Чорні - казав дідо Янек...

vovk

- Чорні - казав дідо Янек. - Тоді вони були чорні. Як душа єфрейтора Топлера, як кіт Мацько, як таргани у кривого Йойни. Ті самі таргани, з чорної бразильської чокуляди. Відкусиш голову, а там крем. Білий і солодкий, ми з братом бувало цілий день газети розносили, щоб їх наїстися.

А перші мої черевики були чорні і блискучі. Нє, я не ходив до того босий. Доношував за братом. Але Дануся. Дануся то було щось неземне. Вона продавала капелюхи і вся була як живе золото. Ніби святий Йосиф зіткав її з усмішок, поцілунків і м'ятних пастилок. За нею плакали десятки хлопів, від графа Загорського до м'ясника Антона. Фабрикант Боммель щодня купував нового капелюха, але був жонатий. а ще був поручник Новак. Все у нього було - і мундир, і титул, і екіпаж і чорний форд, певно перший у місті. А в мене тільки черевики. Старий Шульц, той що жив за мостом, шив їх три дні. Двічі міряв, щось підбивав, доточував і правив. Цей бородатий гаспид наклепав мені подвійну підошву і набив залізні підкови. Черевики вартували як мешти до танцю і висли на ногах мов кайдани. Я кляв старого, його жінку, маму, усіх шевців і всі племена Ізраїлеві. Я не збирався йти в похід чи подаватися в паломництво. Це мали бути вихідні черевики - для церкви, для чардашу, для кіно, для Данусі. Але старий анциболот і бровою не вів.

- сходіть до криниці і попийте води, пане Янеку - правив він. - а далі підіть до голови по розум і заберіть врешті ті черевики. Старий Янкель не дурить вас. Янкель обшивав все місто, від пана екзекутора до начальника жандармерії. Ви чоловік молодий і не знаєте, що вам треба, а я знаю. Тому забирайте і не морочте голови. Або викиньте їх до Бистриці і купіть в тому модному салоні, у пані Ядвіги, чобітки для танців. Ті що наші офіцери носять і тричі на рік у мене лагодять. Берете? Беріть.

Янек забрав і ходив містом гучно і розгонисто. Черевики гриміли, скрипіли і висікали з бруківки іскру. Грізний звук полошив собак, веселив жандармів і видавав свого власника з першого кроку.

- Знову Данусю у кіно кликать прийшов - буркотіла баба Агнєшка з першого пльонтру. - Хто глуха? я глуха? і що шо глуха? як тут не почуєш. У пана поручника машина тихше заводиться. Гримить лотр і гримить, аж Мацько, котик Данусин, до мене втіка. Вчора три шницлі від нервів з'їв, а як не даш, коли просе.

В чотирнадцятому році сталась війна і Янека забрали до армії. Служив він в одному полку з поручником Новаком.

Про козаків дід Янек розказував неохоче.

- З флангу вдарили, чортові діти. Осьо ще мить тому ніби й нічого. Сидиш, сьорбаєш кулешу, у вовки та вівці граєш, а Василь за пасіку свою розказував. І ні стрільби, ні атаки. тиша. А тут вони як влетять і давай шаблями молотити. Ну ми вхопили, хто що встиг і відходити. А ці курчі діти з усіх сторін палять, вже й скоростріла на пагорку приладили. А пан поручник усіх за собою веде, до лісу, на прорив. І ти вже сліпий і глухий, і хтось впав, і комусь відрубали руку, а ефрейтору голову хтось прострелив, може і наші. А потім усе гасне, так ніби в кіно обірвалась плівка.

Діда Янека під вечір найшли мародери з чеського полку. Увагу стрільця Йозефа привернули майже нові, приторочені до наплечника черевики. А коли Янек застогнав стрілець вхопив діда попід пахи і відтягнув до лазарету.

За місяць Янек вийшов, приступив до служби і отримав медаль. Поручник Новак відлежав довше, довго марив, і вийшов з довгим шрамом через все лице і обручкою на пальці, оженившись на сестрі-жалібниці, що його доглядала.

Черевики у діда лишились і він їх більше не надягав. А повернувшись поставив у кут своєї кімнати і щотижня начищав чорною пастою.

А куди ділась Дануся дід не каже. Певно не дочекалася Янека з війни. та й чи була вона справді, та Дануся?

Фото Вовчика Сірего.
.
Редаговано в П'ятниця, 15 грудня 2017 23:28



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info