Обзор 17 жовтня 2017

did s

Доброго здоров’я, друзі! Рано чи пізно человечество одумається і наважиться офіційно запровадити три вихідні на тиждень. Дід пропонує, щоб оті вихідні були підряд, а третім днем вікенду обізатєльно має буть понеділок. А не як предлагає Саудовська Аравія – четвер. Україна вже не перший рік іде в цьому вопросі попереду прогресивного людства, подаючи цивілізованим странам пример і колись в Генеральній Декларації Світової Організації Праці (ILO) про Триденний Вікенд так і буде записано, що Юкрейн даже в трудні времена хез сет брілліант екзампл того, що продуктивно працює лише той, хто харашо відпочиває.

Но не у всіх учора був вихідний. Например обслуживающий персонал серверів Фейсбуку учора наверняка провів в авральному режимі, на роботу визвали усіх, даже хто находився на больнічних і в декретних отпусках. Є опасность, що кремнієві ядра фейсбукових процесорів критично перегріються, нада подключать резервні мощності і причина знову Україна. Де сьогодні під стінами ВРУ проісходить нєчто такоє, шо неізбежно викличе в мережах підвищену активність. Однако дід впевнений, що календар політичних подій в Україні постійно лежить перед глазами містера Цукерберга і він наверняка вже должним образом підготувався та дав подчіньонним соответствующі указанія.

Подчіньонні містера Цукерберга вже давно на робочих місцях, годинники в них переведені на київський час, а на ковриках для мишок віддруковано гарфік сесійних засідань ВРУ. Сотрудніки уверенно тримають в руках пластікові стакани з гарячим амерікано, кроме кормящих мам. Которі вийшли на роботу з немовлятами і замість кохве п’ють вітамізовані молочні смесі. В офісах компанії Facebook зараз напружена тиша, чується лише гудіння процесорів та плямкання снідаючих маминими цицями немовлят - всі в напряженії ждуть, шо ж там в Україні оп’ять такоє проісходить...

То й ми не будемо від них відставать, заваримо й собі смачної кави чи гарячого чаю і теж придивимося до проісходящого в Києві через незамутньонні скельця сільської аналітіки. Ітак.

Дідове ставлення до проісходящого під стінами ВРУ, як, мабуть, і в більшості небайдужих громадян, двояке. І виражається воно наступною формулою: “Масовість протесту була б значно масовішою, якби до тої акції не примазувалися політіки й діпутати”. Да, іменно наявність в рядах протестуючих разнообразних політичних і околополітичних дєятєлів, їх нескромне желаніє імітірувать руководящу роль, стримало чимало небайдужих громадян від виходу на вулицю.

З іншого боку ми наблюдаєм характерний для України парадокс - протестуючих було би ще менше, єслі би не продуктивна активність порохоботів. Которі отработали свої методички настільки блєстяще, що чимало небайдужих людей послухавши попрохоботську істерію плюнули і сказали: “Нє, всьо-таки нада йти”.

Таким образом ми маємо класичний для України розклад: перешедші в опозицію політики, в передчутті своєї політичної смерті (в більшості своїй абсолютно заслуженої) вдалися до єдиного, що вони (як вони собі думають) уміють робити – ето скликати мітинги під протестними гаслами. А власть, почуявши, що шото назріває, вдалася до решітєльної інформаціонної атаки, морально унічтожая ініціаторів акції та привертаючи увагу громадян, що собирають мітінг разні смішні дебіли і фріки. С целью, щоб ніхто не прийшов. Це, звісно, викликало зворотній ефект і підняло на ноги чимало людей, які ізначально нікуди йти не собиралися.

Тепер влада чухає потилицю, бо нічого не понімає, а їхні політичні опоненти радіють рівно по тій же причині. Не розуміючи, що переважна більшість людей, які прийшли на мітинг, з однаковим задоволенням бачили б на скам’ї подсудімих в антикорупціонних судах і представників хунти, і представників опозиції.

Да, так часто буває в історії, коли за запровадження революційної гільйотини найбільше ратують ті політіки, голови яких оті гільйотини потім і повідрубують. І сітуайєн Жорж Жак Дантон, сходя на ешафот, дивився затуманєнним взором в майбутнє, ясно бачив Київ 2017 року і наверняка думав про себе “хлопці морозять ту ж херню, шо й ми... от мізераблі...”. Зараз, на щастя, надворі ХХІ століття, буквального відрубування голів, ніг і даже рук не ожидається, та й настоящих дантонів среді лідерів опозиції не наблюдається. А хто там настоящий наблюдається, ми вслух рифмувать не будемо, бо ми ж таки культурні люди, а не якісь там французи XVIII століття.

