Десь якось я співчувала...

lp2

І багато хто з тих, хто мерз тими ночами, очікуючи потягів з нашими військовими теж співчував. Коли о четвертій ранку оркестр під колонки вибухав гімном України на честь героїв що поверталися - оточуючі вокзал будинки то там то сям вмикали світло на кухнях. Мені було їх відверто шкода. Півтори тижні непередбачуваних неспаних ночей. Ніхто не знав до останнього, коли Миронівка чи Знаменка пропустить тий літєрний потяг. 
А потім прийшов він. На четвертий чи п'ятий день (я загубилася в днях того тижня, чесно). Чувак що балакав російською по понятіям. Пальці в наколках. Брита голова. 
- Я аттуда, - махнув рукою на будинок навпроти вокзалу, - там малой мой, вон сматрі окна свєтяца. Я єво хатєл взять но мая сказала "Ти що здурів? Хай спить, йому рочку ще нема, куди його о дванадцятій тягти" ана ваша, украінка. Наша всмислє. А я думаю пускай щас сдєсь будєт, патом раскажу, как он іх встрєчал. Пускай как ані будєт. Я нє мєсний. С Павлаграда. Бил шахтьор, стал рєкєтьор. А патом Аксанка прієхала. І всьо, панімаєш. Ана - ангєл. Ана мнє сина раділа. Ана мєня сюда прівєзла. А я што? Гавно я. Но син у мєня будєт как ані" І він махнув рукою на хлопців у формі, що прийшли зустрічати побратимів. 
Я стільки людей тут на вокзалі побачила - книгу написати можна. Але більше тішить те, що вони є. Вони живі і справжні. Вони різні але світлі, як сонце.
"Вчіть українську!" не втрималась я від звиклого коментаря і вже очікувала "какаяразніца" але. "Сматрі малая, вот, тєлєфон рєпєтітара! Я нашол сразу, послє таво как Аксана раділа. А послє таво как пєрвий поєзд прієхал - сразу пазваніл. Малой должен панімать папу! І рєбят, каториє єво жопу в пампєрсє ахранялі. Я ж нє звєрь пазорний, штоб с синам на разних язиках гаваріть. О малая сматрі! Ідут наши! ДЯ-КУ-Є-МО! Памагай малая! Крічі, штоб маєво акцента нєбила слишна!"

.
Редаговано в Вівторок, 07 листопада 2017 03:51



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info