Обзор 10 листопада 2017

did s

Доброго здоров’я, друзі! Надворі чудова осіння погода, небо затягнуто мальовничими сіро-свинцьовими тучами, в повітрі відчувається дихання холодного дощу, зима наближається, саме час заварити собі чогось гарячого, смачного і бодрящого. Наприклад - зеленого чаю. Попиваючи який можна подумки помандрувати у царство цього напою, в сонячний В’єтнам. А саме – у курортне місто Дананґ, куди в ці хвилини злітаються лідери країн Азіатсько-Тихоокеанського сотруднічества та везуть із собою численні делегації радників, секретарів, б’юрократів, журналістів та інших бездєльніків, яким предстоять сурові іспитанія в’єтнамською гостинністю з поїданням свіжих крабів, креветок, немів, фо-ба, фо-ґа та інших підступних витворів місцевої кухні.

Участь нашої делегації в Дананґу не предусматрюється, бо Україна прямого виходу на Тихий океан не має, принаймні поки що. Але Україна все-одно там буде незримо присутня, бо туди летить Хуйло і як подейкують знающі люди, собирається горько на Україну жалуваться. Жалуваться він планує Трампу, сєтуя на коварство хунти і з мольбой заглядаючи американському президенту в очі.

Трамп, которий за рік президентства вже в геополітиці поднаторів, наприклад узнав про существованіє Кореї. А недавно з немалим удівлєнієм довідався, шо Корей насправді дві. Переварення такого обйому інформації вимагає від Трампа чималих умственних зусиль, тому маловірогідно, що страданія Хуйла сильно його тронуть. Та і не входить Росія в коло службових обов’язків Трампа, бо турботливий Конгрес США, не бажаючи перевантажувати ніжний мозок Дональда Фредовича ізлішньою інформацією, фактично вивів більшість вопросів зовнішньої політики з його відома. І сам занімається розподіленням бюджетних средств на оружіє і патрони. А Трампу залишивши більш йому звичні функції конферансьє. Так шо апелірувать до Трампа Хуйло може скільки угодно, толку від того буде приблизно стільки, як жалуваться на состояніє здоров’я в поліклініці нічному сторожу.

Тєм нє менєє, цьогорічний саміт АТЕС захід цікавий і може подарувати політичним гурманам чимало естетично гострих відчуттів. Не виключено, що в кулуарах центральним героєм саміту може стати лучезарний Кім Чен Ин з Північної Кореї, проти якого очікується формування різних коаліцій, об’єднаних складними багаторівневими взаємними домовленостями. Тобто можливе певне переформатування стосунків із деяким зміщенням балансу сил в регіоні, а єверокорейський телепузік стане для цього лише приводом, но не причиною. В регіоні чимало країн, які претендують на главенствующу роль і серед них приблизно рівновеликі Японія, Південна Корея та Китай. Але є ще США, за якими стоїть багаті і впливові Канада й Австралія і ця англосаксонська трійця вносить в суперечку азіатських тріад додаткову бадьорість. Ну а юрби менших країн регіону чутко реагують на відносини між великими державами, щоб не потрапити під роздачу а при нагоді використати ситуативні можливості у власних корисних цілях. І серед них не останню роль відіграє В’єтнам. Який і сам би давно став регіональним лідером, якби його миролюбним гегемоністським планам не заважав майже півторамільярдний Китай. Котрий пару тисяч років тому мав нахабство поселитися в регіоні, просто створеному для в’єтнамського домінування.

