Обзор 13 червня 2016

did s

Доброго здоров’я, друзі! З понеділком вас, будьте мені здорові! Зранку працелюбна країна дружно рушила на роботу і добравшись до робочих місць негайно взялася до діла: заварила собі каву або чай, і вальяжно розвалившись в офісних кріслах обговорює перипетії останніх днів, включно з футболом, гей-парадом та іншими резонансними, хоч і малозначущими в повсякденному житті собитіями. Не будемо ж вибиватися із трудового ритму країни і собі наллємо по філіжанці смачних ранкових напоїв та подивимося, що в нас проісходить і куди світ котиться.

Любітелі конспірології то така публіка, яка в чому хоч може знайти тайний план, залаштункові договорьонності, а проісходяще на наших очах в їх поніманії лише результат маніпуляцій вправних кукловодів. Футбол не ісключеніє і даже вчорашній матч Україна – Німеччина можна розглядати з цієї точки зору. Можна даже добалакатися до того, шо матч був договірний, бо чемпіон світу Німеччина хоче собі ще й титул чемпіона Європи. З етой целью Меркель упросила Пороха, той Фоменка і Фоменко скреп’я серце дав нашим хлопцям установку зливати гру во ім’я вищих політичних інтересов. Хлопці дисципліновано виконали установку, но шоб німці не сильно радувалися, доходчиво продемонстрували, шо при желанії могли би вколотити супернику хоть три голи вже в першому таймі.

Насправді це, звичайно не так, вчора наша збірна, особливо в першому таймі грала, мабуть, на межі своїх можливостей. Грала добротно, вони молодці. Але, як казав колись Лобановський, запам’ятовується не гра, запам’ятовується результат. А результат 0:2 не на нашу користь, ще й добряче налякані збірні Північної Ірландії та Польщі. Які мабуть спостерігали вчора за грою збірної України з тихим ужасом і тепер налаштовуватимуться на битву з синьо-жовтими з потроєною серйозністю.

Дідусь бажає нашій збірній успіху і виходу з групи принаймні з другого місця, а далі грати так, щоб ми згадували Євро-16 зі щасливим усміхом і ще довго смакували найбільш вдалі і радісні епізоди гри наших футболістів. Як, наприклад, досі багато хто любить переглядати серію післяматчових пенальті у грі Україна – Швейцарія в далекому вже 2006-му. У тій самій грі, коли Шовковський увійшов в історію, як єдиний голкіпер, який залишив свої ворота незайманими, а слова коментатора Віктора Вацка “у мене зараз зупиниться серце” виражали реальні почування всіх українських вболівальників. Вчора Віктор також блискуче коментував і я це кажу не тому, що він дідуся процитував. Хоча мені це по-людськи приємно і я шлю Віктору Вацку свої сердечні вітання.

Футбол – традиційно гра мільйонів і у Європі, окрім спорту, це ще й важливий індикатор на приладі розпізнавання “свій - чужий”. Хочте вірте, хочте ні, а поведінку іноземних вболівальників обговорюють між собою і єврочиновники, від яких залежить, наприклад, візовий режим. Колись, у 90-х, коли на європейських трибунах масово з’явилися хорватські вболівальники із своїми “шаховими” прапорами і запальними гаслами, імідж Хорватії, яка щойно вийшла з кривавої війни, почав поступово покращуватися. Європейці просканували поведінку хорватів на футбольних трибунах і на вулицях європейських міст, індикатор заблимав і зрештою загорівся м’яким зеленим світлом – “свої”. Після чого не забарилися і політичні рішення, приток інвестицій, швидкий економічний прогрес країни.

А ось, наприклад, позавчорашні події в Марселі, якими так пишаються дебіли на російських футбольних форумах, одразу включили в Європі тривожну червону лампу – “чужі”. Європа на власні очі побачила варварів, а картина марсельського побоїща діє на європейського глядача набагато переконливіше, ніж години відеосюжетів про події на сході України. Тож не дивно, що європейські футбольні форуми зарясніли запитаннями – нафіга проводити Мундіаль-18 у дикій і варварській країні? І хтозна, якщо Мундіаль таки заберуть від Росії, то офіційні пояснення такого рішення стопроцентів ряснітимуть словами “security”та “aggressive behaviour”. Дідусь лише просить не поспішати з цим рішенням, треба ж дати Хуйлу возможность залити в бетон бесполєзних стадіонів побільше мільярдів.

