ХОЧА

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

ХОЧА

боже, ти віриш, що йому уже тридцять два?
рудою купіллю над землею проростає жовтнева трава,
торішнім шовком лягає тобі до ніг.
ні!
це не осіння призма – цей вимучений калейдоскоп.
уяви собі, ‒ ти поганий, а твій товариш ‒ ще гірший коп.
у вас є новенький «Пріус», пончики і рок-н-рол.
є онкологія, яку він ледь-ледь поборов.
є дружина в кімнаті-чекальні, і пара близнят.
і так – щодня.

боже, ти віриш, що йому уже сорок три?
щось не дуже хороше діагностували в його сестри. 
він крокує бульварами, порожніми вулицями снує.
важко у це повірити, але він – є.
пригадує, як хворів пневмонією, 
а вона приносила у лікарню козяче молоко,
як він украв для неї червоний лак – маленький флакон.
як потім обоє втікали від главврача.
такі речі ‒ не забуваються. хоча…

боже, ти віриш, що йому уже п’ятдесят один?
потихеньку харкає струмом електричка Суми-Лебедин.
понад синім обрієм лебедіють пташині ключі.
справжня осінь приходить вночі,
розгортає свої намети, встановлює прапори.
це коли ти бажаєш піти нечутно ‒ до пори. 
це коли над страхом виявляється іще одна, найвища межа.
попіл і жар.

боже, ти віриш, що йому уже сімдесят шість?
він майже нічого не їсть.
племінників повідомили про дату очікуваного кінця.
він нікому нічого не обіцяв.
не просив про надгробок, не роздавав настанов.
тільки зрідка згадував свою першу шкільну любов.
її косички, портфель і покусані нігті.
а більше нічого пригадати не міг.

 
 
 
.
Редаговано в Понеділок, 23 жовтня 2017 14:19

Схожі матеріали (по тегу)

Останнє від Уляна Галич

Ще в категорії: « ДОРОГА ІНТЕРСІТІ »


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info