Новорічна історія

bg

Ця новорічна історія відбулася в одному маленькому містечку і назавжди увійшла в його історію. Що в ній особливого, спитаєте ви? Та нічого, якщо не брати до уваги деякі деталі.

Продавець хот-догів на Роуз-стріт, якого звали Олівер Чейз, вже почав потихеньку збиратись. Через кілька годин Новий рік, людей на вулиці майже немає, а мерзнути на холоді йому вже набридло. Під ліхтарним стовпом жалібно нявкав чорно-білий кіт.

- Що, знову прийшов? І не соромно тобі, Максе? - сказав Олівер і похитав головою. - Ти вже чотири сосиски з'їв, ненажера!

Кіт підняв хвіст трубою і підбіг ближче, мабуть, почувши своє ім'я.

- Добре, терорист, тримай! - Олівер витяг з пакета останню сосиску і кинув коту. - Все одно вона одна залишилась в пакеті, бери, смачного тобі.

Кіт хижо замуркотів, схопив ковбаску в зуби і хутко зник в темному провулку.

- Хоч би подякував, котяра... - продавець хот-догів махнув рукою. - Отак і роби добро...

Олівер нахилився, щоб вимкнути вилку з подовжувача, а коли піднявся, то біля його ятки на колесах стояв якийсь чолов'яга в темному пальто і в чорній шляпі з широкими полями.

- З Наступаючим! - чолов'яга якось дивно посміхався. - А хот-доги ще продаються?
- Навзаєм. Взагалі-то, вже ні. - відповів Олівер, витираючи руки фартухом. - Скільки ж можна, скоро свято, час збиратися.
- А якщо я куплю три, ні, п'ять? - чоловік витяг з кишені кілька зім'ятих купюр.

Олівер на секунду замислився. Гроші, звичайно ж, йому не завадять, але заради кілько баксів знову заводити свою шарманку Оліверу не хотілося. Ще раз оглянувши цього дивно вдягненого чоловіка, Олівер вирішив таки зробити йому послугу і приготувати хот-доги.

- Ну, добре, зачекайте трохи. Ви не місцевий. То звідки? - запитав Олівер покупця і увімкнув свою махіну.
- Здалеку, Олівере... - чоловік хитро усміхнувся.

Продавець хот-догів зніяковів. Звідки цей незнайомець знає його ім'я? Все це здалося Оліверу підозрілим.

- Ми знайомі?
- Ні. Але я знаю, хто ти такий і як тебе звати. - дивний чоловік зняв з голови капелюха. - До речі, я Бартон.
- Приємно познайомитись. - відповів Олівер і витяг з пакету булочки для хот-догів. - З чим вам? Кетчуп, майонез, гірчиця...
- Всього давай, тільки гірчиці побільше. Полюбляю гостреньке.

Коли хот-доги були вже готові, незнайомець простягнув Оліверу гроші.

- Покладіть в пакет, будь ласка, хочу донести їх гарячими. Ось, візьміть, а решту залиште собі, Олівер Чейз. - чолов'яга добродушно посміхнувся.
- Дякую. А мої хот-доги найсмачніші, в цілому штаті, між іншим, не пожалкуєте, що придбали їх саме у мене. Смачного! - Олівер поклав булочки з сосисками в паперовий пакет і віддав його незнайомцю.

Зненацька дмухнув вітер і купюри, які Бартон поклав на ятку, здуло. Олівер погнався за ними, вилаявшись при цьому, а коли підібрав і повернувся до свого ящика на колесах, то незнайомець зник, наче й не було його.

- Дивина, та й годі. - пошепки промовив Олівер і поглянув на купюри.

Олівер Чейз продавав хот-доги вже давно. Починав ще в школі. На коледж грошей у сім'ї не було, тому і прийшлося зайнятися цією справою. Забагатіти з продажу сосисок нереально, але на життя Оліверу вистачало, хоча й ледве-ледве. У нього не було навіть свого авто, а жив він у невеличкому будиночку на околиці містечка. Та Олівер не нарікав на долю. В маленькому містечку його усі знали, багато хто з жителів були його постійними клієнтами і його невеличкий бізнес приносив стабільний дохід. Та за всі ці роки вперше у нього придбали п'ять хот-догів за двісті доларів! Чим не новорічне диво?

