Танго закоханих душ

dl

Солодко-п'янкий аромат вина заповзав у найтонші шпаринки, укривши пожовклі стіни ледве помітним лиском. Немолоді серця зігрівалися виноградним присмаком, що повертав у далеку молодість.
- Пригадуєш, як колись..?
- До біса оте "колись"! Хочу запам'ятати сьогодні, зараз.
Стара платівка несподівано завертілася, перетворившись на неповторну мелодію вальса. Дві полохливі тіні закружляли у забутому танці, тихо човгаючи підлогою.
- А колись ми уміли кружляти невимушено і легко...
- Кажу ж - до біса оте "колись"!
Тіні рухалися по стінам, рухали стіни і посували час, змушуючи поступитися, відійти. Десь по той бік вікна незнайомець, щільно закутаний в чорний шкіряний плащ, мовчки стояв на холодній бруківці і безсоромно дивився крізь напівпрозоре скло.
- Дивно... Як довго вони затримуються у цьому світі, коли спливає життя.
Жінка у чорній шалі тим часом танцювала під давні ритми, ніжно обіймаючи спустошене повітря. Поодинокі сльози стікали із заплющених зморшкуватих очей на несподівано щиру усмішку щастя. Незнайомець дістав блокнот і перегорнув сторінку.
- Час уже сплинув. Та хіба можна грубо переривати вальс закоханих тіней, навіть якщо хтось із них досі живий?
Подмухавши на замерзлі руки, незайомець поволі рушив нічною вулицею.
- Сентиментальність не притаманна тобі зазвичай, - зауважила чорна тінь, невідступно слідуючи за ним.
- З часом і час старіє, - холодно одказав незнайомець. - Особливо як усвідомлює, що серед вічності вже значно більше знайомих обличь, аніж серед живих.
- Що таке люди для вічності, аби звертати на них увагу? - здивувалася тінь.
- А хто рахуватиме вічність, коли не стане людей?
Незнайомець спинився на хвильку, глянув на циферблат високої ратуші й нашвидкоруч поправив розпатлане вітром волосся.
- Це насправді прекрасно, що творець і його творіння у нескінченому циклі створюють одне одного. Жаль лише, усвідомлюєш дуже пізно: зникне творіння - зникне і сам творець.
- І коли це нас зупиняло? - не зрозуміла тінь. - Зараз же повернися і забери те, за чим прийшов.
- Зазвичай тіні мовчки слідують за хазяїном, намагаючись копіювати, а не давати поради, - зауважив незнайомець.
- Та і час якось зазвичай не переймається думкою про людей. Вернися і забери.
- Цікаво, а чи можна забрати тінь? - замислився незнайомець і обережно торкнувся кам'яної стіни. Від його дотику та поволі вкрилася тріщинами і розсипалася на попіл.
- Бачиш, у чому твоє призначення? - гордовито зазначила тінь, поставши на попелищі. - Вернися - і забери.
Незнайомець тим часом стурбовано перегортав сторінки записника.
- Здається, все ж обійшлося... Дуже вже не живою була стіна, - полегшено зітхнув він.
- Принаймі просто вернися, там буде видно, - канючила тінь. - І чому із вами так важко? А ще кажуть, руйнівники не мають сердець.
- Краще, аби вони не мали тіней, - зітхнув незнайомець. - Добре, хай нарешті буде по твоєму...
 
Стара платівка спочивала на грамофоні. Порожня пляшка, де донедавна було вино, лежала перекинута на столі. Зношені капці акуратно вмостилися біля ліжка, на якому зморена жінка спала тривожним сном.
- Бачиш, як їй погано? А все тому, що час для неї минув, - одказала тінь і з цікавістю глянула на кота, котрий вмостився на підвіконні.
- Бу!
Кіт скочив од переляку, вигнув дугою спину і зашипів.
- Ось, звичайна собі тварина - а розуміє, що перед нею вічна потвора, котра руйнує долі, міста, планети, спалює зорі...
- Також лікує серця, породжує нове життя, - додав незнайомець, обережно склоняючись над старою.
- Час минув, але він за тобою вернувся. Йди за мною, змучена, щира душа.
Літня жінка востаннє ковтнула повітря й завмерла. Кіт підійшов до неї, ніжно потерся об руку і жалібно занявчав.
- Може, його також..? - запропонувала тінь.
- Час повинен приходити вчасно, а не коли заманеться, - тихо відповів незнайомець, заморозивши подихом скло.
- Нарешті стаєш собою. Без жалощів, сентиментів... - задоволено мовила тінь. Незнайомець гірко всміхнуся і, склавши руки на грудях, стрімко злетів у небо.
Щоб уже там, серед чорної, голої вічності, де не існує тіней, потайки милуватися радісним, безкінечним танго закоханих душ, котрі нарешті зустрілися у пітьмі.
 
24
.
Редаговано в Понеділок, 09 січня 2017 14:04



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info