Будинок в лісі

bg

Джошуа пиячив уже майже другий тиждень поспіль, чи навіть і більше, бо лік часу для нього практично зупинився. Останні кілька днів взагалі пройшли непомітно, в якомусь липкому і темному забутті. Він прокидався, пив і знову засипав... Джошуа було абсолютно байдуже, котра зараз година, який час доби, який день тижня, місяць чи рік. Його такі питання взагалі вже не турбували. Є віскі, а значить є, що пити. Все. А віскі у нього було ще вдосталь. Ящиків п'ять чи шість стояли у кухні і ще два біля вхідних дверей. Три ящики валялися у кімнаті порожні, їх Джошуа уже спустошив. Про їжу чоловік взагалі майже забув, хоча в холодильнику лежали і сир, і ковбаса, якісь консерви і кілька пакетів апельсинового соку. Та сир вже покрився цвіллю, а ковбаса почала негарно пахнути, сік, мабуть теж був вже негодний. Джошуа не міг їсти. Він і пити вже не міг, зате дорогу до унітазу легко долав в будь-якому стані і з заплющеними очима, але пив. Пив безбожно, не зважаючи на страшенні болі у шлунку та жахливий головний біль. Декілька разів Джошуа спробував розірвати це замкнене коло, але невдало і знову з головою занурювався у темну, липучу, алкогольну безодню...

Цей Новий Рік Джошуа Мартінс вирішив зустріти з друзями у лісі. Ну, не просто так, серед кущів і дерев, звісно ж ні, а у гарному, затишному мисливському будиночку, який належав його давній подрузі Діані Грейс. Раніше то був будинок її батька. Старий вважався непоганим мисливцем і колись придбав собі хатинку посеред лісу. Батько Діани давно помер, а сама вона не дуже полюбляла сюди приїжджати, а от з друзями, то завжди будь ласка. І на цей Новий Рік Діана запросила до себе в гості найближчих друзів, щоб разом провести кілька святкових днів у лісовій хатинці. Хоча слово "хатинка" було не дуже доречне в даному випадку, бо будинок був чималенький, з двома спальнями, просторою кухнею, великою вітальнею і найбільшою з усіх приміщень, кімнатою з каміном, яку Діана дуже полюбляла. Колись в цій кімнаті, у кутку, стояло опудало дикого кабана, такого собі здоровенного сікача з смертоносними іклами, які стирчали з хижої пащі, але його Діана давно прибрала у сарай. Спочатку взагалі хотіла викинути, бо вона такого не любила, та потім передумала, пам'ять про батька, як не як.
Будинок був з усіма зручностями, а напередодні Діана купила ще й величезнний плазмовий телевізор, щоб зовсім наблизитися до цивілізації, так би мовити.
Єдине, що завжди нервувало дівчину, то це відсутність мобільного зв'язку і інтернету в цій глухій місцині, наче на дні Маріанської западини. Та і електричний струм вироблявся бензиновим генератором. Щоб подзвонити, то треба було пройти десь із півмилі по лісовій дорозі, бо ближче це зробити було просто неможливо. Телевізор же легко підключався до програвача, або просто можна вставити в нього флешку, та насолоджуватися улюбленими фільмами під тихеньке потріскування дров у каміні.

Усього їх тут зібралося шестеро: Діана, Тріш і її сестра-близнючка Келлі, Марі, Джошуа і Майкл, або Майкі, як його всі називали. Усі вони були знайомі ще зі школи, дружили між собою давно і частенько збиралися разом. От і зараз Діана зібрала компанію, щоб гарно і весело зустріти Новий Рік, та ніхто навіть передбачити не міг, чим це все закінчиться...

Джошуа любив Різдво і Новий Рік. Ці свята завжди приносили йому задоволення і заряд позитиву на багато тижнів, чи навіть місяців наперед. От і зараз, у колі своїх друзів, Джошуа почував себе просто прекрасно. Близнючки Тріш і Келлі метушилися на кухні, Марі прикрашала маленьку ялинку у вітальні, Майкі рубав на вулиці дрова, а Джошуа з Діаною хазяйнували у кімнаті з каміном, над яким висіла оленяча голова з велетенськими рогами. Здоровенний, масивний дубовий стіл, який батько Діани спеціально придбав для цієї кімнати, стояв якраз по центру. Діана дістала з шафи святкову сктертину, посуд і розставляла прибори, а Джошуа їй допомагав.

