшли ваші предки - максимум надасте зайвий привід для гордості…

«Никто внятно не объяснил селюкам методику коллективизации – что это хозяйственный пай, что механизация эффективна, что курей и жон обобществлять не будут. Власть приняла решение, но забила хуй на разъяснения, привыкнув, что быдлу ничего пояснять не надо, ему скажешь – оно сразу исполнит.»

Я, власне, не хочу писати багато про автора цих цитат. Моє питання більш філософське: чи існує межа, за якою цинічні покидьки перестають бути лідерами думок, шановними блогерами та затребуваними аудиторією авторами, які збирають повні зали на творчі зустрічі, - і перетворюються на цинічних покидьків?

Чи є межа, за якою у українця прокидається гідність? Чи меншовартість, описана у творах Шевченка, завжди виявиться сильнішою? «Моголи! Моголи! Золотого Тамерлана онучата голі…»

«Конкретно моя семья особо не пострадала – потому что жили за границей на то время.»

Що лише зайвий раз підтверджує думку про незмінні та спільні моральні цінності серед нащадків катів. Незалежно від країни їх нинішнього проживання…

.
Редаговано в Середа, 30 листопада 2016 13:05



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info