І щоб завершити тему поведінки вболівальників як важливого чинника євроінтеграції, дідусь шле щирі вітання тим українцям, які знайшли можливість поїхати у Францію і підтримати нашу збірну. Ваша весела доброзичливість, креативність в костюмах і море символіки роблять для України набагато більше, ніж тисячі слів, сказаних політиками. Європа поступово звикає до синьо-жовтого прапору і вже не плутає наших вболівальників зі шведами, як це часто було в далеких 90-х. Система “свій-чужий” горить рівним зеленим світлом і дідусь просить вболівальників – так тримати. Незалежно від того, з якими результатами гратиме наша збірна, у вас є всі можливості здобути для України очки моральних симпатій, які будуть змушені враховувати і політики та єврочиновники. Ну а те, що український сектор часом вибухає запальним “ла-ла-ла-ла”, то наша самобутня традиція. Якщо комусь не подобається – нехай скаржаться в УЄФА, нехай скликають симпозіуми філологів і широко висвітлюють в пресі результати аналізу смислових конотацій у гаслі “Путін - Хуйло”. Доречно було б також провести і пару міжнародних науково-практичних конференцій та семінарів з питаннями порядку денного: “Путін – Хуйло?”, “Хуйло лі Путін?” та “Почему Путін Хуйло?”.

Цивілізаційний водорозділ, хоче того хтось чи ні, пролягає також в питанні ставлення до сексуальних меншин. Дідусь ніколи не коментував тему гей-параду в Києві, бо ця тема знаходиться далеко за периферією моїх інтересів. Однак, як відповідальний сільський наблюдатєль, мушу сказати, шо на європейському приладі розпізнавання “свій - чужий” вмонтована окрема лампочка. Колір якої залежить від ставлення того чи іншого суспільства до тематики ЛГБТ. Вчора в Києві вперше провели той прайд, провели ніби без особливих ексцесів, лампочка поблимала і загорілася зелененьким. Чи радше салатовим. Ну й харашо, особливо в умовах, коли на приладі, який сканує Росію, лампи впевнено горять червоним.

Колись давно, кажись у 1992 році, одна московська газєта вийшла під заголовком “Киев – столица педерастов”. В газеті всього-навсього повідомлялося про те, що Україна стала першою з союзних республік, яка прибрала з кримінального кодексу статтю за мужолозтво. Згодом і в Росії ту статтю прибрали, тема давно вже неактуальна, але заголовок запам’ятався. Тепер, після київського гей-параду, заголовки в російській пресі такі самі, що свідчить – за чверть століття там нічого не змінилося, цивілізаційно Росія залишається для Європи безнадійно чужою.

А загалом, щоб не розсосолювати довго цю тему дідусь рекомендує знайти якось час і переглянути (хто ще не бачив), фільм сербського режисера Срджана Драгоєвича “Парад”. Фільм знятий десь у 2009 чи 2010 році, для України зараз досить актуальний, але навіть якщо не шукати паралелей із сучасною Україною, фільм вартий того, щоб подивитися. Особисто я насміявся і переглядав його двічі, чи тричі. Хороше кіно. До речі, той фільм пройшов свого часу у Європі з великим успіхом і значно покращив імідж Сербії. Полегшивши між іншим єврочиновникам непростий вибір: “свої серби для Європи чи чужі?”.

Тєм временєм, Москва которий рік істерично предрекає Євросоюзу безвременну кончину і на цей раз всі надії Кремля пов’язані з Великою Британією. Яка вроді собирається сказати на референдумі “No”, після чого Євросоюз рухне, як карточний домик під радісні свистопляски ватніков.

Дудісь би радив хладнокровнєє ставитися до цього питання, бо все не так просто. Єсть у британців багаторічна мила звичка шантажувати європейських партнерів своїм виходом із ЄС і під це діло вони багато десятиліть підряд цинічно вибивають собі льготи і бонуси. Проведуть якийсь опрос общественного мнєнія, а потом їхній прем’єр надягає на обличчя печальний вираз, летить у Брюссель і всім кругом тицяє в очі результати соцопросів. В ітоге, Велика Британія зберігає свій фунт, особий візовий режим, преференції в торгівлі і прочі нямки. Прем’єр вертається в Лондон, чимчикує довольно улибаясь в палату общин і показує діпутатам результати уступок з боку континентальної Європи. Опозиція свистить і улюлюкає, урядова партія дружно скандує “yes!”, британські промисловці нарощують експорт, в пивних Ліверпуля і Манчестера співають “Rule, Britannia!”. В общем всі довольні і щасливі, а на Даунінг стріт, 10 продовжують міркувати, що би ще такого від ЄС вициганити.

