Не нагулявся я просто......

lp2

"Не нагулявся я просто..." Так одказував сам собі Петро щоразу вертаючись з гречки до жінки додому. "Ну що ти з тими гормонами зробиш, як вони в мене скаженіють як бачать гарне личко, довгі ніжки чи зграбну дупцю? " Він махав рукою розпачливо, намагаючись заспокоїти совість "Проти природи не попреш", підбивав підсумок.
Природа чи гени чи гормони дійсно нагородили Петра чималим темпераментом. Він би любився з будь якою жінкою, аби лиш дозволила. Добре було, що та сама природа нагородила Петра, такою собі невиразною мармизою, то й радощі тілесні йому перепадали не часто. А тому, пострибавши в якійсь черговій гречці, він бадьоро тулив додому до Свєти, що якимсь незрозумілим чином колись покохала його, вийшла за нього заміж і народила доньку. А ще Петро був везучий, а Свєта не сильно прискіплива. Тому сходило йому те гуляння з рук довго, аж поки він не знахабнів так, що поки Свєта ходила з малою в зоопарк, привів до хати Ганьку, продавчиню з сусіднього маркету. Ганька була жіночка нівроку, самостійна, бита життям і відчайдушно прагнувша заміж. Тому такі дрібниці, як наявність законної дружини у кавалера її не стримували. "Жінка не стінка, мона посунути, а мона й нову поставити" казала вона зазвичай, якщо подружки їй дорікали, що тягається з жонатими. "Скіки тої жизні?", - бувало задавала вона риторичне питання в люстерко. На Петра вона кинула оком давно, бо зрозуміла, що прибрати його до своїх загребущих рук зможе легесенько. Головне не ламатися як красна дівиця. От і прибрала. Спочатку вона не ламалася у підсобці, потім у подружки на квартирі, а потім прийшов час до кавалера в гості зайти. Чи то вперше Петрові не повезло, чи то Ганька нарошне затрималася, але сталося непоправне. Свєта застала гречкосія прямо в полі за роботою. Вона не скандалила, зачинила кімнату, зібрала речі і малу і поїхала до матері. 
Петро зметикував швидко, що вгруз глибоко, тому виставив розчаровану Ганьку з хати і з життя. І навіть в маркет той перестав ходити, і на дівчат дивитися, але мучився страшенно. Особливо сумував за дочкою. Так чи інак, а за декілька місяців, познайомившись з сусідкою, бабою Марусею, що порадила покаятись перед Свєтою, він вирішив дружину повернути. Телефонував щодня, обіцяв виправитись. Крапля камінь точить, а Свєта таки ж його любила. Повернулася. Місяці три Петро ходив шовковий, а потім знову почала прокидатися "природа" То ту оком проведе, то на іншу задивиться. 
- Ой-ой-ой, - поцокала язиком Григорівна, спостерігаючи з вікна як вибритий Петро проводжав поглядом зграйку молодиць, що йшли гуртом на закупи, - тре щось швиденько робити, бо знову начудить. 
Вона кинула поглядом по кімнаті, підійшла до карнізу і рвонула важку портьєру донизу. Одягла капці і пішла до квартири поверхом вище, де жили Петро з Свєтою. Свєта відчинила відразу. 
- Добридень. Свєто, а Петро вдома? 

- Немає, в гараж пішов. А що ви хотіли, Григорівно? 
 - То хоч ти поможи, вражий Мурчик занавіску зірвав, а я вже стара, не дотягнуся почепити. 
Свєта прикрила двері і пішла за бабою. В квартирі жінки підсунули стола до вікна, Свєта вчепила портьєри на місце, а коли закінчила, Григорівна посадила її пити чай. 
- Ой дякую тобі дитино добра, щоб я без тебе робила? На осьо чаю. Карпатський, на травах. Колись купила, попробувала - казковий. То тепер тільки по святам дістаю, та ще тобі, бо спасла мене. Я ж не можу, коли вікно розхрістане.
Григорівна все підливала і підливала запашного чаю Свєті в горнятко. 
- А ви чого не п'єте?, - запитала Світлана. 
- Та в мене ж тиск, хіба Петро не казав, що швидку навіть викликали? 
- Щось розказував, ніби мало не хоронили вже вас. 
- От того й не п'ю. 
- Добре, дякую, пішла я вже, бо Петро повернеться, а обід ще не робила. 
- Йди дитино добра, дякую тобі. 
Григорівна зачинила двері дістала з шафи каву і поставила на вогонь чайника. 
- Чаю я не п'ю, а кавусі ми з тобою хильнемо з коньячком, - підморгнула вона рудому Мурчику, що незворушно спостерігав за її діями.
- Мені можна без кави, - промуркотів Мурчик до хазяйки. 
А за тиждень весь будинок помітив що у Петра в родині щось трапилося. Ходив за Свєтою, як прив'язаний, очей з неї не зводив і неначе трохи помарнів. Коли хлопці заводили звиклі сороміцьки розмови, то у Петра вже не загоралися очі, як зазвичай, а навпаки, оглядуючись на Свєту, він тихо казав "Ненормальні ви, вам би тільки про дівок теревенити, більш нема про що?" 
Хлопці дивувалися тим змінам, зауважуючи, що раніше у Петра теж інакших розмов не було, але він відрізав "То коли було? Час і за розум братися!" І йшов з Свєтою додому. 
А поверхом нижче, у Григорівни, тим часом розстелялася канапа у вітальні, бо в спальні виспатись стало взагалі неможливо. Всеньку ніч у Петровій спальні стукало ліжко і чулися жіночі зойки. До ранку. 
- Вона його хоч колись в спокої лишить, з своїми любощами?, - спитав позіхаючи і вмощуючись на кріслі Мурчик.
- Як зілля діяти перестане, так і заспокоїться. 
- А ти не боїшся, що вона сама гуляти почне? 
- Не боюся. Любить вона його міцно, то й бажання її лиш на нього спрямоване. 
Тим часом, стукіт і зойки перемістилися у вітальню. 
- О!, - підняв писка до стелі Мурчик, - вже й тут не виспишся, пішли по квартирі любитися. Марусю, може дарма ти аж так йому помогла? Ну гуляв собі тихенько. Проти природи справді перти важко, як мужика я його розумію, особливо в березні. 
- Ти оце зараз добалакаєшся, що я і тобі доведу, як з природою можна домовитись і заведу завтра до ветеринара.
- Відьма, - засичав Мурчик, ховаючись під крісло. 
- Яка вже є.., - сказала засинаючи Григорівна.
.
Редаговано в Понеділок, 09 січня 2017 20:01



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info