Взагалі В’єтнам, з певними оговорками, можна назвати Україною Південно-Східної Азії, хоча територіально він за Україну і вдвічі менший. Але от населення там вдвічі більше, зате амбіцій і понтів у В’єтнаму аж ніяк не менше, ніж в України. В’єтнамці подібно до українців фантастично працелюбні, страшенно вперті ще й залюбки між собою сваряться: північні не люблять південних, а разом усі зневажливо ставляться до мешканців центрального В’єтнаму. Така приємна оку і звична для нас регіональна розмаїтість зникає як лише з’являється зовнішній ворог. Тоді в’єтнамці похапцем об’єднуються і запекло воюють, абсолютно не переймаючись які в противника ресурси, розміри, фінансова спроможність і боєздантість війська. У В’єтнамі досі живі і чудово себе почувають ветерани, які брали участь у розгромі чотирьох агресорів: в юності хлопці били Японію, а через чотири роки Францію. А далі, вже зрілими мужчинами, наваляли США. Ну і на десерт, у 1979 році, Китай. У перервах же між великими війнами в’єтнамці наводили революційний порядок в Лаосі, ще й зуміли наваляти червоним кхмерам у Камбоджі. Не дивно, що В’єтнам почувається серйозним геополітичним гравцем, але зажатий гігантами веде свою хитру й дуже прагматичну гру, яка щоразу вводить усіх необізнаних із національним рисами в’єтнамців в оману. Як например Хуйла. Которий, як і усі тупоголові совки, знає про в’єтнамців лише те, що вони буцімто люблять їсти смажені оселедці. На цьому геополітичні познанія про В’єтнам у Хуйла ісчерпуються, і Хуйло ніяк уразуметь не може, чому ж В’єтнам весь час доброзичливо й послідовно посилає його нахер. Зокрема по питанню відновлення бази ВМФ РФ на Камрані.

Не зважаючи на це, в РФ зараз чується телячий восторг і радісні блєянія, шо предстояща зустріч Хуйла з Трампом проізойде “на нашей территории, в братском Вьетнаме”. І хваляться, що торговельний обіг із братським В’єтнамом пару років тому сягнув пікових 4 млрд доларів. У 2016 році, в силу об’єктивних причин і мірової кризи, як скрушно зітхають московські аналітіки, торгівля з В’єтнамом трішки обвалилася до 2,7 млрд.долларів і к сожалєнію продовжує зменшуватися, но це все фігня і волатільность. А ось із враждєбними США у В’єтнаму – додає від себе дід - торгівля тоже не ахті і становить якісь жалкі 50 млрд доларів.

Щоправда, з США торгівля у В’єтнаму, не зважаючи на бушующу в головах російських економістів кризу, чомусь росте, а ще кажуть, що наступного року взагалі стрімко злетить, оскільки умні люди у Вашингтоні подумують скасувати ембарго на постачання у В’єтнам американської зброї.

Зброя В’єтнаму потрібна, бо сусідство з миролюбивим Китаєм примушує в’єтнамців постійно буть начеку. Дружба дружбою, а спірних територій між В’єтнамом і Китаєм чимало, але в’єтнамці нічого сусідам уступать не собираються. І якщо буде потрібно – готові за свої інтереси воювать, а розміри ворога невеличких в’єтнамців ніколи не смущали.

Між тим Китай – то не якась нещасна РФ із розмазаними на гіганстьскому просторі 140 млн населення сомнітєльного качества. Подібна кількість населення в Азії здатна викликати хіба що поблажливу посмішку. Однак, 90-мільйоний В’єтнам навіть маючи під боком півторамільярдний Китай не униває і плекає свою армію, як і положено робить кожній солідній державі, яка хоче дивитися в майбутнє спокійним примруженим поглядом.

Сохраняєм бадьорий бойовий дух, тримаєм кулаки за полонених та плекаємо нашу Армію, як запоруку спокійного життя і гарного настрою. А крім того, Армія – це іще й красіво!

І слєдім, шоб віздє порядок був! А не то, шо січас 

P.S. Уважні спостерігачі відмітили, що Хуйла по случаю недавніх ноябрьських празніків так ніхто з-за границі й не поздравив. От Хуйло усім поздравлєнія всігда шле, даже подарки розсилає. Сі Цзиньпіну по случаю окончатєльного воцаренія на імператорському престолі Китаю таку телеграму вшкварив, шо читать стидно. А от товариш Сі Хуйлу даже смску послать не удосужився. І в’єтнамський президент, уважаємий товариш Чай Да Куанг, возлагая 7 листопада вінок в Ханої до пам’ятника Лє-Ніну по случаю 100-ї годовщини октябрьської революції поздравітєльної телеграми в Москву не отправив. - Подозрітєльне воно якесь, оте Хуйло – полагають в руководстві В’єтнаму і решта учасників саміту АТЕС вполнє з цим мнєнієм солідарне. Наблюдаєм.

.
Редаговано в П'ятниця, 10 листопада 2017 00:07



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info