Кінець вісімдесятих...

lp2

У пересічної білоцерківчанки показник достатку - золоті зуби і норкова шапка. Гроші щодня коштують менше, тому те, що в тебе не гірше ніж у людей можна довести тільки так. І знову ж і в зуби і в норку можна встигнути вкласти ті дешевшаючі щогодини клапті паперу під назвою карбованці. 
Місцеві дрібні злодюги теж розуміють мінливість часу і перестають витягувати гаманці, а починають знімати шапки. Жіночки ходять з супроводом і по світлому, злодюги чатують в провулках без світла і переходять на швидкісне зняття.
Свєтині батьки зарізали поросятко, продали м'ясце і сальце на базарі і тут же в сусідньому ряду, поміняли непевні папірці на, досить вагому і відчутну, норкову шапку для доці. Ну щоб все в неї було як в людей, тим більш що працювала Свєта в поважному закладі, в канцелярії місцевого МВС. Наступного ранку, Свєта настрашена батьками, щодо злодюг, йшла яскраво освітленою ліхтарями вулицею до зупинки тролейбусу, щоб їхати на роботу. Поскрипував сніжок, час від часу вона трішки підковзувала на замерзших калюжках, сніжинки живописно падали на новісіньку шапку. Краса. Але суворе повчання батьків не давало спокою, бо он там, за поворотом міг чатувати той вар'ят, який легесенько міг би зняти першу в житті, таку омріяну, норку. До тролейбуса лишалося метрів двадцять. Та он вже й видно було, як він під‘їжджає до зупинки, світячись покритими памороззю вікнами. І тут звук кроків позаду, величезна тінь огрядного чоловіка промайнула збоку, грубі руки схопилися за Свєтині плечі. Лід під ногами зробив своє діло і Свєта разом зі злодюгою опинилася на мерзлому асфальті. Шапка!! Свєта відчула вухами холод зимого ранку! Але не так її ростили батьки, щоб вона просто відмовилася від мрії! Свєта швидко вхопила шапку, що лежала на відстані витягнутої руки, схопилася на ноги, підбігла і встигла скочити між дверями тролейбусу, що вже зачинялися. Фуууух! Спасла!! Свєта гордо нап'яла норку на голову, але зауважила, що люди дивляться на неї дивно і з жахом. І тут до неї дійшло. Ще вчора ввечері, налякана татовими розповідями про злодіїв, що знімають шапки, вона зробила все що могла, щоб шапку не зняли раптово. А саме - пришила до шапки резинку, яку зранку зачепила за шию. І от стояла Свєта посеред тролейбусу, з чоловічою шапкою на голові і жіночою шапкою міцно пришитою до резинки, на спині.
Вона ще місяць перечитувала всі заяви, що проходили через канцелярію, чи нема серед них на молоду жінку, що зняла норкову шапку з чоловіка, перед тролейбусною зупинкою, а потім подарувала шапку батькові, виправдовуючись тим, що можливо, то таки злодій був і таким чином, його покарала доля!

.
Редаговано в Четвер, 19 жовтня 2017 10:24



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info