Ех шо ви знаєте за глубінне познаніє сібя...

tb1

Вчора в метро стріла двох штрішочків, балакали таким отважним і прекрасним донбасійським суржем (не питайте, як я його навчилась вирізняти). Один такий сивий і неголений, а другий лисий і масний.
Вчепилася в їхню розмову і так і плутала за ними як зачарована.
- Я отето, Валік, нікада нє панімал як це у людєй када депрессія. А потом вот када уєхал в Кієв, пообщался с умнимі людьмі, начал познавать сєбя, стіхі вот начал пісать і всьо, накрило мєня, Валік. Сіжу за станком і понімаю всю тщетность мого битія. У тєбя такоє било?
Валік:
- Та я хер єго знаєт. я обично када кроєт бухаю, а потом бухаю, а потом трошкі нє бухаю.
- Ну а я вот так сєбє чуть руку не отрєзал. Смотрю і понімаю, шо щас отрєжет, а в головє стіх і мисль, "да і хуй с нєй", друган воврємя оттащіл.
- Ну ти дайш. 
- Ага я потом поєхал к другу на дачу, а там вєздє орєхі, прєдставляєш, орєхі как мусор, всє ходят, а оні под ногамі трєщат. І всє п'ют, а я нє могу. Мнє тяжело. Я там целий блокнот напісал. даже про Наташку, помніш Наташку?
Валік:
- Сука.
- Сагласєн, но какой стіх получілся...
- Ти ето токо нікому стіхі нє показуй. А то рєшат шо ти больной...
Далі їм було на Пушкінську, а мені на Хрещатик... А жаль.

.
Редаговано в Понеділок, 12 лютого 2018 10:52



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info