#враження

lp2

#враження
Він такий чистий, аж бринить і сяє. Як кришталь. Як квітка яскраво- сліпучо-жовтої кульбаби, що проросла між щілинами бетонних плит мегаполісу. Ні бруд, ні пилява, ні сірість не здатні навіть трішки приглушити оту чистоту і яскравість квітки, яка радіє сонцю попри все.
Дитяче, абсолютно світле обличчя. Чисті-пречисті очі. Ніби й не був він на тій війні.
Як? Як його оминуло те, що змінило навіть найкращих з нас? Те, що змусило наші душі вкритися тоненькою, але міцною скориною. Те, через що тверднуть навіть найбільші серця. 
Він на зустрічі 72-ї ходив у звичайному одязі і носив прапор України. Місцями почорнілий, місцями підписаний, місцями брудний "знаєте, скільки він пережив, цей прапор?" І не розумієш, чому цей школяр ходить з бойовим прапором. Навіть подумати не можеш, що він звідти, з пекла. 
Його підтролюють побратими і волонтери, а він посміхається. Посміхається так щиро, що душа стискається в крапку. Дитина. Невинна і чиста. Така чиста, що аж бринить. Дитина такої душі і серця, що ніякий бруд не може навіть на секунду зачепитися - все просто зіслизає з прозорої, сліпучої, кришталевої аури добра і чистоти.
"Дядя Юра, який же сьогодні прекрасний день! Найкращий день в житті! Полонені повернулися, ЗРП приїхали!" Сумніваючись своїм зашкарублим серцем думаєш "Та не може бути, що такі існують!" А тоді дивишся в очі і щиро звертаєшся до Господа "Дякую, що такі ще існують!"

 
 
 
.
Редаговано в Четвер, 28 грудня 2017 21:35



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info