Обзор 10 жовтня 2017

did s

Доброго ранку, друзі! Сьогодні і нвс вівторок, 10 жовтня, а це значить, що прогресивне людство відзначає день, який по здравому размишлєнію варто було б оголосити в Україні державним святом. Сьогодні в календарі ООН – День психічного здоров’я.

Серед десятків і сотень наукових визначень того menthal health незмінно присутнє почуття гумору і його сяюча вершина – весела самоіронія. Здатність посміятися над самим собою – неодмінна ознака сильної і самодостатньої людини, поряд з якою комфортно знаходитися навіть неуравновешеним нєврастєнікам. Отже якщо вокруг вас повно всяких псіхів, то скоріше за все ви психічно здорова й повноцінна людина, з чим вас і вітаю. Та щиро бажаю зберігати й розвивати цю цінну рису, через яку вас так люблять вдома й на роботі.

Цього року, кстаті, ООН обрало гаслом сьогоднішнього дня – Психічне здоров’я на робочому місці. Тож весело усміхнімося і придя в хароше настроєніє рішуче натиснемо кнопки офісних кавоварок чи чайників, не забувши поцікавитися у колег, кому ще заварити кавоньки або чаю. Бо для психічного здоров’я вкрай необхідно регулярно балувати себе чимось вкусніньким. Вже балуєтеся? Ну я ж кажу – здорові, правильні люди. Тоді час приступити до огляду тєкущих собитій.

Розпочне дід з футболу, котрий не менш, ніж політика псує багатьом людям нерви, а значить є неабияким чинником психічного здоров’я. Лічно дід, коли хоче подивитися хороший футбол, йде в суботу зранку на місцевий стадіончик невеличкого нашого райцентру, де займаються місцеві дитячі і юнацькі футбольні команди. Йду туди, звичайно, щоб і сам побігати та позайматися, після чого ноги самі несуть діда до футбольного майданчику (дуже сучасного і гарно облаштованого, до речі), де вже бігають майбутні зірочки великого футболу. Є в мене там і любимчик – хлопчисько років 12, невеличкий, але жвавий – просто згусток енергії. Таке враження, що народився в бутсах і з футбольним м’ячем. Тренер пробує його на різних позиціях, але той з будь-якого положення умудряється прорватися в штрафне поле противника, наводя в його рядах паніку і ужас. Просто природжений форвард і бомбардир. А скільки таких зірочок по всій Україні великій? Думаю чимало. Отже, очікую на початок впевненого прориву України до світових футбольних вершин вже через якихось шість-сім років.

Правда, це стане можливим, якщо в країні остаточно переможе установка на здоровий спосіб життя, з’явиться масовий аматорський спорт, а торговий оборот броварень і горілчаних заводів поступиться фінансовому успіху підприємтсв, які виготовляють товари для фізкультури й спорту . Бо давно помічено – що більші черева у вболівальників, тим гірше грають їхні національні збірні.

Політичні події, при правильному їй огляді, також можуть слугувати невичерпним джерелом здорового гумору і наші політіки на минулому тижні неабияк старалися, аби покращити людям настрій. Баталії у ВРУ навколо “донбаських законів” вже всі обсмоктали, але протягом вихідних у пресі і в мережах з’явилися нові деталі, інсайдерські вброси та всякі глубокомислєнні натяки. Які лише укріпили діда в думці, що нічого доленосного не відбувалося, а весь шурум-бурум пояснюється гіркою образою законодавчої гілки влади (принаймні, значної її частини) на главу держави, которий безсовісно їх дрючить і безсоромно пользує у відповідності до своїх прогресивних середньовічних уявлень про природу держави. Що ж там відбулося? А простими словами проізошло слєдующе.

У відповідності до мінських протоколів, Україна, для надійної фіксації РФ в санкціонній смірітєльній рубашці, має виполняти деякі неприємні, але нужні процедури. Серед них – законодавчо закріпити особливий статус ОРДЛО. Попередній склад парламенту, після учіньонних над ним новоізбранним главою хунти надругатєльств, прийшов від його брутальності у такий восторг, що восени 2014 року такий закон слухняно, хоч і поскигливши, прийняв. Но обмежив його дію трьома роками. Які й істєкали в жовтні 2017-го.