Зараз ми наблюдаємо приблизно такий же давно апробований алгоритм дєйствій, продовжується давній торг за особе місце Великої Британії в Євросоюзі. 23 червня там проведуть референдум, результати якого зараз покриті мраком, що дає прем’єру Кемерону возможность жостко троллити Юнгера і Туска. Туск не прогибається і в свою очередь троллить Кемерона катастрофічними для економіки Королівства послєдствіями виходу з ЄС. З обох боків лунає чимало апокаліптичних прогнозів, всі друг друга пугають і шантажують, але в реалістичність катастрофи ЄС вірить лише неіскушонна публіка та простодушна Москва. Яка колись щасливо сміялася і чекала на скорий розпад ЄС, коли французи в 2005 році попиваючи вино поховала проект Конституції Євросоюзу, після чого добряче курнувши “Nein” сказали і голландці. В Москві наблюдався множественний оргазм, але як бачимо, ЄС і без конституції прекрасно собі функціонує, Ніццьких договорьонностєй вполнє хватає, Москва пребуває в фрустрації, єроскептики сидять в дураках.

На цей раз також, що би там британці собі не вирішили, Євросоюз збережеться, от лише розклад сил в Єврокомісії може дещо змінитася. Захочуть брити від’єднатися від ЄС, то це означатиме, що Лондон звузить в Брюсселі свій вплив, а центр прийняття політичних рішень ще більше зміститься в Берлін. Тож можна собі уявити скільки сил прикладує бундесфрау Меркель, щоб сохранять зараз озабочений вираз обличчя, а не сміятися радісно, як дівчисько.

Бо у випадку, якщо більшість британців скаже “No”, а Кемерон вирішить здуру прислухатися до мнєнія населення, то йому прийдеться вступати у тяжкі і не факт, що вдалі переговори по вибудовуванню нової системи взаємовідносин з ЄС. В рамках якого Лондон вже не матиме політичного голосу. А вже Меркель вирішуватиме, вибудовувати з Британією стосунки, як із Швейцарією, чи наказати британців за строптівость і строїти з ними відносини, як із Туреччиною. Єдине, що можна сказати абсолютно впевнено – як би не розгорталися ті події, легше Хуйлу не стане. Тож нам нема чого нервувати, можемо спокійно чекати результатів референдуму, який пройде за 10 днів. Після чого не позбавлені естетичних смаків любителі політики зможуть повною мірою насолодитися дріблінгом у виконанні європейських політичних зірок першої величини. Наблюдаєм.

Нашим політикам дідусь також радить уважно і ретельно спостерігати за мастєр-класом, який демонструють європейські колеги по відстоюванню національних інтересів і вчитися, вчитися та ще раз вчитися. Та раз і назавжди відмовитися від ілюзії, що в політиці нахрапом можна добитися серйозних перемог.

І гравці збірної Німеччини з футболу, зі діями яких ми вчора спостерігали, не народилися готовими кудєсніками м’яча. Пинати м’яч вони починали як лише навчилися ходити. Потім день у день бігали в дитячих футбольних школах, потім грали в дитячих і юнацьких командах, і лише після того в результаті довгої і скрупульозної селекції кращих із кращих ми бачимо Бундесмашін в її грізній могутності. Чому хтось думає, що в політиці буває інакше? Тож дідусь сильно надіється, що небайдужі громадяни, які відчувають смак до політичної діяльності, зараз вчаться, в тому числі і на помилках нинішніх політиків. І сподіваюся, роблять правильні висновки.

Десь читав, що в період європейських та світових чемпіонатів з футболу різко зростає кількість проданих м’ячів у тих країнах, чиї національні збірні беруть участь в турнірі. Великий сплеск інтересу до футболу спостерігався в нас у 2012-му, багато діток, яким тоді було 6-7 років досі ходить до футбольних шкіл. І хтозна, може радість дійсно великих перемог Україні подарують футболісти десь 2005 року народження. Вони поки що маленькі, але час летить швидко. І вже через якихось вісім років цілком зможуть одягти футболки національної збірної. А естафету від них підхоплять дітки, для яких теперішнє Євро-16 є першим в їхньому житті футбольним турніром, який вони дивляться по телевізору. Тож я прошу нашу збірну грати так, щоб наша малеча змалку звикала до смаку перемог.

Сохраняєм бадьорий бойовий дух, пам’ятаємо і тримаємо кулаки за полонених, допомагаємо Армії та подаємо діткам приклад здорового, спортивного способу життя.
І слєдім, шоб віздє порядок був! А не то, шо січас https://www.facebook.com/images/emoji.php/v5/ufb/1/16/263a.png"); background-size: 16px 16px;">☺

 

.
Редаговано в Понеділок, 13 червня 2016 17:06



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info