Сніговик

bg

#чтивонаніч

Велетенський, незграбний, товстий сніговик з довгою, гострою, помаранчевою морквиною замість носа стояв на дитячому майданчику і дивився на вікна квартир, що різнокольоровими прямокутниками світилися в темряві ночі. Цих вогників з часом ставало все менше і менше. Сніговик водив туди-сюди своїми маленькими, злими, чорними, блискучими оченятами і здавалося, що він щось вишукує. Морквина на морозі замерзла і перетворилася на таку собі кольорову бурульку. Його вираз обличчя, якщо то було обличчя, був таким, начебто цей сніговий монстр щось задумав. І задумав він явно недобре...

Зимова ніч була дуже холодною. Дув льодяний вітер, який мільйонами гострих голок пронизував на своєму шляху наскрізь усе живе і неживе. Але сніговик навіть не помічав цієї холоднечі. Він просто стояв і посміхався. Так, посміхався! Та то була така посмішка, від якої аж мороз пробігав попід шкірою.

Дмитрик і його молодша сестричка Міла мирно спали у своїй теплій, затишній кімнаті. Вони втомилися, бо на прогулянці аж до пізнього вечора ліпили зі снігу гігантського сніговика. Поза вікнами лютував холодний вітрище. Він час від часу здіймав справжню завірюху, завиваючи, наче дикий звір, ніби намагався цим когось залякати. Та діти не чули цього. Вікна з потрійним склопакетом надійно захищали їхню кімнату від зимової негоди.

Десь біля другої години ночі погода зовсім сказилася. Здійнялася справжня снігова буря. Вже на відстані кількох метрів нічого не було видно. Жовтуваті плями вуличних ліхтарів ледь пробивалися крізь білу снігову імлу. Дивно, але сніговик, який до цього стояв на дитячому майданчику, кудись зник. Але ж куди він міг зникнути?! Це ж звичайна снігова скульптура, а не живе створіння, у нього навіть ніг немає! Та ледве помітний слід, наче когось тягли по снігу, вів від дитячого майданчика прямісінько до третього під'їзду цегляної багатоповерхівки.

Ранок зустрів Мілу і Дмитрика яскравим сонцем. На вулиці було морозно, але напрочуд гарно. Діти вийшли з під'їзду і здивовано зупинилися, дивлячись на засніжений дитячий майданчик. А де ж сніговик? Куди він подівся?
А тим час біля сусіднього під'їзду збиралися люди. Мабуть щось там трапилося. Дмитрик узяв Мілу за руку і вони підійшли до чималого натовпу, який вже там зібрався. Люди тихенько перешіптувалися між собою. Хтось димів цикаркою, хотось просто стояв мовчки. Із розмов Дмитрик зрозумів, що уночі тут сталася страшна трагедія.

- І хто ж загинув? - спитала якась жіночка в червоному пуховику у дядька, який смалив цигарку за цигаркою.
- Діти... Олег і Вітя, близнюки. - дядько кинув недопалок у сніг.
- Невже Трохименки? - прошепотілв жіночка.
- Так, вони...
- Господи... Що ж це таке... - жіночка витерла сльози. - А як це сталося, невідомо? 
- Кажуть, хтось вліз уночі в квартиру. Батьки спали, нічого не чули. - дядько знову запалив цигарку і випустив білу хмару тютюнового диму. - Вранці хлопців знайшли мертвими. Закололи, кажуть... Якийсь збочинець, чи що. Бо вбив замороженою морквиною. Як ножем, прямо в серце. Одного і другого. А в квартирі повно води було... Такі справи.
- Боже, Боже... - жіночка тричі перехрестилася. - Що коїться з цим світом...

Дмитрик потягнув Мілу за руку і вони пішли далі.

- Ти зрозуміла, що трапилось, мала? - спитав Дмитрик у сестри.
- Так. - Міла насупилася. - Отих близнюків вбили, що нам учора сніговика тричі валяли... Просила ж їх, не чіпайте його... Так ні, то голову йому збили, то руку відірвали... Так їм і треба!
- Ага, їх... Ти що, мала, не можна так казати! Бачиш, все одно, хтось його вночі розвалив... - Дмитрик пришвидшив крок. - Хоча ми з ними й не дружили, та шкода, що загинули. Давай, бігом, а то спізнимося!

.
Редаговано в Четвер, 26 січня 2017 21:11



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info