Однажди зімой, коли у мене ще було начальство...

md

Однажди зімой, коли у мене ще було начальство, одправило мене це начальство у командіровку. Їдь, кажуть, чорті-куда, пиши там протоколи і без протоколів не вертайся. Та, кажу я начальству, завтра ж новий год. Хто іде протів начальства, той іде протів бога, запевнило мене начальство і строго так добавило:"Їдь, тобі сказано!".
А їхать нада було в приграничний з Білоруссю район. Там кругом ліс, живуть старовєри, елєктрічество счітається от лукавого і посєму його там нема. Виїзжать нада вечором, шоб утром писать прокляті протоколи.
Вопшем, виїхав.
В "Ікарусі" було тепло і темно. Народ дрімає, а я рішив кудись там позвонить. Достав тіліфон, набрав і балакаю.
Тут хтось у темноті з заднього сідєнія мене трога за плече і так ненавязчиво, но строго каже:
- Положи трубку і не балакай.
- Чого вдруг? - питаю в темноту.
- Ти мене облучаєш, - каже голос, - положи трубку, гад.
І раптом, з разних місць автобусу начали роздаваться в темноті голоса:
"Хай перестане звонить", "Заберіть у нього тіліфон", "Не смєй тут радіацію распространять". А один женській голос даже добавив:"Давайте його висадим десь у лісі. Він врєдітєль".
Капєц, думаю, дочитався Стівена Кінга. Окєй, кажу, всьо-всьо друзья, я більше не буду. Січас, думаю, вбивать будуть всім автобусом. Голоса ще трохі погуділи і знову стало тихо.
"Єтот автобус в огнє." подумав я. Шось було в цьому "Ікарусі" странне і непонятно, але шо, я понять не міг. Дальше собитія начали пріобретать всьо болєє сюрреалістічєскі форми.
Автобус під'їав до желєзнодорожнього переїзду і зупинився, як того требують правила ПДД.
- Он поїзд іде, - раптом сказав якійсь голос в темноті голосно і тривожно.


- Точно, - підтвердив другій пасажир у темноті, - товарняк!
- Дивіться, почта горить! - сказав третій голос вобше непонятно до чого.
Я вилупився у вікно, однак ніякого поїзда і близько не було. Почта тоже не горіла, бо кругом був ліс. Водітєль начав рух.
- Стой, водітєль!, - заволала якась баба на весь салон, - стой душогуб!!!
І тут весь автобус став страшно орать благім матом требуя водітєля не кідать їх под поїзд. Я похолов, не в силах понять, шо проісходить. Поїзда точно не було.
- Ану тішина, я сказав!!! - раптом гаркнув водітєль і голоса відразу замовкли. Два послєдніх часа в автобусі була гробова тішина. Водітєль спокойно їхав, курив у вікно, а я ждав, коли вже покіну жуткій автобус.
На остановці мене стрічав колєга. Я вийшов і зразу же вмився холодним снігом.
- Як доїхав? - питає.
- Та, нармально, - кажу. А шо я йому розкажу? Такє внятно розказать всьо равно не получиться.
- Шизобусом приїхав?, - раптом пита колєга.
- Шо? - кажу.
- Ну, в автобусі нічого странного не було? - питає.
- Та як сказать, - неувєрєнно отвічаю.
- Це вечірній рейс, якій везе псіхів на больнічку з города, - каже колєга, - санітари группу везуть обично.
- А де у вас тут можна січас випить? - питаю.
- Пошлі, покажу, - каже, - та, не переживай ти дуже.
Такій колись був у мене новий год з повним автобусом псіхів.

.
Редаговано в Понеділок, 02 січня 2017 10:13



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info