МІРАВОЙ ЗАГОВОР Дєйствіє восьме…

Потихеньку-помаленьку, але слухи про трагічеську загибель Хуйла таки достігають Росії. Там починається всенародне лікованіє, покаяініє і самобічєваніє. Потім все це переходить в повальну похабну п’янку, общу колективну всенаціональну драку і, зрештою в руський бунт. Бессмислєнний і безпощадний. Причому він настільки безпощадний і настільки бессмислєнний, шо даже китайці бояться туда йти і роблять привал по путі експансіонізма…

 

…Ящо в цей момент глянуть на Москву з висоти птічьєго помьота, то можна, напрімєр побачить, як коло башні “Астанкіно” Хрюша і Гаркуша писдять ногами Дмітрія Кісільова за долгіє годи вранья і надругатєльств… А трохи далі Равшан і Джамшут возять у клітці Кобзона без парика і б’ють його батогами… Зрештою йому вдається вирваться і він совершає на колінах акт покаянія – пользьот на прощу до Києво-Печерської лаври. По дорозі він питається давать концерти і співать пісню “Тєнь побєди”. Але його ніхто не слухає і нічого не платить. В общим йому так і не удається доповзти до лаври, бо за кілька метрів до целі, на площі Слави у Києві, він падає ізмождьонний і умирає од скарлатіни…

Необратімі ізмінєнія проісходять і у всьому остальному мірі. І якщо підняться више, десь аж у трахосферу, то можна наблюдать картіну, як на задворках Чорноморської цивілізації Україна підходить до Криму вплотную і, оглянувшись по сторонам, наносить йому короткий, сильний і незамітний для постороннього глаза удар в бок…

-От тобі “славянскоє братство”, от тобі “духовние скрєпи”, от тобі черноморський флот, от тобі бєс в ребро…

Крим за все врем’я екзекуції не іздає ні звука. Со сторони може показатья, що це почтітєльний син разговаріває с отцом. Тільки син слішком оживльонно трясе головою…

А тепер – пшол вон отсюда!, - говорить Україна полуострову… (Ну потом вона все таки пробачає, і приймає до себе назад блудного і непутьового сина)…

Трохи згодом все болєє-менєє устаканюється. В Росії проісходять демократичні вибори верховного шамана, на яких безапіляціонно і в першому турі побіждає дух Єлєни Блаватської, який набирає 146 процентів голосів…

Проводяться серйозні реформи. Знову разрішені каблуки, кружевні труси і кеди… Але тепер можна носить тільки кружевні труси, кеди і каблуки. А все остальне – нельзя… Причому каблуки можна носить тільки отдєльно - без сапогов, і без трусов… Также в Росії полностью упраздньон алкоголь… Це послєдствія 386-го етапу мєждународних санкцій… Кацапи ходять по просторах своєй нєоб’ятной родіни в кружевних трусах і в кедах, самі отпєті – тільки на каблуках… Вони прив’язують їх мотузками до ніг, як ото коньки “Снєгирі” до валянків в совєцькі времєна… Всі кацапи - тверезі і злі і винуваті…

Однак, неумолімих законов історії – не остановіть… На День святого Миколая (який тепер переіменований на святого Мао Цзедуна) в Москву вступають китайські войска…

Нова сцена… 

Красная плошчадь… Йде перший робкий сніг… Бравою походкою до Кремльовської стіни підходить Брюс Віліс… Це наш старий знакомий: полковнік подводной развєдки з Волині…

Ми й досі не знаємо як його звать. Ні імені, ні хвамилії… Він продовжує свою опасну секретну місію… Причому місія ця, сука бля, наскіки страшна й сєкрєтна, що й сам полковнік боїться згадувать як його звать на самом дєлє…

В Москву він прибув інкогніто… По фальшивому паспорту Казанського ханства під іменєм Інні Пух… Він представляється, як комівояжор із Шанхая, шо приїхав ізучать риночний спрос на новєйше ізобрітєніє – протівозачаточні таблєтки для самцов тутового шелкопряда…

