БО ЛІТО

тонкі силуети мереживні комірці
літо тримає нас як пташенят у руці
роздивляється присвистує: які ж вони пухнасті мацьопі...
а коли вечорами в повітрі розливається липневий опій
тіні глибшають наповнюються таємним змістом
це життя що починається за умовним містом
це коли нас приймає до себе пташина зграя
і ніхто в цьому світі більше не помирає
ми потроху дужчаємо вбираємося у пір'я
тільки нічому зі сказаного не вірю я

бо літо - таке яскраве таке нестерпне
воно жнивує а потім самотньо блукає стернями
тиняється болотяними заплавами ярами бо літо
уривками снів і спогадів ще довго болітиме
воно згадує музику народжену з крові й плоті
згорілих живцем танкістів і збитих пілотів
чиїсь тривожні дзвінки поштівки і найгірше - мовчання
коли тиша - така загрозлива і незвичайна
переповнена всілякими страхами і небезпеками
в пообідні години літо перечікує спеку

а вночі гуляє садами крадькома куштує зелепухи
прислухається до нашого пташиного лепету
та про себе нічого нам не розказує і - тим паче
воно ніколи не молиться і не плаче
то всього лиш роса на травах і ноги мокрі
то крізь тишу зачаєну ледве вловимий покрик
і дорога якою іти насправді зовсім не важко
літо стиха шепоче: віднині я буду вашим
але ця обіцянка - така химерна і половинна
літо нам не належить і воно у цьому не винне

.
Редаговано в Четвер, 06 липня 2017 14:49

Останнє від Уляна Галич

Ще в категорії: « ПУСТОТА НАВЗДОГІН »


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info