Обзор 5 вересня 2017

did s

Доброго здоров’я, друзі! З приходом осені почалося щорічне стихійне лихо - журналісти повиходили з відпусток, повсідалися до комп’ютерів і як слєдствіє - кількість лєдєнящих кров собитій в світі резко возросла. Так, например, обнаружилося, що досєлє подозрітєльно тиха М’янма, оказується населена злобними й кровожадними буддистами. Які во главе з нобелівською лауреаткою з миру пані Аун Сан Су Чжі показали нарешті свою зверіну сущность. Добряче отдохнувші на пляжах Флоріди американські журналісти свіжатині зраділи, недобре всміхнулися і понєслась.

Шумиха вокруг М’янми виникла звісно ж не на порожньому місці – рильце м’янмського уряду наверняка в пушку, а способи наведення конституційного порядку у провінції Аракан здатні справити на всіх, хто виховувався на ліриці представників європейської поезії доби пізнього романтизму, дуже гнітюче враження. Однак градус істерії у ЗМІ вже зараз зашкалює і це викликає чимало запитань. Бо що насправді там відбувається – того ніхто в світі достеменно не знає. Навіть кількість населення у М'янмі таємниця. Цього не знає й м’янмська президентша, оскільки останній перепис населення на Бірмі проводився ще проклятими британськими колонізаторами.

Таким образом, українська сільська аналітіка відзначає нєкотору штучність істерики мірової журналістики вокруг М’янми. Яка впрочем викликала напрочуд різку офіційну реакцію госдєпа США та ряду західних політиків. А досі ними шанована м’янмська президентша різко стала врагом роду людського і подверглася сокрушітєльній критиці за злочинне мовчання та невтручання у внутрішні справи своєї країни. Президентша тут же відповіла іскреннім здивуванням, бо на її переконання нічого существенного не проізошло – відбувається лише те, що і всігда. Мусульманська община в країні періодично возбухає і періодично вигрібає, подумаєш – тоже мнє собитіє... – знизала худенькими плечима 72-річна старушка і обіжено закопилила губу.

Здивування пані Аун Сан Су Чжі вполнє зрозуміле любому, хто хоч раз в житті бував у країнах Південно-Східної Азії, або принаймні цікавився там проісходящим. Бо при бажанні розкрутити істерику на предмет кривавих жорстокостей, етнічного та релігійного геноциду можна на примері будь-якої із них – від Лаоса до Бангладеш. Вже не кажу про крайню ступінь добросусідства між сіамськими братами Таїландом і Камбоджею, релігійні суперечки між якими зазвичай вирішуються кулеметним вогнем прикордонників по натовпах прочан. Але в світі цим ніхто особо не париться, разве шо Пан Гі Мун іногда бовкне шось глибоко стурбоване, а дипломати в ООН сумно хитають головами та кажуть “ай-яй-яй”. А потом ідуть у бухвет пити кохве, ділячись враженнями про плаття Дженіфер Лопес на послєдньому врученні премії Оскар.

На цей же раз усілія журналістів не осталися напрасними, у голови простодушних людей прочно вбито – у М’янмі масово ріжуть мусульман, палять їхні поселення, насілують стариков, женщин і дітей. Навіщо це робиться – спитаєте ви. І дід чесно відповість – не знаю. Проте втаємничені люди натякають, шо в Білому Домі з огорченієм констатують, шо Кім Чен Ин на роль врага человечества, з яким Трамп красіво, швидко і елегантно розправиться, не дуже підходить. Юний Кім розчарував Трампа, бо оказався на редкость брикливим і наглим, а средств, шоб швидко з ним упоратися у США не оказалося. Вірніше, вони є, але підготовка до каратєльних заходів проти Сєверної Кореї потребують більше часу, ніж ожидалося. І поки за лаштунками йде підготовка належних декорацій, публіці запропонували нового врага – М’янму. Небезпідставно розраховуючи, що із старушкою Аун Сан Су Чжі Трампу впоратися буде нєсколько проще.

Взагалі-то така версія сильно віддає конспірологією, а дід конспірології з дитинства не любить. Однак не можна не відзначити, що судьбою бенгальських рахинджа озаботилися чомусь не єдиновірні мусульмани, а проклятий Запад. Мусульмани всього світу були зайняті світкуванням Курбан-байраму і на м’янмські ужаси не звертали жодної уваги. Аж поки їм про це не розповіли западні ЗМІ.

Та навіть після цього реакція ісламських країн якась не особо жвава. Карикатури на пророка Мухаммеда кілька років тому викликали значно боліснішу реакцію, мільйони мусульман по всьому світу були тоді доведені до белого калєнія і безо всяких шуток мечтали відірвати тому данському художнику голову й повисмикувати руки-ноги. А от геноцид рахинджа в якійсь М’янмі їх сильно чомусь не схвилював.

Однак приклади обурення мусульман і подіями в М’янмі є, а впереді наіболєє обіжених Індонезія та РФ. Втім, подіями у Джакарті нехай париться індонезійський президент, достопочтєнний пан Джоко Відодо, в нього своя голова на плечах і не лише для того, шоб фуражку носити. А ми придивимося уважніше до подій у такій ісламській твердині, як Москва.

