Обзор 13 грудня 2017

did s

Доброго здоров’я, друзі! Обзор подій я постараюся сьогодні ще написати, а зараз хотів би висловити свою вдячність усім, хто взяв участь в обговоренні вчорашнього посту – я знав, що дідові думки викличуть невдоволення багатьох, одразу назвав їх “в корнє неправильними” і свідомо готувався прийняти удари з усіх боків. Невдоволення, однак, проявила по суті лише одна сторона – симпатики Саакашвілі, навколо особи якого і розгорнулася головна дискусія.

Дивіться яка ситуація. Мова не про теперішній політичний момент. Зараз скоріш за все відгуде, країна піде на канікули і свято продовжиться уже в наступному році. Мова про більш далеку перспективу і про загальне ставлення до політиків. Серед яких чимало прекрасних людей, турботливих батьків, люблячих чоловіків, щирих патріотів і безпощадних врагов Хуйла. Але у всіх них є свої недоліки. Часом огидні. Люди взагалі не ідеальні і нікого з них не треба ідеалізовувати. Сакралізація політичного лідера – то удєл убогої Росії. Для України віра в доброго царя чи героя – протиприродна. Для України нормально поглядати на політиків нєсколько свисока. До цього треба звикнути усім, в першу чергу політикам. Бо чимало з них дивляться на Хуйла і втайнє мріють “Ех, нам би так...”. Їм так не буде. Бо є ми.

Щодо Саакашвілі – не приховую, що ставлюся до цього діяча доволі скептично, як, власне, практично до всіх наших політиків. Серед яких я не бачу жодного, кому би зі спокійним серцем міг довірити долю країни. Водночас, я далекий від думки, що всі симпатики Саакашвілі – то якась секта, яким потрібен месія. Бо серед них чимало критично мислячих, розумних людей, здатних цілком логічно обґрунтувати свою позицію – коментарі під учорашнім постом тому свідчення. Це не означає, що я з усім там сказаним згоден, це означає лише те, що на відміну від політиків ми уміємо спокійно один з одним розмовляти. Слухаємо і чуємо один одного. І тоді виявляєься, що особливих суперечностей між нами насправді то й немає.

Бо практично всі мої опоненти згодні, що мова йде просто про найм обслуговуючого персоналу. Ми обговорюємо кандидатури людей, яких нам запрошувати, чи не запрошувати робити ремонт у нашій домівці. А не кандидатуру пана, яка вселиться в нашу квартиру і буде тут собі жити. Ні, робітники мають зробити свою справу, прозвітувати перед нами і піти у відставку, прибравши за собою сміття та помивши всюди підлоги. І нам не варто через таку дрібницю сваритися та псувати один одному нерви. Нехай політики нервують і переживають як краще нам із вами сподобатися. А ми будемо їхні дії коментувати і давати їм оцінки. Бо то є невід’ємне право роботодавця.

Мені закидають, що Саакашвілі насправді хороший – ось відгуки з його попереднього місця роботи, де він зробив євроремонт. І крім того, він не мільйонер, значить не краде і вже заради цього його варто кликати й до нас. Я ж висловлюю щодо цієї кандидатури сумнів, хоча б тому, що нестримна жага слави в пана Саакашвілі не менш підозріла, ніж жага до матеріального збагачення в його теперішніх опонентів. Від марнославства, як свідчить життя, люди дуріють не менше, ніж від грошей. А людина, яка береться лише за те, що може принести йому особисту славу, не викликає в мене довіри. Так колись Наполеон, переконавшись, що єгипетський похід слави йому не додасть, а може навіть призвести до поразки, з легким серцем покинув свої війська напризволяще в Єгипті, а сам дременув у Париж шукати інших способів прославитися. Мені не хочеться ризикувати, щоб потім колись в інтерв’ю реформатор Саакашвілі розповідаючи, що і як йому завадило реформувати Україну широко улибався і казав “Ну не палучілось. Ані самі віновати”. А країна би стояла з розваленими стінами, без вікон і даху, дощ, сніг, діти плачуть, Хуйло сміється.

В коментах люди питали діда про НАБУ. Чесно зізнаюся, що детально цієї теми не знаю. Але очевидно, що країні вкрай потрібні важелі й противаги, щоб жодна політична сила не заривалася і весь час була під контролем. І таким чином ідея з НАБУ прогресивна та своєчасна. Пам’ятаючи, однак, що задача цього органу не займатися дрібними мільйонними хабарами – це поле діяльності традиційних прокуратур. Функція НАБУ, як дід собі розуміє, контролювати верхівку держави. Щоб саме там не виникало спокуси. Ясно, що будь-яка влада впиратиметься такій ідеї, але на те й опозиція, щоб дожимати владу. Плач опозиціонерів і стєнанія, шо не получається, мене не розчулюють – працюйте, раз уже взялися. І пояснюйте людям, що саме ви робите, а не морочте нам голови скаргами як вам трудно працюється із такою злочинною владою. А взагалі зараз вдалий час, і в мене передчуття, що з НАБУ все получиться.

Водночас, мушу зауважити, що морально підтримуючи антикорупційні ініціативи, я далекий від ідеалізації младореформаторів, які їх просувають. Знову ж таки ризикую нарватися на критичні випади з боку їх прибічників, але скажу, що особисто мене гнітить у тих, в цілому симпатичних та щирих людях. Які цілком вірогідно колись прийдуть до влади, при якій отримають всі можливості реалізувати свої державницькі таланти. І водночас проявити свої нізменні страстішкі.

