От нема у велікай Рассєі дєржавной гордості...

did s

От нема у велікай Рассєі дєржавной гордості перед проклятими американцями, хоть ти тресні. Усе світове хуліганьйо дивиться на Хуйла з надією, шо він стане нарешті навшпиньки і решітєльно тицьне зарозумілому дяді Сему в очі велику дулю. А єслі повезе, то і смикне його за носа. Но скільки те хуліганьйо Хуйла не підбадьорює, московський царьок так і норовить бухнуться проклятим американцям у ноги та прижаться дряблими ботоксними щоками до пильних ковбойських чобіт.

Молнієносна швидкість, з якою в Москві організували новоприбувшому американському послу вручення і копій вірчих грамот, і їх оригіналів, поражає воображеніє всіх, хто хоч трохи тямить в дипломатичній практиці. Бо обично новий посол прибуває до столиці акредитації і потом ще довго ожидає, поки його приймуть в місцевому МЗС. А вже потом, коли презідєнту тої страни буде удобно, посол одіває ціліндра, бере папку з вірчими грамотами і чимчикує на прийом до глави держави. В Москві доби Хуйла посли обично ждуть по пару місяців, і лише після цього їх потом заганяють у Кремль скопом по п’ятнадцять-двадцять чоловік. А тут не встиг посол США вилізти з літака, як йому простелили красну дорожку до самого МІДа РФ, кланялися в ножки, грали на гармошках та всячеськи демонстрували кокошніково-сарафанне подобострастіє. І вже в день прибуття до Москви той посол копії вірчих грамот і вручив. А на наступний день (то єсть сьогодні), того посла вже з волнєнієм переходящим в іспуг у Кремлі дожидається Хуйло... Шо ж подвигло нашого хамовитого Хуйлушу на таке демонстративне уніженіє перед проклятими янкі?

Помниться, коли у київської княгині Ольги виникли із США тих часів – із Візантією – нєкоторі разногласія, а імператор Костянтин необачно обозвав її своєю донькою, підкреслюючи підлегле становище київської правительки, Ольга делегацію візантійських послів прийняла далеко не одразу. А продержала їх у лодіях на Почайні цілих півроку. І посли гордої Візантії не випендрювалися, а терпляче годували київських комарів та зносили глузливі кепкування мешканців Подолу. Лише після того імператор Костянтин просік, шо Ольга женщина серйозна, і з нею треба поводитися чемно. Та дав згоду на укладення вигідних Русі торгових угод на умовах, про які представники вітчизняного бізнесу досі згадують із ностальгійним зітханням.

А Хуйлуша? США над ним іздіваються як собі хочуть, дипломатичну власність відібрали, санкціями обложили, з європейських енергоринків видавлюють, а водночас повним ходом іде слідство про втручання РФ у американські вибори - на тропу войни з Хуйлом вийшов даже Цукерберг помахуючи своїм фейсбуком, як томагавком. Самоє врем’я Хуйлу тоже впасть в амбіцію, задрать на Маші Захаровій сарафан і показать нарешті тим клятим янкі настоящу страшну кузькіну мать. Так ні ж – Хуйло чемно надав новому послу агреман, не смутившись навіть зловісним прізвищем нового американського амбасадора.

Ну й понятно, шо конгресмени в США роздухарилися не на шутку та не відмовили собі в удовольствії добавить у припасьонну для Хуйла бочку дьогтю лопату битого скла - коли посол Хантсман проходив собесєдованія в Конгресі, саме того дня дотепні американські конгресмени затвердили рішення про виділення Україні оборонної летальної зброї, ще й дали хунті 500 млн.долл. на патрони. В смислі: “Вот тєбе, Хуйло, в качестве гарніра до нашого нового посла”. Ну й після цього всього ми бачимо Хуйла в Кремлі на тремтячих ніжках і до всирачки вежлівого. Політичні аналітики у Вашингтоні зараз наверняка довольно улибаються ховаючи до кишень солідні гонорари – їхні рекомендації щодо правильної лінії поведінки з Хуйлом себе виправдали. Бо сначала треба надавать московському пацієнту болєзнєнних тумаков і оплєух, зробить із ним щось крайнє унізітєльне, після чого випендрьожистий вождь плємені вата-мутата стає тихим, чемним і предупредітєльним.

Хотя нє... Об’єктивності ради варто згадати, що одного подлого пістона Америці Хуйло таки вставив. І таки показав їм кузькіну мать в ліце Маргаріти Сімонян, котора на днях впала в істерику репетуючи, шо єслі утиски свободи слова в США продовжуватимуться, то... дєржітє меня сємеро... возглавляєма нею Раша Тудей свою дєятєльность у Сполучених Штатах... (барабанная дробь)... прекратить!!!

