Оце сьогодні, відвідали...

murzik

#цікавідосліди

Оце сьогодні, відвідали з Лесюньою столичний ботсад на предмет інспекції цвітіння магнолій.
Ну шо вам сказати: три дерева справді зацвіли білим цвітом, інші кольорові варіанти поки шо відверто гальмують.
Але то таке, цікавий трафунок стався на зворотньому шляху. 
Розслаблено чимчикуючи по Бастіонній, ми з Лесюньою зненацька стикаємось з дещо вгашеним тілом віком 45+ у синій куртці та джинсовому кепарику, з легко порушеною координацією рухів.
Тіло тримає, в роті цигарку, і на мигах показує що хоче хоче прикурити. Лесюня, помацавши кишені свого куртяка, швиденько відрапортувала шо у неї вогню нема.
Я повагом дістав з кишені запальничку і вручив тілу.
Здійснюючи безуспішні спроби прикурити цигарку, неслухняними руками, тіло раптом безпричинно розбалакалося:
- Спасіба тібє міл чілавєк, да Боже тібє здаров'я, а ви знаєтє что січяс памінальниє дні?
І тут мене понесло:


- Так - кажу - я не зрозумів шо ти там лепечеш болгарською, бігом прикурюй і віддавай запальничку.
Мабуть з причини наглого здивування, руки спраглого нікотинової дози, дивним чином справилися з неслухняною запальничкою та спричинили новий вибух потоку свідомості. Віддавши запальничку, тіло запопадливо супроводжувало нашу дефіляду та сипало одкровеннями.
- Та шо я не можу українською! Та у мене три книжки віршів... українською, сам написав. Та я...
- Ага - кажу - то ти поет? Вірші українською пишеш, а балакаєш болгарською? Де ти того набрався небораче?
Тіло впало у кількасекундний ступор:
- Дааа... атаман, єсть такой грєх...
І тут мене знову понесло:
- Ага - кажу - грішник єси? Йди покайся і більше не гріши, сину мій.
- Так каму каятса?
- Ти ж у Бога віруєш, нє? Йди до церкви і покайся, лиш у Київський патріархат, диви не сплутай з московським бо анафему накладу.
На цих грізних словах, у очах у п'яненького поета з'явилися правдиві сльози розкаяння.
- А можна я тібє руку пожму?
- Чого ж не можна - на тримай.
Далі сталося те чого не очікував ніхто - міцно вхопивши мою долоню, тіло зігнулося і почало пристрасно її цілувати, голосно вигукуючи при цьому:
- Ти святой, ти святой! Востіну святой!
- Еееее грішнику - кажу - шо ти собі дозволяєш? Спершу каяття, а вже потім руки цілувати..
Випадкові перехожі - свідки чуда навернення на Бастіонній, почали підозріло на нас коситися. Я ж, користуючись фізичною перевагою, вирвав руку з лабет новонаверненого, випадково збивши кепарик з його голови. Поки тіло ловило свою шапку, ми з Лесюньою чкурнули через пішоходний перехід. Деякий час, ще було чути вигуки - "спасіба атаман" і "ти святой".
- Бугагага, шо це було? - спитала Лесюня.
- Мабуть чудо - кажу - та й справді вартувало сьогодні поїхати у ботсад, щоб мене назвали святим і атаманом, ггг.

.
Редаговано в Субота, 14 квітня 2018 08:21



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info