Продовжити дію того закону було необхідно, бо його відсутність позволила би Хуйлу апелірувать до міжнародних арбітрів, шо хунта грає нечесно, нарушила договорьонності і вся ретельно вибудувана конструкція вгамування і здержування РФ пішла би вразнос. А тут якраз вирисувалася ідея з миротворцями, яку Хуйло мечтає торпедірувать путьом видачі цієї ідеї за свою. Цього йому ніхто не позволить, але провал хунти в питанні продовження закону про статус ОРДЛО (порожньої і чисто формальної бумажки) міг би существенно осложнити нашим західним партнерам виконання цієї шляхетної задачі. Ще й до того ж, як ми пам’ятаємо, у штрафній площадці Хуйла на пас від хунти нетерпляче очікував Курт Волкер.

Порох, не будучи відімо впевнений, що цей склад парламенту послушно проковтне гірку пілюлю у виді закону про ОРДЛО рішив скормить її діпутатам разом із сладкою канхветою. Так і ми робимо, коли даючи дітям несмачну мікстуру, тут же перебиваємо її неприємне послєвкусіє ложкою сиропу, або меду, щоб діти не плакали й не плювалися.

В качестве смачної канхветки для правих партій у ВРУ хунта ізвлєкла з інфернальних подзємелій кровавого пастора давно розроблений там законопроект про реінтеграцію-деокупацію. Вирішивши, вірогідно, що сповнений патріотичних та москвожерських гасел законопроект викличе в більшої частини струбованих сумними перспективами свого політичного здоров’я парламентарів апетитне слюноотдєлєніє. І діпутати проголосують за нього дружно вставши ногами на крісла, обнімуться та хором проспівають гімн. Ну а під шумок проголосують і за продовження закону про ОРДЛО. На який нетерпляче поправляючи гетри очікував містер Волкер.

В принципі, якщо мав місце саме такий задум, то нічого предосудітєльного в цьому нема – обична практика політичних маніпуляцій, якою часто грішать і на Западі. Єдине, що з тактичної точки зору мабуть варто було б, щоб законопроект про реінтеграцію вносився не БПП і защищав його не Турчинов. Можна ж було віддати право ініціювання того закону якійсь іншій фракції, тому ж НФ. А залаштунково домовитися про нехитру комбінацію – Порох дає гірку мікстуру, “фронтовики” – сладку канхвету, ВРУ імітує бурні дебати, малим партіям дозволяють внести конструктивні пропозиції, а під вечір у четвер парламент досягає доленосного консенсусу. І вражаючою більшістю голосів приймає обидва документи. Після чого депутати вилізають з ногами на крісла і розчулено й на високому виконавському рівні тричі підряд співають гімн, слова Чубинського, мелодія Вербицького. Не зря же в четвер до залу засідань навіть внесли штандарт президента – він наверняка був впевнений, що збоїв не буде, а фото Пороха, який аплодує таблу голосувань мало облетіти світові інформагенства, убіждаючи всіх і кожного, що в Україні панує порядок та національне єдінєніє, а хунта і лічно презідєнт там рішають усі вопроси.

Получилося не так гладко саме через, як дід собі думає, нескромне бажання Пороха іграти одночасно по всьому полю – і на правому фланзі, і на лівому, і в захисті, і в атаці, нікому м’яча не віддаючи. Інші гравці, яким тоже хочеться показать зрітєлям свою політичну зрілість і майстерність, обідилися й рішили учініть бузу та провчити не в меру жадного до м’яча капітана команди. Результат нам відомий – капітан розсердився і поїхав у ВРУ меча громи і молнії сверкая очами, як Карабас Барабас.

Но діпутати рішили проявить гордость і об’єднавшись у ту сложну мить викинули неожиданного коника в лучших традиціях українського парламентаризму – назло жестокому Карабасу стоїчеськи проковтнули гірку пілюлю. А солодку канхвету, на знак протесту проти деспотії, їсти не стали. Хоча й розгорнули її, але відклали на потом.

Порох, добившись свого, лише хмикнув і находясь в нєкоторой ейфорії не отказав собі в удовольствії збагатити вітчизняний політичний лексикон фразою про “вишиванки, з-під яких видніються косоворотки”. Доведя таким образом політичних партнерів до белого калєнія, спокійно переправив м’яч по діагоналі у Белград. Де його в суботу майстерно прийняв Волкер і покотив до воріт противника, у яких враскоряку застиг Сурков.

