Обзор 10 вересня 2017 продовження

did s

Добрий вечір, друзі. Продовжуємо.

Да, перед тим як продовжити – оголошення до моїх шановних читачів у Китаї. При розміщенні цього посту на своїх сайтах зверніть увагу, що тут є багато слів і про китайського лідера. Можете сміливо редагувати текст, або навіть взагалі прибрати згадки про Китай. Щоб у вас не виникло проблем із місцевою цензурою. Будьте обережні й обачні ☺ Ну а в Україні, як відомо, розгул демократії й свободи слова, тому дід себе нічим особо і не огранічує.

Ітак, ми зупинилися на странній особливості Хуйла, що всі його миролюбиві ініціативи негайно викликають на Западі злобне бажання впарити йому ще пакетік санкцій, а Україні дать дополнітєльно мільярдик на патрони. Так і зараз – Хуйло українську ідею з миротворцями так іспохабив, що аж сам себе перехитрив – Волкер сердито сплюнув, а в СБ ООН гидливо скривилися і подивилися на лисого Небензю с осуждєнієм. Небензя ж лише руками розвів – “А шо я могу, єслі воно хуйло”.

Бдєстяще профукавши унікальну возможность зробити хунті реальну пакость, Хуйло лєгкомислєнно посвистуючи полетів у Владівосток, де под видом Дальнєвосточної економічної тусовки лідери держав регіону нишком ділять між собою Дальній Восток РФ. Главні переговори там проісходять між Сі Цзиньпіном і Сіндзо Абе, но очевидці кажуть, що і монголи теж не рижі. І тоже хочуть поучаствувать в дєлєже наслєдства покойного Хуйла.

Хуйло однак поки ще не покойнік, но як авторитетно утверждають тібетські монахи, це лише вопрос времені. Тому Китай, Японія й Монголія вирішили підготуватися до того радісного дня заздалегідь. Хуйло тоже літає на ту тусовку, но в нього там лічний інтерес. Він там обично задовбує Сі Цзиньпіна та Сіндзо Абе вопросами про іскуственний інтєлєкт, на якій стадії знаходяться разработки і скіки буде стоїть один комплект іскуственних мозгов. Китайський лідер при цих вопросах начинає улибатися, улибається і японський прем’єр, Хуйло лише сокрушонно зітхає і зі словами “чурки узкоглазиє” обіжається.

Аж якось, під час очередного засідання, Сіндзо Абе розгорнув свіжий номер “Асахі сімбун”, шоб почитать про себе, любімого, пока Хуйло бубонить свою обичну ахінею про інвестіціонні проекти. Рядом сидящий Сі Цзиньпін заглянув йому через плече і борясь с зєвотой, не розжимаючи губ, спитав японського колегу тицьнувши в газєту пальцем.

- А шо це за пацан, похожий на покойного Рому Трахтенберга?
- Тю. Так то ж Рамказка Диров – відповів прем’єр Японії тоже не розжимаючи рта. 
- А... ето той самий Рамзанка, которий помикає Хуйлом?
- Той самий – підтвердив Сіндзо Абе й обидва улибаючись глянули на Хуйла.

Хуйло, відірвавшись від доклада, в якому обіщав дарувати російське гражданство любому, хто вложить у Дальній Восток 10 млн доларів, запнувся, не понімаючи чого всі узкоглазі чучмеки вокруг вдруг заулибалися. Безпорадно глянув не Пєскова, которий успокоїв Хуйла, показавши йому жестами, шо всьо “заібісь”. А в сообщенії для преси потом так і написав: “Плєнарное засєдание прошло в тьоплой и дружественной атмосфере, конструктивниє предложения президента РФ визвалі горячій інтєрес участников форума”. Кажуть, оту пєсковську пургу ще й досі крутять ватнікам по тєлєвізору. Ватніки вірять.

Но насправді, викинутий чеченським академіком коник був для Хуйла несвоєвременним до чрезвичайності. Єдина причина чому Сі Цзиньпін ще покуда розмовляє з Хуйлом – це убеждьонность китайських товаріщей, шо Хуйло в РФ царь, самодєржец і держиморда, которий рішає вопроси. І пока він їх рішає – Сі Цзиньпін йому улибається. Аж тут, прямо в разгар форуму, китайський лідер узнає, що якийсь мелкий кавказький дрищ учініл Хуйлу фронду. Більше того – блєдноліций московський царь в угоду своєму кавказькому васалу прогнувся і прямо на глазах Сі Цзиньпіна зробив заяву щодо мусульман М’янми. М’янми, Карл! Країни, яку Китай вважає чуть лі не своєю губернією. В общем, престиж Хуйла з гуркотом полетів донизу, Сі Цзиньпін не переставая глубокомислєнно улибаться шепнув Сіндзо Абе “Українці таки праві – ето хуйло”.