Полковнік задумчиво дивиться на Кремльовську стєну і в голові у нього грає музика з фільма “Сімнадцять мгновєній весни”: Не думай а сікундах свисока… Потом він згадує, шо це не патріотично, і, подумки, переходить на “Лєнта за лєнтою”… А также (в целях конспірації) – на китайську народну пісню “Ой у полі журавель, насіяла конопель”…

Также полковнік згадує, шо він і як Штірліц двадцять лєт не бачив свою жену… Але потом думає: і слава богу, пашла она нахуй…

В Москві проблєми з продовольствієм. Полковнік голодний… Він двигається вдоль торгових рядов, що розположились вдоль Крємльовськой стіни… По дорозі він замічає, як бояриню Морозову отправляють в ссилку на санях за прівєрженность к старовєрству (це такий якоби сдвіг во врємені; видумка режисьора… З якою целью? – не понятно…)…

Полковнік підходить до кіоска, де старий китаєць Вонг продає єду… Він заказує собі миску шаурми з соснових іголок і морожино з жовтого снігу з естрактом стевії дікорастущєй… Старий китаєць Вонг проворно ріже соснові іголки тонкими полосками і опускає в спеціальну сковородку вок, де вони апетітно шкварчать в разогрєтому до бєлого калєнія барсучому смальці…

Внізапно попід Кремлівською стіною стрємітєльной тєнью проноситься утконос з чемоданом в крєпких мускулистих лапах… -Їдріть твою мать! А це шо за хрєнь така? – встигає подумать полковнік. Од неожиданності він оступається і нечаянно перевертає спіртовку старого китайця Вонга…

Починається хаотичний і неконтроліруємий пожар… Потом, пізніше старожили будуть розказувать, шо по сравнєнію з цим пожаром, - пожар за Напалєона – це дєцкій лєпєт…

Сначала загорається Спаська башня, потом Мавзолєй, потом собор Васілія Блаженного… Потом загорається вообще все… Потом (тоже пізніше), виясниться, що і собор Блаженного і Кремль і Мавзолєй, - все це на самом дєлє – із дерева, ловко замаскіроване под камєнь архітєктором Растрєллі…

З считані часи згорає вся Москва к ібеням, вообще полностью і безповоротно… 

Дуже невиносімо багато жертв… Але полковнік устигає витягти живим із ужасающего пламєні кота Василя, з попередньої п’єси… Василь приїхав з України на поїзді “Красная стрєла” в статусі обичного туріста шоб подивиться на Царь-колокол і Царь-пушку… (колокол і пушка, кстаті, тоже оказались із дерева, і тоже к ібеням згорають)… Не згорає тіки вєчний огонь коло Кремльовської стіни (бо я не знаю, як огньом унічтожить огонь з хімічеської точки зренія)

Полковнік забирає Василя з собою в Шанхай і отдає його на обученіє в сєкрєтну школу “Усатий нінзя”… Там готовлять безжалосних і неотвратімих котів-убійц… В школі йому дають сікрєтне ім’я “Мяучар” (тіпа, як яничар, тіки – кіт)… Сначала Василя сослуживці опрідільонне врем’я сильно писдять за врождьонну лєнь та обжорство. Але потом він починає серйозно заніматься, накачує собі на животі кубіки преса і стає сержантом…

А тєм времєнєм - в Берліні… 

Коло Бранденбурзьких ворот гуляє мальчик, вдягнутий в красіву коричневу цигейкову шубу і підперезаний таким же красівим красним кушаком; на голові у нього шапка з кокардою желізнодорожних войск вермахта… В руках у мальчика совок, відьорко і резинова снігова баба… Мальчика звать Діма Мєдвєдєв… Внізапно з тіні сада до мальчика підходить якесь опудало в длінному темному балахоні…

-Мальчик, хочеш канхвету “Білочка”? - питає опудало…
-Кто ж єйо нє хочєт, - відповідає Діма Мєдвєдєв… І ясно, шо це просто пароль…

Мєдлєнно, невиносімо мєдлєнно опудало приспускає капішон… У зрітєля кров стине в жилах… У опудала видовжене ліцо, два величезних зелених глаза, отсутствіє шерстяного покрова на ліце і дві хрящовидних антени замість вушей, що заканчуються кісточками… Це – неземне существо, воно прилетіло з далекого холодного і непонятного космоса…

Конєц восьмого дєйствія…

.



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info