Доглядач цвинтаря

bg

Продовжую перекладати стареньке))

Кінець жовтня видався напрочуд сухим і відносно теплим. Дерева стояли практично голі, хитаючи своїми гілками під поривами вітру. Для кінця жовтня така погода була нехарактерна, але Романа Степановича, або просто Степановича, як його всі називали, це тішило.

Роман Степанович ось уже сорок три роки, зі своїх сімдесяти, працював наглядачем цього старого міського кладовища. Для когось осінь - пора віршів і натхнення, наповнена різнобарвними фарбами листя, а для доглядача цвинтаря - час змітати це опале листя в великі купи і спалювати їх, наповнюючи чисте, прохолодне, осіннє повітря їдким і неприємним запахом диму.
На цьому кладовищі вже років десять нікого не ховали. З усіх робочих залишили лише одного - доглядача, Романа Степановича, а саме кладовище закрили. Воно було старе і не дуже велике, але вважалося досить престижним місцем останнього спочинку серед місцевої еліти. Тут росло багато різних видів дерев, що надавало солідності цьому похмурому місцю. Степанович знав їх усіх окремо і навіть полюбляв з ними розмовляти.
Але більше з усіх доглядачу подобалося спілкуватися зі старим дубом, який ріс на цьому місці ще до того, як тут почали ховати людей. Степанович часто приходив до цього могутнього дерева і міг годинами розмовляти з ним, притулившись своєю спиною до потужного стовбура. Від цього дерева йшла якась незрозуміла енергія, заспокійлива і тепла одночасно. Степанович вважав цей дуб своїм другом і сприймав його, як живу істоту, наділену розумом.
Зараз величезне дерево вже скинуло все листя і повільно, день за днем, поринало в довгий, затишний і спокійний сон, який триватиме аж до настання весни...
Взявши інструменти, старенькі граблі і мітлу, доглядач попрямував до дуба. Опале листя приємно шаруділо під ногами і Степанович навіть посміхнувся чомусь. Дуб ріс в самому центрі кладовища. Навколо нього в радіусі декількох десятків метрів не було ні могил, ані інших дерев. Могутній велетень гордо височів над своїми володіннями. Степанович підійшов до нього, чемно привітався і взявся до роботи. Крім човгання мітли, цвинтарну тишу порушував лише шум вітру в оголених гілках дерев та крик ворон. У багатьох людей від такого поєднання звуків мурахи б побігли по спині, а Роман Степанович навіть не звертав на це уваги. Години через дві він закінчив. Дві великі купи листя готові були смиренно прийняти свою подальшу долю.
Степанович дістав з кишені своєї бувалої, сильно потертої шкіряної куртки стару бензинову запальничку і по черзі підпалив обидві купи. Сизий дим підіймався в небо і розходився густим туманом серед могил. Степанович втомлено присів під дубом і закурив цигарку.

- Ну, друже мій, тепер у тебе чистота і порядок, - сказав доглядач, звертаючись до дерева, - Скоро вже і сніг випаде, сховаєшся, закутаєшся, буде тобі тепло й затишно.

Степанрвич смачно затягнувся димом. Неподалік неприємно каркнула ворона.

- Розкаркалась. Погоду хочеш зіпсувати? - сказав старий, викидаючи в думлячу у купу недопалок.

І правда, вітер ставав все холодніше й холодніше, а блакитне небо затягло сірими, важкими хмарами. Запахло дощем. Десь вдалині спалахнула блискавка і глухий гуркіт грому сполохав ворон, що сиділи на сусідньому клені.

- Ех, не встигне згоріти, - понуро пробурчав доглядач.

Ще одна блискавка вдарила зовсім поруч, освітивши хрести, пам'ятники і склепи яскравим, синім світлом. Різкр гаркнув грім і Степановича на мить оглушило.
Старий мимоволі притиснувся до дуба. І в цей момент сталося щось незрозуміле. Людину, немов гігантським магнітом, притягнуло до стовбура дуба. Степанович не міг поворухнутися і від страху зовсім втратив мову. А блискавки частіше і частіше розрізали повітря, наче відточені ножі, наближаючись до велетенського дерева. Грім переріс в безперервний гуркіт. Вітер піднімав в повітря листя і кружляв їх у шаленому танці. Чергова блискавка, засліпивши очманілого старого, вдарила прямо в дуб! Тієї ж миті Степанович втратив свідомість...
Коли він прийшов до тями, вже стемніло. Небо було чистим, без жодної хмарини, і гарно переливалося міріадами далеких зірок. Висвітлюючи все навколо блакитним, зловісним світлом, в небі висів величезний диск Місяця. Повний місяць ...
Степанович відійшов від дерева. У всьому тілі він відчував надзвичайну енергію, легкість і силу.
"Нічого не розумію?!" - подумав Степанович і подивився на свої руки.

У світлі повного Місяця було видно майже так, як удень. Доглядач цвинтаря не повірив своїм очам! Він дивився не на зморшкуваті, вузлуваті руки старого, на красиві, силні руки молодого чоловіка!

- О, та це ж просто диво! Спасибі тобі, друже мій! - Вигукнув доглядач і кинувся до величезного дерева з розпростертими обіймами.
- Ти справжній товариш!

Минуло три тижні після цієї дивовижної події. Романа Степановича з тих пір більше ніхто і ніколи не бачив. Але кладовище не може довго залишатися без нагляду і на його посаду взяли нову людину.
До центральних воріт старовинного кладовища бадьорою ходою підійшов молодий хлопець, років двадцяти семи, середнього зросту і спортивної статури. Одягнений він був у стару, потерту шкірянку. Дзвінко лязнувши ключами, чоловік відімкнув старий замок на кованій хвіртці і швидко пішов по центральній алеї кладовища, яка вела до величезного дуба. Підійшовши до дерева, молодий чоловік зупинився і дістав цигарку. У руці блиснула металева, бензинова запальничка. Він стояв і мовчки дивився на дерево. Минуло хвилин п'ять. Недопалок боляче обпік пальці. Молода хлопець кинув його під ноги і загасив.

- Привіт, друже... - тихо прошепотів хлопець. - Я повернувся...
- Прииииивіііііііт... - загомоніли у відповідь голі, чорні гілки величного і могутнього дерева.

.
Редаговано в Четвер, 05 січня 2017 06:08



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info