- Джош, а ти скоро вже отримаєш те підвищення по роботі? - усміхачись запитала Діана. - Давно вже пора, з твоїми то знаннями... Скільки шеф тебе обіцянками годувати буде?
- Ой, Ді, не питай... Я взагалі подумую піти з фірми і почати свій бізнес. - Джошуа поклав на стіл срібні виделки і подивився у вікно. - Щось довго Майкі там з дровами возиться. Може сходити подивитися, де він застряг?
- Джооош... Куди ти знову від мене тікаєш? - Діана поправила волосся і грайливо підморгнула хлопцю. - Невже я тобі набридла за ці півгодини?
- Ді, не кажи дурниць! Така гарна дівчина, як ти, просто не може набриднути... - Джошуа підійшов до Діани і ніжно поцілував її у щічку з ямочкою. - Особливо, коли ця дівчина так чудово посміхається...
- А я все чую! - голосно вигукнула Марі, причепивши на ялинку чергову іграшку. - Діана, не приставай до хлопчика, зачекай хоча б до ночі!
- Я не пристаю, Марі! Але ж Джош такий сором'язливий у нас. - прощебетала Діана.
- А тепер я все чую! - Джошуа грайливо смикнув Діану за кофтину. - А куди поділось оте волохате чудовисько з іклами, Ді?
- Батьків трофей, кабанюра? Та ну його, страшидло... З дитинства його боялась! Винесла в сарай, хай там тепер лякає мишей. - Діана смішно зморщила насик і показала язика. - Не нагадуй про нього!

З кухні доносилися спокусливі аромати м'яса, яке запікалося в духовці, і грала тихенько музика. Близнючки дуже гарно вміли готувати, тому завжди на вечірках, от як зараз, їм діставалася почесна місія бути шеф-кухарями. Їм це подобалося і вони ніколи не заперечували. 
Келлі і Тріш, дуже симпатичні, блактноокі білявки, звели з розуму вже не одного хлопця, особливо, коли з'являлися десь разом. Привабливі, невеликого зросту, з прекрасними, спортивними фігурками, вони здатні були з першого ж погляду закохати в себе будь-кого з представників сильної статі і вмить заволодіти їхніми еротичними фантазіями. Але, як кажуть, тут і причаївся велетенський облом - Келлі і Тріш були лесбійками, хлопці їх абсолютно не цікавили в сексуальному плані.
Марі. Марі вчилася на юриста і з усіх присутніх вона одна, мабуть, була серйозною людиною. Ну, не занудою, звичайно ж, але не бешкетницею, то точно. З першого погляду Марі нагадувала якусь кінозірку. Завжди серйозна, гарно вдягнена, на обличчі легкий макіяж, а її чорне, густе волосся акуратно зібране у зачіску. Така собі леді, чи мадам Прокурор, як називали Марі іноді її друзі.
На відміну від Марі, Діана завжди виглядала хуліганкою і неформалкою. Джинси, якісь розтягнуті светри і кофтини, футболки з різними написами, отаке Діана полюбляла найбільше. Хоча, якщо її вдягнути у якесь вечірнє плаття, то Діана нічим би не поступалася Марі. Хіба що зростом, бо Ді була трохи нижчою, та зачіскою, так як Діана полюбляла каре, а у Марі волосся доходило майже до середини спини.
Найбільш неординарним серед усіх присутніх сьогодні в цьому будинку був Майкл. У свої двадцять п'ять років хлопець заробляв на життя фокусами. Так, саме фокусами. Він ще з дитинства закохався в професію ілюзіоніста і мріяв стати найкращим в світі магом. Спочатку був шкільний гурток, потім школа ілюзіоністів, далі цирк, а потім Майкі подався у Лас-Вегас, але там його спіткало величезне розчарування, бо грошей для свого шоу, навіть для самого маленького, потрібно було стільки, що... Коротше кажучи, Майкі тепер їздив по країні з пересувним цирком, мав свій атракціон і був цілковито задоволений життям. Дівчата від нього були в захваті, а після кількох простеньких фокусів Майкі міг робити з ними, що йому заманеться. Да, люблять дівки таке, що ж поробиш...

