Приміський поїзд слід ловити вночі...

vovk

Приміський поїзд слід ловити вночі, наодинці, на станції районного значення. Час ловлі різниться і визначається досвідом. Прошарені ловці намагаються стриножити саме нічну електричку, ту що йде між третьою ночі і Коломиєю. Бо нічна електричка це банк таємних страхів, квест на виживання і шрам на езотеричній пам'яті, такий собі Плач України.

Новачки ловлять вранішню електричку. Легку, розпелехану і радісну, мов вчорашня незайманка. Купують квитка, байдуже оглядають попутників - усіх тих сивочолих рибалок, просякнутих росами туристів і бабок з банками жирної жовтої сметани. і йдуть мандрувати вагонами.

Ось спить дід у пропахлому шмаллю бушлаті. Це Петрович. Колишній хіппі, теперешній педагог. Читає історію та філософію в столярному училищі. Усіх розпиздяїв гоне на задню парту і велить займатись чим душа просе, лиш би не мішали іншим вчитися. Інші - це Богдана. Очі у Богдани волошкові, кульчики позолочені, а пальці пахнуть розмарином. Богдана сидить на першій парті, пам'ятає дату битви під Азенкуром, може перерахувати основних китайських легістів і хоче заміж за Петровича. Петрович заміж не хоче, а хоче він курити шмаль на своїй лісовій дачі. Вночі на дачу часом залітає філін Шопенгауер. Філін пантрує миші, а Петрович пробує дискутувати з ним про моральний імператив. Судячи з того шо Шопенгауер має Петровича в дупі і не вступає в дискусію капосна птиця схильна до соліпсизму.

Осьо студент в очочках перебира клавіші акордеона. І одразу згадується розказана очевидцем історія чорного тріо. Історія починається в дев'яності, на вокзалі великого міста, і трагічною фігурою в ній виступає професор Гриша. попутники лишають професора приглянути за спільними грішми і клумаками, а самі пензлюють до найближчого ганделика поїсти. за десять хвилин професора оточують цигани, виманюють у нього гроші, обручку і магнітофон маяк. Ситі попутники Вася і коля застають науковця в сльозах і без грошей, годують останнім чебуреком, хапають за гланди і затягують в найближчу електричку. Дивне тріо чимчикує з вагона в вагон, щоразу на вході професор кланяється, просе подати Христа ради і заводе пісню про Чапаєва. Музрук Вася підіграє на акордеоні. Гирьовик Коля киває чорною піратською бородою і спідлоба огляда вагон, відлякуючи продавців іконок, залізничних прохачів і прочу конкурентську сволоч. Дідусі і бувші піонерки ностальгують, охоче наповнюючи професорського капелюха різнобарвними конфетними купонами. Ось уже набирається на один квиток, далі на другий, вже мало що лишається до третього, але з другої по щоту електрички музбанду зсаджує залізнична міліція. Якийсь пильний дядько не полінився подзвонити і розказати про двох жлобів бандитського виду, котрі змушують жебрати інтелігентного мужчину.

А от охотнік розказує, як правильно на медведя ходити. І згадуєш, як кум твій, пограничник бувший на свадьбу до сусідів любив прийти, в мидвежій шкурі, коли гості вже приймуть на грудь. А раз не розрахував, бо свадьба бандитська була, так пизди дали. А після нього за годину настоящий мидвідь прийшов, так пацани і йому пизди дать попробували. Ну так шо, дали. Утік мидвідь. Жиниху правда двадцять швів наложили, а старший дружба год в памперсі лежав. Добре погуляли, все село гуділо.

А вночі, все інакше, зайчики. Цікавіше.

Але то вже зовсім інша історія.

Фото Вовчика Сірего.
 
 
 
.
Редаговано в Понеділок, 23 жовтня 2017 22:44



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info