Абе-сан полностью солідарен з мнєнієм китайського колеги, но змушений поспішати. Бо Японія колись прийняла демократичні порядки, в них там періодично бувають вибори і времені у японського прем’єра в обрез. А ведь йому дуже хочеться, щоб японські школярі, вивчаючи історію Японії, найбільш твердо пам’ятали ієрогліфи імен двох головних національних героїв і “собіратєлєй земель” - Оди Нобунаги та Сіндзо Абе. Ну і від кінної статуї в центрі Токіо Абе-сан тоже би ся не відмовив. Але для цього потрібно зробити сущу дрібницю – відібрати в Росії сєверні території. Що в умовах грядущого упадка РФ зробити буде не так уже й сложно. Скоріше б.

Сі Цзинпіну, на відміну від глави японького уряду, поспішати нікуди, у нього впереді – вечность. Даже тібетські монахи послушно кивають головами: “Да, ти вечен, блін...”. Но предсєдатєль Сі хоче бачити поряд з собою хотя би когось такого ж вечного, як він сам. Бо всі ці мелкі демократичні лідери, всякі трампи, макрони, всі оті людішки – то лише суєта і томлєніє духа. Була в Сі Цзиньпіна надія, шо ось Хуйло вроді би єслі і нє вечен, то долговечен. А оказується нє... Оказується, в Хуйла єсть васали, которі ним вертять, як собі хочуть, а Хуйло замість шоб громко на Рамзанку рявкнуть та послать у Грозний нукеров з пушками да пер’ями, іспугався сам. І поджав хвостік.

Єслі хтось думає, шо дід преувелічує враження, яке справив інцидент з Рамзанкою на китайських товаріщей, то скоріше навіть навпаки – не дооцінив. Бо й мені не так просто подивитися на ситуацію китайськими очима. Але запевняю – Сі Цзиньпін міг много чого не пойнять. Но слабость Хуйла він явственно побачив, нутром учуяв та прийняв к сведєнію. І тепер російським товаріщам, які літатимуть у Китай для імплементації достігнутих договорьонностєй, варто брати з собою вазєлін. Бідонами.

Ідьом дальше. Вірніше, повертаємося в Європу, де наприкінці минулого тижня почулося істошне репетування одного молодого парня, який голосно жалувався, шо його б’ють у спину. Взагалі-то пісня це стара і обично її виконує Хуйло, посвящая її своєму заклятому турецькому другу Ердогану. Но на цей раз пісню про “удар в спину” виконав юний міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто. Оте молоде дарованіє в інтерв’ю угорському інформагенству МТІ зривающимся від хвилювання голосом нажалувався на Україну, котора нанесла Угорщині подлий удар у спину. Дід вже грішним ділом подумав, що може то наша воєнщина по запарці завалила якийсь угорський істребітєль, але ж ні. Оказується ми їх гупнули в спину Законом про освіту. Дідова уява живо намалювала картину, як Клімкін скрутивши текст Закону в трубочку нишком підкрався ззаду до зазівавшогося Петера і... далі можете допридумати самі.

Насправді український Закон про освіту, якого Петер Сійярто найвірогідніше і в очі ніколи не бачив, совершенно ні при чому. Просто наші угорські друзі призвичаїлися до хренової моди вирішувати свої внутрішні проблеми за рахунок нашого українського Закарпаття. А оскільки в них там діло йде до квітневих виборів, то тему освіти в Україні і якоби дискримінації угорської меншини підконтрольні уряду телеканали освіщатимуть приблизно так, як російські зомбоящики розказували про розіп’ятого у Слов’янську хлопчика.

Взагалі-то, якщо вже брати за тему розмови системи освіти, то Угорщина тут канєшно ярчайша вершина. Таким феноменом, як Дебреценські професори, мало хто в Європі може похвалитися. Навіть дивно, як у ЄС на спільному університетському просторі можуть уживатися Сорбонна, Гейдельберг і Дебреценські професори. Спіноза, Мільтон і Паніковський.