Висунуті опозицією три гасла дід детально коментувати також не буде, бо тут і возразить ніби нічого – все це мало бути зроблено ще в 2014 році. Но дід, як і Дантон, тоже дивиться в будуще і мене смущає, що в опозиції досі немає ніякої позитивної програми. Якщо не брати до уваги бла-бла-бла про європейські стандарти. Але національної програми, навколо якої могла би об’єднатися країна, в них ні у кого нема. Для них главне прохідний бар’єр у 3% , а там хоть трава не рости. Хтось із них накидав уже на карті України проект мережі майбутніх автобанів? Подумав про найбільш оптимальну схему фінансування будівництва тих автомагістралей?

Так, зізнаюся – українські автобани це моя давня ідея фікс. Бо я щиро вважаю, що лише в ході реалізації позитивних програм і грандіозних національних проектів можлива ефективна боротьба з корупцією, разгільдяйством і б’юрократізмом. На холостом же ходу ніякої корупції ніхто не здолає. От лічно дід, балуючись, намалював уже три варіанти проходження швидкісних автошляхів територією нашої, просто природою для цього створеної країни. І предмет особой гордості – проект фантастичної краси розв’язки коло міста Кропивницький  От мені й не терпиться порівняти свої прикидки з реальними планами, які будуть втілені в життя. Но поскільки політиків дідові ожиданія не інтересують, то нехай не обіжаються – і мене їхні страданія не колишуть.

Касатєльно депутатської неприкосновенності вже стільки говорилося, що висказуватися на цю тему в середовищі порядних людей вже просто непрілічно. Але дід повторить свою давню тезу – статус депутата, міністра і чиновника вищого звена має буть закріплений в Кримінальному кодексі, як отягчающе обстоятєльство при винесенні вироку. Ти облєчон довірою і відповідальністю, тож будь готовий до того, що єслі оступишся, то получиш максимум. Як п’яний за кермом.

Можна ще пофантазувати про запровадження для депутатів дополнітєльної системи адміністративних покарань. Було б прикольно, єслі би, наприклад, депутації ВРУ в ПАРЄ, після повернення зі Страсбурга видали по вінику і в назіданіє за провальну роботу наказали підмітати площу перед парламентом. Запевняю – подивитися на ту кумедію прийшло б значно більше громадян, ніж зібралося сьогодні. Втім, тут дід уже скочується в область нездорового популізму, ізвінітє, увльокся.

Підсумовуючи: дід ставиться до небайдужих громадян, які прийшли до ВРУ з симпатією, до політиків, які тіпа ними управлять – з іронією, до хунти без восторга і вкотре повторить набридлу уже многим метафору про ремонт в квартирі. Мені откровенно пофіг хто винуватий, чому ремонт не робиться – плиточники, сантехніки чи бригадир. Але жоден із них нас поки не переконав, що вміє класти плитку чи монтувати гідровузли. Тим паче будувати автомагістралі, хоча б такі, як у Чехії чи Хорватії. І коли такі з’являться, той й моя до них симпатія не знатиме граніц в межах розумного.

Ну і знову ж таки, як мені тих політіків любити, єслі через них дід уже вкотре не може предаться своїй ізлюбленій темі про мірові собитія, тим паче, що там проісходяще заслуговує на нашу з вами увагу. У США, например, позиції Трампа в очередний раз пошатнулися, а тема його возможного імпічменту в очередний раз виходить на качественно новий уровень.

Американська журналістська братія, яка з перших днів президентства рішуче стала на тропу войни, продовжує воінственно розмахувать томагавками, мечтая знять із Трампа його знаменитий скальп. На цей раз штурмова авіація американських ЗМІ атакує Белий Дом з подсолнєчной сторони міжнародної політики, замелькали розгромні статті про провал Трампа на іранськом направлєнії, на кубинськом і вообще: Трамп на дипломатичній арені – дебіл.

В цій связі журналісти хором полагаються на авторитет госсекретаря США містера Тіллерсона, которий якось під гарячу руку якоби назвав містера Трампа болваном. Втім, містер Тіллерсон через таку напрасліну неабияк обурився, бо він ніколи містера Трампа болваном не називав. Пару раз балбесом назвав і якось раз тупим бегемотом, но болваном нікагда! Це підтвердив і сам містер Трамп й обидва дивляться на пресу з німим укором. Но небайдужі американці не вгамовуються і продолжають остєрвенєло бомбить всю презідєнтскую рать, час від часу підморгуючи чрезмерно серйозним українцям: “Не хнюптеся, друзі. Демократія – це перш за все весело!”

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаємо кулаки за полонених, допомагаємо Армії і пам’ятаємо: до будь-якої роботи треба ставати весело й завзято, а не скиглячи й витираючи сльози.

І слєдім, щоб віздє був порядок! А не то, шо січас 

.
Редаговано в Вівторок, 17 жовтня 2017 13:09



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info