Обзор 12 грудня 2017

did s

Доброго здоров’я, друзі! Надворі в нас вівторок, рік 2017-й плавно підходить до свого завершення, но многі цього навіть не помічають. Україна развлєкається і развлєкає світ такими політичними кульбітами, шо многих наших сусідів аж завідки беруть. Та й ми самі, років через десять, згадуючи сьогоднішні собитія, лише ностальгічно зітхатимемо: “Ех, а були ж времена... Весело було... Не то, шо січас”.

Спробуємо ж, однак, розібратися в нині проісходящем, но для правильності аналізу нам необхідні чашка гарячого кохве та іронічний прищур. Вооружаємося цими непременними атрибутами сільської аналітіки і вмощуємось зручненько.

Стосовно останніх подій, веяній і трендів кожен із нас уже сформував свою, єдино правильну думку, інші думки неправильні. Дід все ж таки наважиться сформулювати свою, в корнє неправильну думку, якої, щоправда, за моїми спостереженнями, дотримується переважна більшість громадян, котрі стежать за подіями. А також практично усі громадяни, які за подіями не стежать. І зводиться ота думка до слів “Та пашлі вони усі нахер”.

Такий науково збалансований підхід дозволяє дати подіям об’єктивний аналіз та зрозуміти, що не відбувається нічого хорошого. Але й нічого поганого теж. А всі втрати, іздєржки і потєрі, які несуть учасники подій – то їхнє особисте горе. І дідові нікого з них нічуть не шкода – самі винуваті.

Всі учасники подій являються по ітогу лузєрами й проігравшими сторонами і нафіга було цей цирк затівати – неізвесно. От например уважаємий батоно Саакашвілі... Впрочем нє... Начнемо з шанового Петра Олексійовича. Програш якого найбільш очевидний, а його азартне включення у відкрите рубілово з Міхо здивувало багатьох. Адже ж ясно було, що іменно цього Мішіко давно жаждав.

Багато-багато місяців отой грузинський трикстер розшатував нервову систему емоційно нездержаного й обідчивого президента і робив це не спроста. Він знав особенності Пороха і знав, що дєйствує наверняка. Був би Порох хладнокровніший, він би Саакашвілі взагалі не чіпав. Ще пильно стежив би, аби ніхто Ніколозовичу не заважав нести бредятіну, в результаті якої чимало громадян отшатнулося від грузинського балабола і даже начала іспитувать до Порошенка нєкторе сочуствіє. А якщо й не сочуствіє, то в любому случаї спокійний Порох виглядав на тлі біснуватого Мішіко значно шляхетніше і в целом предпочтітєльнєє.

Но Порох здержанності не проявив, а натомість схватив у одну руку булаву, а в другу Луценка і несамовито ними розмахуючи бросився на Саакашвілі в бездумку атаку. Результатом якої стали лише його громадні репутаційні потєрі в очах небайдужих громадян, а також іноземних колег та партнерів.

Міхаїл Ніколозович тоже нєсомнєнний лузєр і проігравша сторона. При чому з усіх мислимих боків. Напомню, що приїхав Саакашвілі в Україну в ореолі реформатора і був прийнятий українською громадськістю в целом благосклонно. Но тепер, почувши яку хрень несе уважаємий батоно Саакашвілі, коли говорить не по бумажці, многі засумнівалися в його психічній адекватності. Як така людина могла проводити якісь реформи? – замислилися небайдужі громадяни і копнули глибше. Й оказалося, шо Саакашвілі взагалі ніколи ніяких реформ не проводив. Він був просто тараном, який крушив устої та ламав систему. Ламав тупо, як в стєльку п’яний бульдозерист. Однако за спиною тупого бульдозериста був інтелектуальний центр реформ на чолі з талановитим прорабом, нині небіжчиком Бендукідзе. Який на очищеній стройплощадці швидко будував нову, симпатичну Грузію. Так поначалу було і в Одесі, але варто було Бендукідзе померти, як нємедлєнно іспарилася і дута слава реформатора Саакашвілі. Який не вміє абсолютно нічого, крім як ламати, начхавши на любі закони й норми прілічія.

