Їдемо додому з Дуліцького...

lp2

В машині, запаковані, як сардини в банці. Вредьозність моїх мінібандерівців була на час відпочинку трохи знівельована близькістю бабусі і діда, коли їм геть ставало "скууууучно" то вони відправлялися городами до діда, щоб повів купатись чи до баби, щоб цьомала в сраку і годувала "вкусненьким". Трішки, звичайно розвели дядю Яріка і тьотю Надю на "пішли на ГЕС купатися", бо їм то що? Приїхали і поїхали, чого б дітям приємність не зробить))) Але не про те. Дмитро по дорозі додому "Ма, розкажи щось про Україну" і "ма" понесло. Від здобуття незалежності і до теперішнього часу. Коли Дмитро почав плакати (попередньо сказавши, що пишається українцями і шкода тих, хто поліг в боротьбі) " ма" уважно дивилася на Данила, який шуткував і тролив кожне слово. Так от Данило хоч вголос шуткував але теж плакав. "Чому?" "Ну я не хочу здаватися слабким, але мені теж болить" звели вони до жартів все!
Але я подумала про те що я може і хєровата "яжемать" але душу своїх дітей виростила правильною. Може моє "виключи режим к@цапа, і "не відповідай російською" і не завжди діє, але... Якщо їм болить душа, значить все на вірному шляху. Бо душа - саме головне.

.
Редаговано в Понеділок, 07 серпня 2017 08:36



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info