Але в будь-якому разі, наших маленьких несмишльоних угорських друзів від вредних привичок потрібно відучувати. В діда немає ніякої зверхності по відношенню до жодного з народів, але іноді складається враження, що в Будапешті рулять якісь прищаві подростки, обуяні дитячими комплексами. От на правах старшого і сильнішого товариша, Україні варто приобнять угорських партнерів, всадить за стіл і спокійно пояснити, що розігрування “українскої карти” у внутрішній політиці обично дуже хреново закінчується. Є така міжнародна прикмета.

А єслі не поймуть і продовжать паразітірувать на темі Закону про освіту в Україні, то предложить той Закон відверто обговорити. А для пущої прозорості запропонувати підняти це питання на регіональний рівень. Запросити туди ще румунів, словаків та інших сусідів Угорщини, а також представників Єврокомісії й предложить для початку гармонізувати підручники з історії Угорщини та, наприклад, Румунії. Да, поначалу їм буде трудно. Но тільки перші двадцять років. А там, глядиш, може і подорослішають та порозумнішають.

Ну й на завершення про дрібні події, які ні на шо особо не впливають, але чомусь вважаються у нас політичними. Я про конфлікт між Порохом і Саакашвілі, що лічно дід політичною подією не вважає. Єсть два хлопці. Обидва з понтами, обидва емоційні, обідчиві, злобні і мстітєльні. І обоє друг другу шось по запальчивості наговорили, посварилися і розісралися. Друг другу козні строять, коники викидають, цирк устраюють. А політичні експерти дружно пишуть про якісь рейтінги, про якісь презідєнтські амбіції, тінь третього майдану та прочу фантасмагоричну чепуху. Не буде Майдану, не буде Міхо президентом України, ніяких дострокових виборів не буде – все це скоро забудеться й пилюкою припаде. Однак, дідові за тих наших гарячих хлопців чомусь соромно. За обох. Та й перед Меркель трохи невдобно. Впрочем, вона женщина опитна, й не таке бачила. А от Сі Цзиньпіну тепер об’яснить, шо Порох в Україні рішає вопроси, буде вже мабуть невозможно. Ну і Хуйло радісно регоче. Але, думаю, йому вже недовго осталося, скоро він у нас окончатєльно усміхнеться. На кутні.

А щоб не завершувати на картині весєлящогося Хуйла, дід розкаже вполнє історичну, але повчальну байку про шкандаль, який колись не на шутку взбудоражив американську громадськість. Діло було на початку ХІХ століття, вусмерть розсварилися секретар держказначейства США Александр Гамільтон та віце-президент США Аарон Бурр (чи Берр - як краще писати українською прізвище Burr не знаю, але в українських книгах його транслітерують як Бурр). Так вот, оті Гамільтон і Бурр обзивали друг друга послідніми словами, в тому числі і через пресу та строїли один одному гадості і козні. І шо? Состоялася дуель, Бурр майстерно застрелив Гамільтона, но перемозі недовго радувався. Під тиском общественного поріцанія подав в отставку но зачаїв на всіх обіду. І даже намагався оттяпать від США, а заодно і від Мексики по куску території, пробував там створити незалежну державу і навіть вроді проголосив себе її королем. Но негайно зусібіч вигріб звіздюлєй і чкурнув до Європи, однак слава йшла поперед нього - даже не шибко переборчивий Наполєон Бонапарт поставився до Бурра з омерзєнієм і руки йому не подав. Жизнь свою той Бурр закінчив сумно – адвокатом, а історія Сполучених Штатів продовжила свій величний плин, не звертаючи на подобні мелочі жодної уваги. Розумні ж американські політики, які у школі гарно вчили історію, зробили з цієї історії правильний висновок – в результаті срача завжди програють обидві сторони. Стосується до речі не лише політики.

Ну, а тепер спатоньки. Завтра всім нам на роботу, діткам до школи і переживати через всякі околополітичні дрязги нам точно не варто. Краще гляньте як гарненько сплять ваші дітки. Чи в кого вже є - онуки. Хай ростуть здорові і розумні. От вони – наше щастя.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, не забуваємо про полонених, допомагаємо становленню нашої Армії і ведемо здоровий спосіб життя.

Та слєдім, щоб віздє порядок був. А не то, шо січас 

.
Редаговано в Понеділок, 11 вересня 2017 07:37



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info