Отже, до Нового Року залишалося якихось дві години. Ще трохи і вже можна починати проводжати рік, що минає. Стіл майже накритий, камін горить, весело потріскуючи дровами, напої теж вже приготовані до вживання, ось-ось і свято має початися.
Близнючки вдяглися в однакові рожеві куртки і вийшли на вулицю подихати чистим, морозяним повітрям після кількох годин на кухні, а заодно і перекурити. Ну, була в них така вада, дівчата полюбляли цигарки, а іноді і не з тютюном, але то трохи інша історія. Морозець взявся добрячий, та вітру не було, нічне небо виблискувало зорями, нече діамантами, сніг рипів під ногами і також переливався різними кольорами, як та мініатюрна гірлянда у сріблястому місячному сяйві. Погода стояла просто чарівна, якраз підходяща для новорічної ночі. Дівчата про щось тихенько балакали, випускаючи з рота дим разом з парою, не помічаючи, що за ними хтось уважно спостерігає з-за дерев...
В цьому лісі водилися дикі тварини, але їх залишилося так мало, що побачити якогось звіра поряд з будинком, то була велика удача. А от саме зараз в темряві ночі світилися дві червоні цятки, дуже схожі на очі якоїсь тварини. Близнючки стояли спиною і тому нічого не бачили, та і світло ліхтаря не давало змоги роздивитися щось далі освітленої території. А червоні цятки все наближалися і наближалися...

Тим часом у кімнаті з каміном точилися жваві розмови і, час від часу, було чутно веселий сміх. Майкі, який вже повернувся з дровами, розважав компанію простенькими фокусами, поки близнючки ще не прийшли з вулиці, бо без них почати святкування було б не дуже гарно.

- Уважно дивимося на мої руки! Раз, два, три... - хитро посміхаючись, вигукнув Майкл і зробив декілька кругових рухів. - А монетки то немає... А де монетка, Ді?
- Ой, не знаю, Майкі... Може за вухом у Марі? - Діана весело засміялася. - Ти завжди її в такі місця ховаєш...
- Марі, кажуть монетка у тебе. - Майкл зробив загадковий вигляд.

Тільки-но Майкл хотів витягти монетку з-за вуха Марі, як різкий дзвін розбитого скла змусив усіх подивитися на вікно.

Вікно розбилося від того, що в нього щось кинули, щось велике і незрозуміле на перший погляд.

На мить у кімнаті запанувала тиша. Усі присутні замовкли і злякано перевели погляд на те, що влетіло у вікно. Вірніше сказати, то був хтось, а не щось. Рожева куртка, вся у незрозумілих темних плямах, схожих на кров, вказувала на те, що це точно одна з близнючок, Тріш або Келлі. Та точніше визначити було неможливо, бо тіло не мало голови!
Першою заверещала Діана. І під її вереск у вікно залетіло ще щось, але вже поменше. Невідомий предмет, схожий на м'яч, впав прямісінько посеред столу. Це була жіноча голова, а саме голова красуні Тріш. Її блакитні, мертві очі здивовано дивилися кудись в телевізор, ніби не розуміючи, що з нею трапилось, а куточка рота стікала тоненька цівочка крові. 
Майкл, Діана, Джошуа і Марі, не зговорюючись, усі разом, перевертаючи стільці і штовхаючи один одного, побігли до виходу з будинку. Та першим зреагував Майкі. Він вчасно оговтався від першого шоку і голосно вигукнув, щоб ніхто не панікував. Це мало ефект і молоді люди, хоч і перелякані до смерті, зупинилися.

- Народ! Стійте! Стійте, кажу! - Майкл не впізнавав від жаху свого голосу. - Не можна на вулицю, чуєте мене! Ми ж не знаємо, що там таке відбувається!

А знадвору в цей момент донеслися нелюдські звуки, від яких холонула в жилах кров. Щось чи хтось там люто ревів, жахливо і голосно!

