ЗНАЄ

ще зелені дерева. осипались тільки каштани.

усвідомлення осені завжди у чомусь спонтанне.
а у чомусь тремке. як чекання приходу або переходу
по тонкому льоду, що лягає на приспану воду.
переходу на той бік, зарослий кропивою і лепехою.
де усе пережито, і черга лише за тобою.

оприявнення осені – в кадрах знайомих околиць. 
у юрмі дітлахів, що біжать галасливо до школи.
у линялому кобальті неба, і хмарах із вати.
осінь має ім’я, і тобі його краще назвати.
бо вона – це коханка, яка до кінця не забута.
це остання спокуса, і перша таємна спокута.

коли навіть повітря високе, тривожне, осіннє
час копати картоплю, збирати гриби і насіння.
час лічити курчат, лікувати занедбані рани.
повертається осінь. у неї волосся багряне.
ви із нею занадто близькі, і занадто далекі.
це неначе із вирію ледве вчувається клекіт.

це коли тебе кличуть, а йти неможливо на поклик,
поки обрій холоне в долонях і поки 
ще не тужить ніхто за здоровими і за живими.
поки золота всього з нічного намулу не вимив 
хтось у темній одежі, в робочих важких черевиках.
осінь знає про зиму, та досі до неї не звикла.

 

.
Редаговано в Понеділок, 12 вересня 2016 08:28

Останнє від Уляна Галич

Ще в категорії: « КОВЧЕГ ДОСИТЬ »


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info