Можливо це мої особисті рефлексії... і вади, на які я вкажу, не такі уже й серйозні, їх можна вибачити... однак картина, коли молодий прогресивний народний депутат обкладає матом працівників охорони адмінбудинку ВРУ викликає в мене відразу. Я не люблю людей, які хамлять, особливо нижчим по положенню. І які зв’язані службовими обов’язками. Грубість на адресу продавців у магазині, офіціанток у кав’ярні, паркувальників на парковках у моїх очах свідчить лише про душевну ницість. І про таємні мрії грубіяна, який утверджується за рахунок нижчих за положенням, владєть Всєлєнной. Я такій людині не то шо Всєлєнну, посаду контролера в метро не довірю.

Пригадую колись якийсь такий хам почав обкладати матом водія маршрутки. Який буцімто не додав йому 50 коп. Ще й почав апелювати до пасажирів. То пасажири попросили водія зупинитися і мовчки випхали того хама з автобуса. Такі борці з корупцією серед водіїв маршруток пасажирам не потрібні.

Не маю права казати за всю країну, але в мене гостре відчуття, що наші люди давно втомилися від кількості хамів і скандалістів у нашій політиці. Невже так важко робити те ж саме, але дотримуючись елементарних правил ввічливості? Тим паче, що спокійною ввічливістю можна допекти опонента значно болісніше, ніж рукоприкладством. Тому, до речі, і скандальні ескапади батоно Саакашвілі розчарували дуже багатьох – о, іще один. Ніби в нас вітчизняних хамів бракує.

Так, у мене є застереження і до влади, і до її теперішньої опозиції. Бо несамовито борючись із владою опозиція сама того не помічаючи поступово стає на неї підозріло схожою. Так само, як і представники влади, опозиціонери часто вважають зайвим терпляче пояснювати людям мотиви тих чи інших своїх дій та планів. І так само не схильні визнавати своїх помилок. Думаєте, після приходу до влади вони зміняться? Я особисто сумніваюся. Тому вважаю за краще вже зараз спокійно і терпляче їм казати “Отут ви, хлопці, молодці, а отут, вибачте, херню порете”. Це значно краще, ніж потім усім народом збиратися на Майдані і скидати злочинну владу постарівших і заматєрелих младореформаторів.

Але господь із ними, мова про нас. Перш ніж вимагати від політиків цивілізованої поведінки, нам також не завадило б навчитися спокійно між собою полемізувати. Тому в моєму блозі я цілком нормально відношуся до коментарів, які починаються словами “Діду, ти не правий”. Це – нормально. І з такими людьми я завжди готовий спілкуватися, дослухатися до їх аргументів, висловлювати свої контраргументи. Або погоджуватися і визнавати свою помилку. Немає в цьому нічого ганебного, набагато ганебніше тупо впиратися.

Сподіваюся, з часом такий підхід ми зможемо зустріти і з боку наших політиків. Які навіть перейшовши із опозиції у владу не закриватимуть від нас можливість писати їм коментарі, задавати питання чи критикувати.

Дякую іще раз усім читачам, безпосереднім учасникам дискусії, а також тим, хто мовчки читав формуючи свою позицію. Яка може бути й відмінною від моєї, але це не причина припиняти спілкування. Ми ж таки цивілізовані культурні люди XXI століття 

Ну й наприкінці.... Непристойно займатися самоцитуванням, але щоб показати, що я не зараз це придумав, а такою є моя давнішня позиція, дозволю собі розмістити тут витяг із Післямови до першого тому “Історії України від діда Свирида”. Фото сторінки повністю не поміщається, тому даю й текстовий виклад. Написано це ще в 2015 році.

“...Дідові дуже кортить дати теперішній українській владі пораду. Може почують і прислухаються. А не почують, то й біс із ними – і за цими загуде, як і за рештою. Але може діда читатимуть юні дівчата й хлопці, які в майбутньому підуть у політику. То може їм дідова порада стане в пригоді. Ото коли ви прийдете до влади, не намагайтеся одразу починати бійку з політичними опонентами. Всі це роблять і влада завжди політичних опонентів перемагає. Після чого красиво з фейєрверками летить під три чорти. Отримавши потужного копанця від небайдужих громадян. Не примушуйте небайдужих громадян сердитися і засукувати рукави.

Краще, замість того, щоб битися з політичними опонентами, говоріть з Народом. Чемно і шанобливо – наш Народ на те заслуговує. Пояснюйте людям усі свої кроки й рішення. Якщо наробили дурниць – не соромтеся це визнати та попросити пробачення. І вас пробачать, не такі вже українці й лихі. А якщо серед вас знайдуться настільки обдаровані політики, які зуміють навіть відчути Народ, то йдіть попереду його очікувань на півкроку. От люди щось від влади забажали, а влада вже все заздалегідь приготувала і людям піднесла. Повірте – перемагатимете своїх опонентів на всіх чергових та позачергових виборах. І можливо навіть увійдете в історію як порядні історичні діячі...

Дід Свирид

село під Києвом, 14 листопада 2015 року”

Фото Свирида Опанасовича.
 
 
.
Редаговано в Середа, 13 грудня 2017 17:41



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info