Разом з тим Мішіко великий любітєль купатися в лучах слави. Даже не любітєль – професіонал. При чому похер якого гатунку ота слава – хоч би й скандальна. Бути за чиєюсь спиною йому нецікаво, він постоянно вискакує на авансцену, розштовхуючи інших акторів, поре отсєб’ятіну, а вечорами радісно клацає дистанційкою, дивлячись як його ім’я упоминається в телевізійний новинах. Совершенно понятно, що ще вчора Саакашвілі міг почувати себе абсолютно щасливим. Перед ним маячила реальна перспектива відсвяткувати своє 50-ліття в камері київської в’язниці – кращого подарунку к юбілєю від Пороха він і бажати не міг. В такому разі 21 грудня всі новостні канали світу від СNN і до Еспрессо ТV, та навіть разні Раша-Гавно-Ньюси розпочали б вещаніє про узніка хунти, незламного борца з українською корупцією, которого режим апартеїду в Києві держить у буцегарні. А тисячі чесних громадян України приходять до стін в’язниці з квітами й шашликами, йде боротьба проти злочинної влади, бла-бла-бла і т.д. Оце треба було Пороху? Такого результату він добивався, б’ючи Саакашвілі по голові твердим і негнущимся Луценком?

Щоправда, тут на сцену вітчизняної політики чи не вперше в історії, у позитивній ролі, вийшов смущаясь і запинаясь від непрвичного амплуа, український суд. Которий несподівано проявив підступну гуманність і грубо поправши мрії Саакашвілі весело відгулять в тюрмі днюху, безцеремонно випустив його на свободу. Возбуждьонний Хуйло в цю мить наверняка іспустив розчароване “Бля....”.

Про акторів не второстєпенних ролях, типу упом’янутого више Луценка, чи не упоминаємої досєлє Йулі, а також десятків інших політиків та “політиків” дід багато писати не буде, щоб не займати вашого часу – але всі вони тоже проігравші сторони. Кожен по-своєму. Бонусів від проісходящого ніхто з них не отримав, тому главний вопрос слєдствія “шукай, кому вигідно” залишається без відповіді.

Бо єдиним очевидним вигодоприобретатєлєм із усього цього шурум-буруму є, наскільки дід може судити, лише київські автосалони, які торгують автівками прем’єр-класу. Щоб пояснити цю тезу дідові доведеться взяти за вухо і витягнути на світло беглого олігарха Курченка. На которого хунта енергійно катить бочку, як на главного спонсора торжеств. А раз Курченко в бігах на Росії, значить за ним маячить ФСБ і тоді все ясно – Міхо лише маріонетка Хуйла, по заданію которого питається знести в Києві законну власть і віддати Україну на поруганіє Кремлю. Таку версію просуває хунта, но при всій до хунти повазі версія ця отнюдь не безупречна.

Дід невеликої думки про інтелектувальні способності руководства ФСБ, але недооцінювати противника все ж таки не слід. І навряд чи хтось у ФСБ всерйоз допускає, шо руками пламенного Міхо можна звалити злочинний режим Порошенка, після чого Україна зануриться в хаос майданів і отаманщини. Скоріше за все діло було навпаки. Це Міхо вийшов на Курченка з діловим предложенієм, бо іскреннє щитає, що облапошити олігарха ніякий не гріх. Не щитав це гріхом даже самий результативний борец з олігархами всєх времйон і народов Владімір Ільїч Лєнін, которий не гнушався брать у них гроші, но олігархам від того легше точно не стало.

Чи облапошив при цьому Міхо ще й інших олігархів наразі невідомо, дід цілком допускає, що облапошив. Але хунта викалала на стіл лише записи розмов Міхо й Курченка, тому розберемо цей случай детальніше. Ітак. На Росії в бегах находиться молоде дарованіє Курченко, обременьонне немалим находящшим в Україні імуществом. Пользуясь отчаянним положенням того Курченка Саакашвілі в строгом соответствії до священних традицій українського політичного життя майтерно розводить лоха на гроші з целью кинуть на бабки.

При цьому Курченкові щедро вішають на вуха лапшу, що майданів без грошей не буває, революція нуждається в дєньгах. Недалекий Курченко в це щиро вірить і безропотно отслюнявлює все нові й нові суми. Чи советувався він при цьому з ФСБ – невідомо, цілком вірогідно, що советувався. Але що йому могли сказать генєрали з ФСБ, окрім як “Ну, попробуйте. Деньги небольшие, вдруг получится”. І для ФСБ це була гра взагалі безпрограшні – в случаї успеха вони написали б Хуйлу хвастліві отчоти і получили грамоти й медалі, а в случаї провалу вони ні при чом. Всі іздєржки поніс дурачок Курченко.

