А ніяк воно не виходить, окрім, як так....

lp2

Чесно. Я по різному пробувала. Тільки йти вперед, попри все. Інколи давати собі перепочинок, але ні кроку назад. Вперед. Крізь негоду, крізь пожбурене каміння, крізь злостиві слова і осуджуючі погляди. Нехай хтось там щось говорить, з осудом чи радячи, а ти слухаєш, приймаєш до уваги але йдеш. Вперед. Не звертаєш. Лиш час від часу зупиняєшся, перевести подих і знову вперед. Чим більше вигинаєшся, тим швидше зіб'єшся. Тому - ніяких вихилясів. Просиш допомоги, це нормально, коли важко. І йдеш. Падаєш інколи, тоді вигрібаєш залишки сили і повзеш, але вперед. І кажеш "дякую" коли знайдеться хтось сильний, хто підніме на руки і пронесе якийсь проміжок шляху. Але уважно дивишся щоб ніс, туди куди ти й ішла - вперед. Якщо несе не туди, куди ти прямувала, зістрибуєш і тікаєш, бо це ніяка не допомога, коли несуть не в той бік, це шкода! Тому намагаєшся сама. І уважно дивишся, чи немає поруч когось, хто йде у той же бік. Разом іти справді легше. І дивишся чи не потрібна комусь по дорозі допомога. Якщо потрібна - допомагаєш. На місці, або йдучи поруч, але ні в якому разі, не повертаючись і не звертаючи вбік. Бо там не твій шлях. Там є інші, хто допоможе. А ти вперед!
.
Редаговано в Вівторок, 10 січня 2017 16:06



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info