Як ізвесно, після появи в західних ЗМІ перших повідомлень із М’янми, в Москві коло посольства тої країни проізошла стихійна демонстрація корінних москвичів. Більшість тих москвичів були бородаті та розмовляли на мові московської еліти - нохчійн мотт. Прикметно, шо оті поборники прав мусульман і М'янмі не іспугалися і вийшли на несанкціоновану маніфестацію, в ході якої громко вигукували лозунги, разжигающі етнічеськую і релігіозную рознь. То єсть, в соответствії з прогресивним російським законодатєльством, каждий із тих сміливих демонстрантів заробив собі по двадцять год колонії усілєнного режима. Но цього не случилося, московська поліція була на редкость делікатна і огранічилася хватанієм случайно мимо проходящих зєвак. Но як тільки узнавала, шо той зєвака нохчо, тут же його отпускала з іскренніми ізвінєніями. І тут случилося найбільш цікава подія, яку многі вважають знаковою.

Діло в тому, що сотні експертів та політичних аналітиків не перший рік нетерпляче йорзають у своїх кріслах очікуючи на появу чорних лебедів. Після прильоту яких Хуйло вилетить із Кремля белим лєбедєм, но його поймають, зв’яжуть, водрузять на голову царь-колокол і будуть бити по ньому царь-пушкою. А вже після цього й розпочнеться цікавий та захоплюючий процес розвалу РФ, який подарує хорошим людям по всій планеті чимало незабутніх і радісних емоцій.

І тепер дехто з тих аналітиків вважає, що один із таких чорних лебедів нарешті у Москву прилетів. А прилетів він, за примхою історії, з далекої М’янми. Покружляв той лебедь в поісках Хуйла над Москвою, провів несанкціонований мітинг, но Хуйла на робочому місці не застав. Бо Хуйло чкурнув у Китай тіпа на саміт БРІКСа. Сидить там і досі та привично несе разну скушну околєсіцу.

Однако м'янмський лебідь не зря так далеко забрався, не вертаться ж йому додому просто так. І полетів він у Чечню де накакав на голову місцевому чабану, який обично пасе Хуйла. Звуть того властєліна россійскіх овец Рамзанка Диров. Диров нємедлєнно взбодрився та несказанно здивувавшись, шо на світі существує ще і якась М’янма, дуже озаботився судьбою тамтешніх рахинджа. І виступив із заявою, шо єслі Росія не вступиться за м'янмських мусульман, то він проти такої Росії.

Ця заява заставила многих в РФ роззявити роти, більшість неабияк здивувалася, а многі откровенно іспугалися. Бо подібних ескапад главний пехотінєц Хуйла покуда ще собі не позволяв. Громогласну заяву Дирова услишали даже в Китаї, іспуганний Хуйло поспішив завірить Рамзанку, шо він мусульман дуже любить. Рамзан довольно улибнувся – проба Хуйла на гнилость удалася, Хуйло оказався гнилуватим і боязливим. А найбільш продвинуті аналітики в ці хвилини пишуть статті шо би ето всьо значило, акцентуючи увагу читачів на чеченському сценарії майбутнього розвалу РФ.

Такий сценарій дійсно існує, бо главна заслуга раннього Хуйла – усміреніє Чечні – обернулася при пізньому Хуйлові непосильной ношей і обузой. РФ поступово превратилася в колонію, чеченці ведуть себе там як і положено завоєватєлям. Но часто з непривички пореборщують. Бо даже британці на тій же Бірмі собі такого собі не позволяли, як чеченці в Москві. Де вже чуються несміливі заклики до звільнення РФ з-під колоніальної завісімості від Чечні, а в середовищі російських силовиків зріють крамольні бунтівні настроєнія. Тому, до речі, там стільки розмов про назрівающу Третю чеченську. Цель якої буде – відокремити Чечню від РФ нах. Но шото дідові підказує, шо в тих силовиків кишка тонка – Рамзанка вже єслі присмоктався, то просто так не відчепиться. А значить і будущий розвал РФ відбуватиметься особливо швидко й сумбурно – рішучі інтеґраційні зусилля Дирова, який не бажатиме втрачати жирні і смачні колонії, стануть потужним каталізатором і надійною запорукою невідворотності повного розвалу на дрібні клапті.

Пока ж мірова преса упражняється в нападках на М’янму, а Рамзанка Диров під шумок укріпляє свої позиції в РФ, журналістам варто пам’ятати й не забувати – справжнім ворогом мусульман є не старенька м'янмська бабуся. У якої, до речі і влади ніякої нема. А Хуйло. По приказу якого у Сирії, наприклад, загинуло більше мусульман, ніж живе у М’янмі, Лаосі й Таїланді разом узятих.

І вот коли Хуйла та всю його шайку посадять на скам’ю подсудімих, а прокурори їх допрашуватимуть, в діда є одне прохання – шоб чеченського академіка Рамзанку Дирова отдєльно попросили показати М’янму на карті. Прочитати назву столиці я Рамзанку не проситиму, бо це вже із разряда катувань. Етот вопрос попрошу переадресувати подсудімому Хуйлу.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за полонених, всіляко допомагаємо Армії і поводимося гідно, як і належить Українцям ХХІ століття.
Та слєдім, щоб віздє був порядок. А не то, шо січас 

.
Редаговано в Вівторок, 05 вересня 2017 16:58



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info