Обіжені й у черговий раз принижені Порохом політичні партії, втерлися й обіцяють учініть жестокий реванш. І планують тепер відігратися на законі про реінтеграцію, потреба в якому дуже сумнівна і зовсім неочевидна. Але до якого вже готові стопіцот принципіальнєйших поправок. Порох наверняка сміється і коментує це словами “нехай бавляться” і “чим би дітьо не тішилося”. Но діпутати на цьому не останавлюються і обіцяють нам такого ще в той закон понаписувать, що Кремль здригнеться, Хуйло всреться, а український виборець придя в восторг віддасть за кожну з тих партій усі свої голоси, а Пороху дасть дулю. Другими словами, діпутати з правих партій спробують проштовхнути закон, який би дозволив їм хоч трохи потіснити Пороха з правого флангу. Бо якщо вони цього не зроблять, то жоден букмекер не поставить на їх проходження до наступного складу парламенту ні копійки.

Тому ми ще побачимо навколо того законопроекту про реінтеграцію такі баталії, що хтось можливо й повірить в його епохальне значення. Отой закон зараз будуть усілєнно розкручувати й піарити до рівня судьбоносного, саме щоб підняти його вартість. І для правих партій, як вони собі думають, це гра безпрограшна – якщо вдасться продавити його через ВРУ, то вони запишуть собі в актив афігітєльно важний для майбутньої перемоги закон. Якщо ж ні – звинуватять Пороха в протидії прийняттю афігітєльно важного для майбутньої перемоги закону. І в любому случаї очікуватимуть на овації глядачів правого сектору. А може, єслі вдасться, викличуть на свою адресу аплодисменти навіть з правоцентристських трибун, що на грядущих виборах було б для них далеко не лишнім.

Як буде діяти в цих умовах хунта дід не знає – може й проігнорує це поле битви, а може здуру і включиться в боротьбу за закон про реінтеграцію. Поки що Порох великодушно розрішає діпутатам вносити в той закон любі правки і безнаказанно на ньому піаритися. Но ми ж знаємо, що його велікодушіє не безпредєльне. Петро ізвесний добряк – чого доброго прийде і відбере від малих партій ще й ту нещасну канхветку.

Спостерігаючи зараз за діями і заявами навіть найрозумніших із наших діпутатів, дід десь починає розуміти й Пороха – от нафіга йому демонтрувати тонку многоходову тактику й будувати сложні схеми, якщо мова іде про таких простодушних, а часом і відверто наївних людей. Навіщо посипати підлогу у ВРУ бісером, коли є сердитіші і дієвіші засоби? Так, більшість у 233 і 229 голосів не дуже надійна, особливо коли мова йде про політичні сили, які передчувають свою близьку політичну смерть, а президент позбавляє їх можливості виплисти на поверхню і хапнути хоч трохи повітря. Ще й безсоромно топчеться по всіх електоральних полях одночасно, не даючи нікому ні найменшого шансу. Але многі пророкують Пороху по мірі наближення виборів сложні времена і це нормально – власть має жити в постійному опасєнії, шо її турнуть. Іначе самий распрекрасний президент з часом превратиться в хуйла.

Дід, єслі хто помітив, вкрай неохоче пише про наші внутрішні політичні собитія. Бо вони мені відверто малоцікаві. Там нема величного польоту і справжнього драматичного накалу. Та навіть з естетичної точки зору дії наших політиків по більшій мірі настільки вбогі, що годяться разве шо для малоб’юджетних серіалів, режисери яких утримують увагу глядачів сценами примітивних мордобоїв та отвратітєльних у своїй пошлості сцен. Комусь це може й подобається, але дід воспитан на інших художніх стандартах, можливо тому мені значно цікавіші події міднародного життя. Де і драматургія тонше, і масштаб інший, та й актори демонструють зовсім інший рівень гри. А дивитися їх гру не лише цікаво, але й корисно для психічного здоров’я. Дідові більше хочеться писати про те, що було в Белграді і що зробив з отриманим від Пороха пасом Курт Волкер, хочеться написати і про візит його велічества короля Саудовської Аравії в Москву, але дід і так уже перебрав ліміт і більше зловживати вашою увагою права не маю. Тому просто висловлю сподівання, що з часом у нашій політиці, як і в футболі, з’являться молоді талановиті зірочки. І хтозна, може якраз у ваших сім’ях ростуть зараз майбутні депутати, міністри й президенти, якими не лише ви пишатиметеся, але й вся велика наша країни скаже вам колись за ваших талановитих і успішних діток “Велике спасибі”.

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за полонених, невпинно допомагаємо Армії і турбуємося про своє та оточуючих психічне здоров’я – запоруку довгих років повноцінного, щасливого життя.

І слєдім, щоб віздє був порядок! А не то, шо січас 

.
Редаговано в Вівторок, 10 жовтня 2017 12:25



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info