А Свєта спізнилась. - Орест Петрович...

vovk

- А Свєта спізнилась. - Орест Петрович обвів втомленим поглядом людей в хімзі. - Вона завжди спізнювалась, та Свєта. Рижа була, рідкозуба, смішна. Зате очі, як із чистого золота. Гляне бува - і ти на все готовий. Женька через це і пропав. Савчуків Женька, кульгавий, хорошист. Ви його не знаєте.

Я б її у тому не винуватив, пане майор. Вона ж дівча, а день був чудесний, золотий прямо день. Бабине літо. Яблука, розумієте? Зараз ще ростуть яблука? певно що ростуть, куди ж без них. І тепло було. Вітерець, сонечко і павутинка на лиці. То ми з пацанами у футбол гулять зібрались. А Свєтка з Женькою на річку пішли, карасів для Машки ловити. Машка то кицька Свєтина, якраз приплід привела. Хороша була гра, я тоді пенальті забив. А тоді завила сирена.

Я ветеран, щоб ви знали, пане майор. В мене десятки тисяч бойових вильотів. Осиротілі родини, випалені міста, спустошені континенти. І завжди, завжди сирена трапляється раптово.

Ці скажені виблядки надто довго погрожували світу. І ось з переляку запустили ракети. А далі ще. І ще. Вони думали знищити всіх превентивним ударом. Сподіваюся ніхто з них не пережив ці дні.

Нас забрав шкільний автобус. Жовтий втомлений пенсіонер з зоряним пилом на закрилках. Обидві футбольні команди і Даню. Хто такий Даня? Даня був сторож, доцент і фельдмаршал. Тобто спершу він був доцент, далі пенсіонер, а далі діти вигнали його з власної хати. То він сторожував при школі і вчив нас робити літаки з картону. Міг, стелс, б-52 - я досі можу їх зібрати. Даню забрали бо він був там і був дорослий.

Нас відвезли в це сховище і попереду їхав танк. Люди втікали, машини забили всі дороги і танк їхав навпростець городами, ламаючи паркани. І вже не під'їзді до сховища спалахнув виднокрай і пішов сніг. Лапатий сірий попіл. Він лягав на плечі лагідно як мамині руки. Тато Володьки Поліщука загнав нас у сховище і лишив з Данею перечекати атаку. А далі сів на танк і поїхав - за Женькою, за Свєтою, за пацанятами з дитсадка. він не вернувся - рядом був аеродром і на нього теж не пожаліли бомби.

Сховище було мале, генштабівське. І все що в ньому було - це комп'ютери, карти і монітори спостереження. Всі телеканали урвали трансляцію в межах тижня, але лишились вебкамери і супутники. І вони ще кілька років показували це все - поруйновані міста, забиті мертвим залізяччям дороги і постійний сірий сніг.

Орест Петрович на хвилю замовк і перебіг рукою по грудях прикрашених іконостасом саморобних орденів.

- Бляшані в основному - пояснив він - з консервних банок. Свинина, персики, тушкована квасоля. У кожного свій дизайн. У мене - ромби, у Іванича - квадрати, а Ващенко носив трикутники, як у масонів. Але найдорожчі - крилаті, як авіаційна емблема. Їх давав тільки Даня.

Ви не знаєте, але в той самий день коли Земля провалилася у пекло Стім влаштував Найголовніший Розпродаж. Десятки тисяч відеоігор забезплатно. Хто мав це грати і чому? Але Даня купив. Купив усе що міг закачати. А далі зібрав нас і сказав що знає Секрет.

Секрет був захований у одній з ігор і його вартувало знайти. Той хто знайшов би його - повернув би історію назад і відмінив би війну. І ми всі кинулися шукати той секрет. Так, пане майор, Даня вмів переконувати. А ще він зробив наші перші медалі.

Він називав нас Ескадрильєю Останнього Дня і вирізав емблеми з крильцями. За вдалі проходження, за досягення, за пасхалки. У мене було чотири, у Петрова - дві, а Криницький отримав свою першу і останню в березні. А в квітні Даня помер. Він був старий, наш фельдмаршал, старіший за мене зараз. І постійно кашляв.

Що мені лишилося сказати, пане майор? так ми постійно грали. не заради розваги, ні. Ми шукали секрет. Ігор було безліч, а нас тільки двадцятеро. Нам ніколи було думати про те що людство убило себе. Не було часу спостерігати за ядерною пусткою на моніторах. Ми шукали секрет. Мстили за зул-Джина, десантувалися в Чорному Храмі і відвойовували Трістрам. Ми розчинилися у грі. Я час від часу дивлюся в люстро, щоб прочитати своє ім'я на бейджику. Воно вже давно чуже для мене. У мене сотні життів і десятки імен. Томмі Анджело, Віллі Блажкович, Букер деВітт. І за кожним - своя історія. А моя скінчилась 70 років тому, коли завила перша сирена.

Де всі інші, питаєте? В морозильнику. Ось там за поворотом. 19 пілотів і маршал авіації Даня. Ми почали вмирати ще двадцять років тому - кава, погане повітря і нездорова їжа вбивають швидко. А передостаннім був Ващенко. Він осліп на ліве око, їздив на візку, але так і не лишив свого поста. Помер через хвилину після геймовера. Три дні тому. А сьогодні прийшли ви. Але ж звідки, коли всі люди загинули? який сьогодні рік, майоре?

- 2018 - відповів після паузи хтось з солдатів. - Пішли, отєц. Пора.

- так, звісно - радісно шепотів Петрович. - у божевільню. Нарешті, між люди. Але 2018. А я вже й не вірив. Думав маршал збрехав, щоб зайняти нас. А секрет був у чорному обеліску в другому коридорі справа. Я останній ветеран Ескадрильї, я врятував Землю. А тепер. Тепер можна і відпочити...

 
.
Редаговано в П'ятниця, 03 листопада 2017 19:39



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info