- Нещасна Тріш... - ледве вимовила Марі і витерла сльози, які градом котилися по щокам. - А Келлі... Де Келлі? Вона ж там залишилася сама...
- Заспокойся! - Джошуа поклав руку на плече Марі. - Здається, ми їй вже нічим не допоможемо... Ді! Ді, є якась зброя в будинку?!

Діана стояла і трусилася, наче від холоду. Вона невидячими очима дивилася крізь Джошуа в нікуди.

- Ді! Ти мене чуєш?! - Джошуа зробив крок до дівчини, а та чомусь відсахнулася від нього.

Майкі схопив Діану за плечі і почав трусити, як ту ляльку. Кілька секунд такої терапії дали результат і дівчина прийшла до тями.

- Так...Так, так є! Батькова рушниця і набої... Вони отам у шафці! - Діана махнула рукою. Голос у дівчини тремтів.

Джошуа зрозумів, про що мова і чимдуж помчав до невеличкої шафки, що висіла на стіні у вітальні. Та вона виявилася замкненою.

- Ді! Де ключі, Ді?! - вигукнув Джош, не перестаючи нервово сіпати за дверцята.
- У кухні, в ящику з усіляким непотребом, де ліхтарики і все таке! - Діана зібралася і знайшла в собі сили адекватно мислити. 
- Кухня... Ножі! Точно! - твердо сказала Марі, теж прийшовши трохи до тями. - Всі йдемо на кухню, швидко!

У цей час світло кілька разів зрадницьки блимнуло і зовсім згасло.

- Мабуть здох генератор, чорт його забирай... - вилаявся Майкі. - Ді, там точно є ліхтарики?
- Є, кілька обов'язково повинно бути... Ходімо, швидше!

Тим часом Джошуа вже сходив на кухню і знайшов ключі. Він дістав з шафки мисливський карабін і коробку з набоями до нього. Потужна, п'ятизарядна рушниця надала впевненності юнаку.

- Джош! Джошуа! - вигукнула Марі, - Ми на кухні, чуєш! Йди до нас!
- Вже біжу! - відповів Джошуа.

Хлопець поспіхом зарядив рушницю, запхав коробку з набоями, що там залишились, у кишеню і побіг в бік кухні.

Страшні, яскраві, криваво-червоні очі світилися в темряві якимось диявольським полум'ям. Через густу темінь ночі роздивитися ту тварюку, якій ці жахливі очі належали, практично не було змоги. Але воно дихало і дихало гучно, неначе той паровий двигун, який час від часу випускав струмені гарячої пари, що тут же перетворювалися на білі хмари. А раз дихало, то воно було живе...
Очі звіра дивилися у напрямку мисливського будинку, який повністю занурився у темряву. Ще й небо затягло низькими хмарами. Тихенько сипав мілкий сніжок. Малесенькі сніжинки повільно падали з неба, витанцьовуючи в повітрі якийсь, тільки їм відрмий, чудернацький танок.
Монстр, кілька разів гучно видихнувши, почав повільно, крок за кроком, наближатися до будинку. Там, за тими стінами, були люди. Люта тварина, чи що воно там таке було, це знала. Потвора відчувала людей, наче мисливська собака, і вперто йшла до своєї здобичі.
Ось і двері. Звір підійшов ближче і прислухався. Він відчував, як люди його бояться і як шалено б'ються від жаху їхні серця. Розмитий, темний силует з очима, які яскраво світилися в ночі, ніби трохи нагадував велетенського вовка, але звуки... 
Хтось чув, як гарчать вовки? Так от цей звір скоріше хрипів ніж гарчав. А ще це підозріле рохкання... Кабан?! Невже це був гігантський дикий кабан?! Схоже, дуже схоже... 
Що це був саме кабан стало зрозуміло, коли пішов сніг. На білому сніговому покривалі тепер можна було чітко розгледіти відбитки здоровенних кабанячих копит.
Потвора стояла перед дверима і начебто про щось думала. Так минуло кілька хвилин. Потім звір почав відходити назад. Він крутив головою, глухо рохкав і гучно дихав. Відійшовши метрів на десять кабанюра тричі вдарив копитом б сніг і рвонувся вперед, наче гоночний болід!