Думаю, що зараз і сам Курченко охренєл від того, як тупо його кинули. Бо суми називаються наверняка набагато менші, ніж ті, які він давав, іскреннє сподіваючись, шо Саакашвілі человек порядошний. Но ошибся, бо і Саакашвілі, і його помощніки оказалися людьми глубоко непоряшочними, ще й алчними. І тепер, як подейкують знающі люди, коє–кто із тих прекрасних людей катається зараз по Києву в красивій дорогій машині, слухаючи через крутезну стерео-систему послідні політичні новості. Ось тому дід в качестве вигодоприобретатєля назвав автосалони, але цілком очевидно, що не продавці дорогих автівок замовляли політикам весь цей цирк.

Що буде далі? Побачимо. Поки що так виглядає, що окрильонний успіхом Саакашвілі продовжить ртозшатувать Пороху його порядком потрьопану нервову систему, а от дєйствія Порошенка зпрогнозувати важче. Бо коли політик керується емоціями, його поступки прорахувати невозможно. Тим паче, невідомо, чи Порошенко сам приймає рішення, чи лише нервово реагує на інфернальне хіхікання за своєю спиною Авакова.

Однак, нескладно предположити, що затягнувшася бійка гіперактивної політичної дітлашні в українській пісочниці вже порядком надоїла дорослим дядям на Западі, яким зовсім не подобається, що події в Києві знову загрожують поламають їм різдв’яні канікули. Тому коє-хто в Києві ризикує отримати на Миколая різочку, якою западні дяді боляче відшмагають попи всіх наших заігравшихся політичних малюків.

Традиційно проігравшою стороною є, єстєственно, й Хуйло, которий в очередний раз убідився, що в Україні привичні йому методи скупки політичних еліт не работають. Скупить-то їх можна, ну а толку? Його обичний план дєйствій на постсовецьком пространстве всігда був прост і ізящен – кого би де люди собі не обрали в парламенти чи презідєнти, Кремль їх оптом скупить і дальше все іде харашо. Однако, всякі хитромудрі московські плани летять в Келеберду, коли діло касається українців. Які каждий раз обирають собі нових політиків, Кремль їх каждий раз сумлінно скуповує, но толку від тих політиків не получає ніякого. Бо хитрі українці кожного разу коварно голосують за найбільш безтолкових, від яких більше вереску, ніж шерсті. А Хуйлу, соответственно, ніякої пользи, крім головного болю. Но нічого, в нас у запасі ще повно разних клоунів і єслі московський царьок до 2019 року не окочуриться, то ми йому на предстоящих виборах таких дебілів виберемо, шо світ ахне. А Хуйло плакатиме і в розпачі битиметься головою об головний дзвін Кремльовських курантів. Після чого уніженно поповзе до МВФ вициганювать кредити на скупку бесполєзних, но необичайно алчних українських політиків. Знаменитих своєю властивістю обісцянок не виконувать, грошей не відпрацьовувать і кредитів не вертать. Хер він нас здолає.

Ось таким є неправильний дідовий погляд на тєкущі собитія. Але на всезнайство я й не претендую, цілком допускаю, що помиляюся і недооцінюю загроз, які несуть Україні рижим бариги Порошенка / московський агент Саакашвілі (нужноє подчеркнуть). Ну й оскільки дід людина від природи благодушна, коментів ні для кого не закриваю і баном не увлєкаюся, то часом виступаю удобною мішенню для адептів єдино правильних версій. Прошу лише в коментах не хуліганити, бо ми ж таки культурні люди. А не якісь там політики 

Зберігаємо бадьорий бойовий дух, тримаєм кулаки за полонених, пестимо й балуємо нашу Армію і живемо Справжнім життям.

Та слєдім, шоб віздє був порядок! А не то, шо січас 

P.S. В діда якось несподівано, к слову, вискочила Келеберда, тож маю пояснити – це назва села, вірніше – двох чудових українських сіл. Одне з них, із яким у діда пов’язані щемливі спогади юності, знаходиться в Канівському районі на Черкащині. А інше – де мені бувати поки не доводилося - на Полтавщині. Це знамениті козацькі села і вони фігурують і в дідовому третьому томі “Історії”, який я якраз пишу.

.
Редаговано в Вівторок, 12 грудня 2017 17:35



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info