Колись у мене був дім.

Колись у мене був дім.
В ньому були жовті штори в смужечку, які я ненавиділа, диван з такою колючою оббивкою, що не вистачало покривал, аби помякшити його колючість, стіл бився кутками, книжок задофіга, вони випадали із шафи, припадали пилом. На батареях прикіпали чудним візерунком гардини. А по кутках жили привиди хороших і поганих спогадів. 


Правда окрім того гімна,що я описала там був письмовий стіл з безліччю секретів. А на шафі стояла стара радіола в неї відхилялася ззаду фанерна стінка і туди поміж лампами можна було ховати сигарети. Під тумбочкою на балконі щороку селилися якісь голуби, а ще в кріслах жили цікавезні історії, про любов, про вірші і про ведмедів, які приходили жити в величезну газову трубу, а потім коли вранці приїжжала зміна зварюваьників, ведмеді вилазили і мигом лікували у зварювальників, гіпертонію, сколіоз, трахеїт, не кажучи вже про банальний радікуліт. Мабуть все, що я почула про життя, було вислухано саме в тих кріслах, там навіть на деревяних підлокітниках лишилися справжні борозди від переживань, я коли хвилювалася в особливо гострі моменти нігтем довбала рівчачок в деревині.
Я все думала, що мені байдужий той дім... Ну є то і є. Я легко вискочила в інші світи. Але любила повертатися на той балкон, в ті крісла, мене як і раніше лякали привиди.
Все якось закінчилось, пішов на хмарку той на кому трималися, крісла, голуби і привиди. І я не відчувала нічого. Точніше щось відчувала, але вважала що краще дивитися на сонце крізь пасма свого волосся, будувати вігвам із яблуневого листя і робити якусь чепуху. Коли звідти вивозили речі і меблі я усвідомила свою першу втрату. І я тоді як дурепа повзала і ревіла по пустих кімнатах, за пильними книжками, за кріслами, за столом із секретами, за привидами.
Відтоді життя мене загалом любило, бо давало мені рівно стільки скільки я можу потягти. Іноді мені боляче і страшно втрачати і тоді я оплакую своїх привидів.
Вибачте, за всю експрессію минулих днів.
Я відійду якось, все стане на свої місця.
Все буде добре.
Або буде просто по-другому.
Переоцінка цінностей важка штука.
Я дякую всім, хто словом, ділом, чи й просто мовчки, не длубаючи болюче, підтримував мене. Дякую всім, хто не відморозився і не відвернувся, як від хворої педикульозом. Дякую всім хто не відписується, а чекає новин і історій.
Все ще буде. І іноді я підіймаю вам руки, а іноді мені так не вистачає грамини ваших сил.
Добрих вам привидів.

.
Редаговано в Середа, 20 травня 2015 07:12



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info