Двері, хоч і були добротними, не витримали такого удару. Червоноокий монстр, трощачи все на своєму шляху, увірвався в будинок. Він наче знав, які з двох дверей йому були потрібні, бо масивні, дубові, вхідні двері кабан навряд чи вибив, а от інші, що вели на кухню, були не такими міцними.

Джошуа почав стріляти навмання. Піднявся неймовірний гвалт! Діачата кричали так, що закладало вуха. Дика потвора шалено верещала, рохкала, хрипіла... Один за одним вимкнулися ліхтарики. В суцільній темряві світилися тільки червоні очі монстра...

Діану спочатку наче паралізувало зі страху. В темноті було погано видно, але вона чула нелюдські крики своїх друзів: Майкі, Марі, Джоша... Відійшовши від першого переляку, Діана кинулася було до виходу з кухні, але перечепилася через щось і впала у калюжу свіжої, ще теплої, липкої крові. Вона спробувала піднятися, послизнулася і знову впала. Кричати Ді вже не могла, тільки безпомічно плакала. Тут її і наздогнала люта потвора. Вона ще встигла побачити його налиті кров'ю очі, а за мить смертоносні ікла вже безжально рвали її юну плоть...
Відстрілявши всі набої, Джошуа поліз в кишеню, щоб взяти нові, та на нього хтось налетів і він впав на підлогу. Карабін випав у хлопця з рук. Джошуа голосно вилаявся і почав мацати по підлозі руками, щоб знайти втрачену зброю, але в цю мить якась неймовірна сила підняла його в повітря і, наче ту ляльку, викинула геть з будинку крізь розбиті вщент двері. Пролетівши в повітрі з десяток метрів, Джошуа впав на спину, сильно вдарившись об щось потилицею. Більше хлопець нічого не пам'ятав, бо від удару втратив свідомість. А лютий звір, тим часом, продовжував свою криваву вакханалію...

Джошуа отямився тоді, коли вже почав замерзати. Навкруги стояла мертва тиша. У хлопця боліло все тіло. Голова тріщала, наче з дикого похмілля. Джошуа скривився від болю і повільно піднявся. В очах все пливло і він ледве тримався на ногах. Хлопець набрав у долоні снігу і витер ним обличчя. Це трохи збадьорило юнака. Зайти до будинку Джошуа не наважився, а відразу пішов до того місця, де стояли автомобілі. Він тремтячими руками ледве відчинив дверцята свого пікапа. Добре, що запасні ключі завжди лежали у бардачку. Кілька разів Джошуа марно намагався завести своє авто, але, нарешті, це йому вдалося. Він натиснув на педаль газу і пікап, прогрібаючи по снігу задніми колесами, помчав по засніженій дорозі крізь ліс.

Поліція прибула до мисливського будинку Діани десь через години дві з моменту, коли Джошуа втік звідти. Картину, яку побачили полісмени, неможливо було описати словами. Розірвані, розтерзані людські тіла, всюди море крові, нутрощі, відірвані кінцівки і голови...
Покази, які давав Джошуа, здавалися уривками сценарію з якогось фільму жахів. Та він і сам відмовлявся вірити в те, що відбулося. До речі, того кабана-вбивцю так і не знайшли. Але місцевий шериф, Білл Чаттінг, при проведенні обшуку, звернув увагу на старе опудало сікача, яке стояло в сараї, завалене різноманітним мотлохом. Йому здалося підозрілим, що те опудало, наче хтось спеціально так сховав. А ще воно було з ніг до голови вимазане якоюсь бурою субстанцією. Шериф не схотів навіть проводити еспертизу, бо хто б його назвав нормальним після цього, а просто узяв і тихцем спалив його через день після трагедії.
А що ж Джошуа Мартінс? А Джошуа поринув у жорстку депресію, навіть не пішов на похорон своїх друзів. Він покинув роботу і запив. Запив серйозно, люто запив, намагаючись таким чином забути про все пережите тієї новорічної ночі.

 

.
Редаговано в Неділя, 11 грудня 2016 21:17



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info