Є в діда племінник, Сергійко

did s

Хлопчик від природи дуже добрий, чемний і слухняний. Про таких в Україні кажуть – хороша дитина. Навіть дві вредні менші сестрички, які постійно вигадували проти нього різні веселі капості, не зіпсували його добродушного, лагідного характеру. Він ставився до них завжди поблажливо, а коли ті аж надто сильно хуліганили, незмінно заступався за них перед батьками.

Колись, пригадую, пішли ми з дітьми в похід, у Карпати. А для них це, здається, був взагалі перший похід у гори, з наметом і рюкзаками. Перед походом я подарував Сергійкові справжнього бойового ножа, бо він найстарший після мене мужчина, а мужчина в екстремальних ситуаціях має бути при зброї. Та і взагалі – ніж в поході штука потрібна. А в очах тринадцятилітнього хлопця річ статусна. Сергій прямо на очах подорослішав, став серйозніший, мужніший.

В першу ж ніч у наметі дівчата почали балуватися і розповідати “страшні історії” про чорну руку і тому подібні веселі байки з дитячого фольклору. Й накрутили себе до того, що жахалися будь якого шарудіння. А це ж Карпати, скриплять віковічні смереки, буки, шелестить листя, перегукуються сови. Я заспокоїв дітей, що ні чортів, ні ведмедів, ні вовків у тих краях не водиться, нехай засинають, бо завтра великий перехід, ідемо на Піп Іван. Потроху всі вгамувалися, заснув і я.

А на ранок, вставши, щоб розвести багаття і закип’ятити воду, побачив, що Сергійко не спить. Вночі він перемістився до виходу з намету і так і провів усю ніч вартуючи й оберігаючи наш сон. З ножем у руці. Здається саме тієї ночі в хлопчині прокинувся інстинкт захисника. Зростав справжній Мужчина.

Пройшли роки, з маленького Сергійка виріс здоровенний широкоплечий дядько. І як багато хлопців його покоління він пішов на війну. Багато чого було в його воєнній долі, мало що він нам розповідає, але найважчі часи наша родина пережила у дні виходу з-під Дебальцево. Звідки на чолі свого підрозділу виходив і наш Сергій. Зв’язку з ним довго не було і його бідна мама цілі ночі проводила навколішках, у молитвах...

Зараз Сергій давно вже демобілізувався, трудиться по своїй професії, дуже успішний і ніколи нічим не хвалиться. Але ми ним страшенно пишаємося. І найсильніше мабуть - його сестрички. Як же ж вони його обнімали й плачучи розціловували, коли він повернувся нарешті додому, в камуфляжній формі, наш стомлений воїн... Наш Захисник!

Сьогодні Покрова, День захисника України, і говориться багато правильних та доречних, нехай часом і пафосних слів. Сьогодні можна і треба їх промовляти, бо слово матеріальне. Тому вітаючи наших Захисників, і хлопців і дівчат, зі святом, дідусь окремо хоче подякувати і їхнім батькам. Які виховали таких правильних діток. І побажати, щоб пошвидше настав час, коли українські батьки не проводитимуть ночі в тривожних молитвах.

P.S. Щойно подзвонив Сергію, привітав його зі святом – у нашій родині він єдиний Воїн, тож йому вся наша сімейна шана й повага. Не знаю, чи розчув він мої слова, бо їхав з молодою дружиною у транспорті. Я зрозумів лише, що їдуть вони в центр міста, на зустріч з бойовими побратимами. Зустрічаються ветерани. Наші молоді ветерани...

.
Редаговано в Субота, 14 жовтня 2017 21:28



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info