Олівер знову почув знайоме нявчання. Цього разу чорно-білий кіт Макс прийшов не сам.

- Нахаба! Вже й друга привів? Чи то подружка? - Олівер підморгнув котові. - Я сьогодні добрий, тримайте! Але це все, мені час збиратися, більше не просіть! З Новим Роком, Максе!

Макс і його рудий товариш отримали по сосисці і швиденько зникли з поля зору Олівера.

Через хвилин десять продавець хот-догів уже жваво штовхав свою ятку на колесах по вулиці. Він зупинився біля одного з магазинів, який ще був відчинений. Отримавши несподіваний бонус, Олівер вирішив витратити частину грошей, як не як свято ж, а сьогодні він міг собі дозволити і пляшку віскі, і смачну ковбасу, і сир...

Біллі Хортон відверто нудьгував за прилавком. Відвідувачів за останні години було зовсім небагато. Вірніше, їх було троє. Якась молода парочка і високий, дивно одягнений чолов'яга. Двоє молодих людей, хлопець і дівчина, просто придбали продукти, а чоловік в темному пальто купив лише пляшку віскі, але обрав найдорожче, ще й решту не взяв. А це віскі коштувало більше, ніж Хортон вторгував за увесь день, до речі. Правда, той чоловік ще попросив телефон і кудись подзвонив.

Крамниця працювала до десяти вечора, ще десять хвилин і все, додому, зустрічати Новий Рік. Тихенько дзеленькнув дзвіночок над вхідними дверима. Біллі відірвався від екрана маленького телевізора і поглянув, кого це там принесло.

- А, Олівере, це ти. Хто б ще ото завітав до мене в такий час. - Біллі важко піднявся зі стільця. - З наступаючим!
- І тебе, Біллі, з наступаючим. - Олівер обтрусив сніг з куртки. - Тільки твій магазинчик ще відчинений, дякувати Богу, є де ще скупитися о цій годині.

Олівер пройшовся повз стелажі з продуктами і вибрав, що йому потрібно, весело наспівуючи пісеньку.

- Нічого собі, друже! Ти сьогодні шикуєш! - Біллі узяв чек і віддав його Оліверу. - А не хочеш ще лотерейний квиток, всього три бакси!
- Біллі, я не вірю в див... - Олівер замовк, згадавши того чолов'ягу. - А, знаєш що, давай!
- Оце діло! - Біллі віддав залишок покупцю і поклав маленький папірець з цифрами. - Розігриш завтра вранці, не забудь! Ти виграєш, повір!
- Добре, добре... Дякую! Бувай, Біллі, весело відсвяткувати! - Олівер забрав пакунки і дріб'язок, який залишився зі ста доларів.
- Бувай, Олівере! - відповів Біллі і посміхнувся. - Удачі тобі!

Продавець хот-догів вже майже дійшов до свого дому. Дім, рідний дім! Олівер Чейз прискорив крок. Дійти до кінця вулиці, звернути направо і четвертий будинок, самий маленький, то і було житло Олівера Чейза. Раптом нічну тишу розірвав звук сирени. Олівер різко зупинився. По центральній вулиці містечка мчався на всіх парах пожежний автомобіль. "Мабуть, десь пожежа... От халепа, в новорічну ніч..." - подумав Олівер. Авто з мигалками швидко наближалося.

В пожежній частині цього невеличкого міста була лише одна машина. Ну, містечко маленьке і її цілком вистачало. Дякувати Богу, пожари у містечку траплялися вкрай рідко. Сьогодні чергував загін Теренса Лекса. Він і прийняв дзвінок того передноворічного вечора. Вперше за всі роки, що Теренс працював пожежником, йому прийшлося підняти по тривозі своїх колег тридцять першого грудня. Кілька хвилин і червона, блискуча пожежна машина, завиваючи сиреною і мигаючи блимавкою, вже їхала за вказаною адресою.