Вознікшу після цієї заяви неловку паузу прервав шквал глузливого реготу, в раскатах якого мало хто помітив, шо Хуйло спеціально по цьому вопросу даже совет своєї безопасності на днях провів. Але почему-то ця грозна отповедь Кремля не заставила проклятих американських імперіалістів покриться от іспуга холодним липким потом. Чому? Херйогозна... Самоуверенні вони якісь, оті янкі.

Болєє того, подстрекаєме коварною київською хунтою руководство США не повірило і не повірить у показне дружелюбіє Хуйла. Шо би він зараз у ці хвилини не патякав новому послу Хантсману про те як він жаждєт миру й дружби з велікіми Соєдіньонними Штатами. Хунті здається удалося, наприклад, доказать американським партнерам, що за всіма вибухами в Балаклії, Сватові та Калинівці торчать ослячі вуха Хуйла. Бо всі оті вибухи ставалися якраз в моменти активізації чуток, що на американських складах боєприпасів вештаються українські військові, весело роззираючись довкола та щасливо сміючись, як діти в Діснейленді. Ну й понятно, шо підступні американські хантери мають у своєму розпорядженні не лише оружіє. Але й морковки, якими вправно виманюють віслюка Хуйла, той ведеться і зараз дивиться на посла Хантсмана надіючись на долгожданне “Містер Хуйло, давайтє дєліть мір – осьо наша сфера вліянія, а осьо - ваша”. Понятне діло, шо ніколи Хуйло нічого подібного від американців не почує, хотя би тому, шо нахера американцям ділити світ із ослом, міровоззреніє якого находиться на уровні теоретичних праць Медінського.

Кстаті про Медінського. Там у Москві на нашого діверсанта, який не перший рік напрочуд вдало дискредитує історію та современность Росії, месна ліберальна общественность начала крошить батон. Ще й планірує відібрати в нього учені стєпені та звання. Дід решітєльно протестує. Ще чого не хватало! Впрочем, вірю, шо професор Медінський і сам від тої ліберальної научної общественності відіб’ється, в крайнєм случаї науськає на неї академіка Кадирова. А з тилу на них напуститься Матільда Поклонская, круша всєх і вся тяжолим портретом Ніколая второго, так шо мракобесіє в РФ впевнено виходить на качественно новий уровень, так їм і нада. І вообще – “Рукі проч від Медінського!”.

Щодо референдуму в Каталонії дід багато писати не буде, крім того, що все це несвоєвременно. Бо всьому в історії свій час, а зараз ні для референдумів, ні для проголошення нових держав не сезон. Міжнародний клімат не той. У 90-х роках минулого століття нада було чухатися. Коли всі бажаючі народи провели в себе референдуми, і під бурхливі оплески мірового сообщества, проголосили себе незалежними державами. Каталонія, Курдистан і ще чимало інших регіонів на той поїзд не втовпилися і зараз пробують надолужити згаяне. Нє, цього не буде, доведеться чекати нового удобного случая. Якого ждать може не так уже й довго, бо почнеться він найвірогідніше із процесом розвалу РФ. От коли відновить свою незалежність Тива, а в ООН начнуть приймати Татарстан, Алтай, Мордовію, Карелію, Московський велайят, Якут-Саха, Марій-Ел, Ленінградське ханство... Нє, Ленінградське сначала не приймуть, скажуть придумать собі іншу назву, попрілічнєє. А наприкінці підуть кавказькі Адигея, Дагестан та інші і коли всі вже розбіжаться, від РФ нарешті із великим жалем відсмокчеться Чечня. Сложності, канєшно виникатимуть, бо Україна наверняка заблокує вступ до ООН ряду суміжних новообразованій, например, задолжавшої Липецької області, але в Курдистану і Каталонії появиться нарешті шанс. От як вони ним скористаються, то вже залежить від них самих.

Зараз же ми живемо в добу, коли сепаратизм вважається чимось дуже непрілічним, навіть Косово визнають далеко не всі і в ООН коло представника Косово стараються рядом не сідати. Вже не кажу про всякі там Абхазії та Південні Осетії, які мірове сообщество в упор не бачить. І які отримають шанс на визнання лише в случаї, якщо цього схоче Грузія. Но вона цього не схоче, а схоче вибудувати сухопутний коридор в Україну, щоб долучитися до європейських цінностей взамін на безмитний експорт вина, боржома та політичних діячів. Україна також відімо буде не проти реекспорту товарів грузинського виробництва подалі на Балтику і це стане запорукою сталого добросусідства між нашими країнами і народами. В общем, подводя ітоги – поки між Україною і Грузією нема сухопутного кордону, іншим народам і територіям проводити референдуми про незалежність не варто. От як тільки в Каталонії та Курдистані почують, що українські і грузинські прикордонники вже повкопували стовпчики, понасмажували шашликів і співають, то – це їм вірний знак. Можна об’являть референдум.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за полонених, всіляко допомагаємо Армії та ведемо здоровий, спортивний спосіб життя.

І слєдім, шоб віздє був порядок! А не то, шо січас 

.
Редаговано в Вівторок, 03 жовтня 2017 12:23



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info