ХІІ

Фото Уляны Галич.

#міфологіяриб

ХІІ

коли їдеш настільки далеко, що починаєш тужити за вітчизною,
коли ріка озивається – а мальки виростають у древніх коропів, 
усе що лишається – це любов, присутність якої важко визнати.
про неї – коротко.

вона – усвідомлення того, що чужих навколо немає,
і у кожному злі живе твоя маленька частина.
любов – це те, що усіх виправдовує і тримає.
нескінченна і невмістима.

це – віршувати біля вогню довгими осінніми вечорами,
взаємно заглиблюватись, пірнати, відрощувати зябра.
це – сила таврійського вітру й краса карпатської панорами,
помножені на усі наші вчора і завтра.

це кров, генетика, вроджена ідентичність.
коли ти українець, і це в тобі – непоборне і невитравне.
проста географія: Кременчук, Білобожниця, Летичів.
слова, що пахнуть польовими травами.

і не варто шукати в цьому особливої моралі чи етики.
коропи стенаються під водою, б'ють міцними хвостами.
любов – це те, що залишиться після нас – все-таки.
навіть, коли останній льодовик на планеті розтане.

це – ніби стверджувати, що світ гойдається на волосині.
скоріше білявій, – та, цілком ймовірно, рудій.
небо внутрішньої ріки таке нездоланно синє.
ми у ньому – закохані й молоді.

 
 
 
.
Редаговано в Вівторок, 03 жовтня 2017 12:19

Схожі матеріали (по тегу)

Останнє від Уляна Галич

Ще в категорії: « ЛІАНИ ХІІІ »


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info