Олівер глянув на дорогу і отетерів! З іншого боку дороги звідкілясь вискочив чорно-білий кіт. Макс! Точно, то був старий знайомий Олівера, кіт Макс. Він почав перебігати дорогу, але, мабуть, злякався сирени і світла. Кіт добіг до середини дороги, а потім якось різко принишк і наче заціпенів!

- Максе! Біжи, дурний, швидше біжи! - голосно закричав Олівер. - Біжи!

Але кіт сидів посеред дороги і не реагував на вигуки Олівера. А пожежне авто вже було зовсім недалеко.

- А щоб тебе, Максе... Дідько тебе забери! - вилаявся Олівер, покинув свою ятку на колесах і чимдуж побіг до насмерть переляканої тварини.

Коли Теренс Лекс побачив у світлі потужних фар чоловіка, що перебігав дорогу, то зразу ж натиснув на гальма і спробував уникнути зіткнення з людиною. Величезну, багатотонну машину понесло юзом.

Олівер підхопив кота на руки. Він вже навіть не думав, а просто підкорявся інстинктам самозбереження. Червоний пожежний монстр вилетів на тротуар, врізався у його ятку, розчавивши її вщент, зніс стовп і, розвернувшись на сто вісімдесят градусів, в'їхав в стіну будинку, і тільки після цього зупинився.

Олівер лежав на тротуарі і зі всієї сили притискав Макса до грудей. Обидва тряслися, ніби в лихоманці, але були живими. Кіт ще декілька секунд оговтувався, а потім вирвався і мовчки дременув геть. А що Олівер? Олівер залишився без своєї ятки, без новорічного столу, страшенно наляканий, з розбитими колінами та ушкодженим плечем, яке сильно забив при падінні, з сотнею баксів у кишені і лотерейним квитком. Пожежники теж відбулися переляком та легкими забиттями, тільки авто постраждало серйозно, але всі залишилися живими, що головне. Це була перша в житті Теренса Лекса справжня пригода, яка, на щастя, закінчилася без суттєвих втрат.

Олівер прийшов додому. Він був страшенно зморений і злий. Його маленький бізнес загинув під колесами пожежної автівки і це шалено розізлило продавця хот-догів. Він кинув на журнальеий столик зім'яту купюру і маленький папірець з цифрами. Яке там свято?! Настрій у Олівера був паскудний. Він умився холодною водою, випив кілька пігулок снодійного і просто таки завалився на диван. Через декілька хвилин Олівер провалився в сон. Звісно, він не мав і гадки про те, що прокинеться мільйонером. Але то буде тільки завтра, а зараз на обшарпаному дивані спав бідний продавець хот-догів.

Годинник на міській ратуші мірно відбивав дванадцять ударів. Північ. Настав новий рік. Тихенько сипав сніжок, вкриваючи білим, пухким покривалом маленьке, провінційне містечко. Дивний високий чолов'яга у темному пальто сидів на лавці, пив віскі, ковтаючи прямо з пляшки, і з апетитом жував смачні хот-доги.

- Скучно... Як же тут скучно, Максе? Нудьга зелена... - чолов'яга погладив чорно-білого кота і той голосно замуркотів. - Ось тобі ковбаска, смачного... Їж, Максе, їж...

Незнайомець поклав розкритий пакет на землю і кіт зразу вліз туди мордою. Чолов'яга піднявся, поправив пальто і шляпу з широкими полями. Кіт жадібно поглинав свою їжу. На обличчі чоловіка з'явилася посмішка. Він підняв комір пальто і повільно пішов по тротуару. За мить фігура дивного чоловіка безслідно розчинилася в повітрі. Новорічна ніч продовжувалася...

.
Редаговано в Субота, 31 грудня 2016 11:18



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info