А колись, в далекому 2014 році, Бодя писав отаке... Хтось пам'ятає?

bg

#хлотворчєствобггг

Десь посеред незайманого австралійського лісу зібрались разом Утконос (він же Качкодзьоб), Коала, Кенгуру і Єхидна, і давай думу думать... Ну, думу ж так просто не думають, тому наварили якогось там австралійського борща, зробили австралійські вареники з сиром, сала австралійського нарізали, красівого такого, з м'ясцем посередині, а дікую собаку Дінго отправили за австралійським самогоном. Ждуть. Ну, пока ждуть, пиздять о наболєвшем, а воно одне щас, наболєвшеє і охуєвшеє, це Хуйло.

- Ну, так шо робить будем, а? - сказав Утконос, витириючи величезного дзьоба від борщу. - Оце миршаве вже весь світ дістало, а його ніхто не заїбенить...
- Та в нього знаєш, яка охрана! Огогого! - похнюплено прошамкотіла Єхидна. - Даже Скалапєндра, а вона ж спєцура, на мінуточку, і то підібратися не може!
- І шо? Охрана-хуяна... - Кенгуру сидів на своєму здоровенному хвості і гойдався, як на кріслі-качалці. - Мені б тіки на расстояніє удара підійти, я як йобну Хуйла хвостом прямий в ...
- От, блять, хвастун! - перебила Кенгуру Коала. - Хто ж тебе так близько до Хуйла підпустить, га?! 
- От імєнно... - глубокомислєнно проізньос Утконос і роззирнувся по сторонам. - Та де ж та бляцька собацюра, так і вареники захолонуть нахуй?!
- Борщ вже доїли на суху, блять... - зло сказала Єхидна і відкусила з шматка сала, що тримала в руках, чи то в лапах... - А може хтось на Тасманію мотнецця?
- А шо там такого, на тій Тасманії? Тасманійська мафія, гг? - Кенгуру продовжував ритмічно качатись на хвості. 
- Тасманський диявол там, крутий чувак, блять, шо піздєц. - відповіла Єхидна і многозначітєльно підняла очі до неба.
- Він не крутіший Скалапєндри, точно вам кажу. - Утконос смачно вилизав язиком тарілку з-під борщу, з грусттю глянув на неї, потім на макітру з варениками і матюкнувся. - От жеж блядство... Отак пошли цю йопану собаку за горілкою, так хуй потом дождешся... І так каждий раз! От нахуя ми її посилаємо?


- Бо вона молода і їй бігать полєзно. - прошипіла Коала, уже вніматєльно розглядаючи свої красіві, акуратні когті.
- Для бєшеной собаки, сто кілометрів не крюк ггг...- Кенгуру громко заржав, шо конь Пржевальского і чуть не наїбнувся з хвоста.
В цей час почувся якийсь дивний звук. Хтось, схоже, несамовито завивав в не зовсім далекій далечині, чи то співав...
- От, курва, точно нажралася по дорозі! - зло прошепотіла Коала і плюнула в костьор, який горів поряд. - Не дай бог не принесе пійло...
- А де ви бачили собаку із кільцем ковбаси на шиї? - Єхидна дістала з кармана люльку і почала забивать її тютюном.
- І шо буде ггг? - Кенгуру засміявся і обернувся на триста шістдесят градусів, сидячи на хвості. - Ти їй піздюлєй даси, гигиги? Коала у нас боєць?
- Дам, блять... І їй і тобі, якшо пиздіть будеш! А потом до смерті закормлю евкаліптовим листям... - Коала скривила злу гримасу. - Сумніваєшся?
- Так, хунта, досить хєрньой страдать! - вмішався в розмову Утконос. - Так шо ж Хуйлом робить? Він завтра вже тікать собрався, кажуть...
Тут в кущах почувся шурхіт і звідти показалася довольна і п'яна морда дікой собаки Дінго.
- Аааа от і йяя, іккк... Заждалися, п'яніци, іккк? - сказала морда, гикаючи та пускаючи слину.
Утконос не довго думаїчи переїбав собаку лівим хуком. Та заскавчала і вивалилася з кущів вся ціляком.
- Де горілка, сука? - прошипіла Єхидна, чухаючи зад. - І здачу сюда давай...
- Тут горілка, тут, спакуха. - Утконос забрав у Дінго сумку, з якої стирчали три бутилочних горлишка заткнуті якоюсь хєрньою з газєти. Дінго вже хропла. - А от здачі нема, таки ж пропила, паскуда...
- Та і хуй з нею, хай спить, наливай вже, бо вареники зовсім вистигнуть! - громко сказав Кенгуру і швиденько протягнув свій стакан. 
За ним і всі інші підставили тару. Утконос, довольно прицмакнувши, налив усім чистєйшого, як сльоза, самогону.
- Ну, будьмо, друзі! - голосно промовив Утконос. - Смерть Хуйлу!
- Смерть Хуйлу! - хором відповіли всі інші і випили залпом содєржимоє стаканов...
Засєданіє лютих заговорщіков продолжалось до пізньої ночі. Плани по ліквідації Хуйла рождались самі фантастичні, але тут же рушились под дєйствієм всяких желєзних аргумєнтов. В ітогє таки прийшли до висновку, що Хуйла должна завалить Скалапєндра, бо вона крута і схожа на якихось там козаків-характерників, про яких звідкілясь знав Кенгуру, а їм нєхуй і лізти в це дєло, ібо Скалапєндрі скалапендрове, а Утконосу утконосове...
Самогон оказався дуже вкусним і кріпким, а вареники з сиром, ще вкуснішими, бо ними закусювали цей самий самогон. Коли допили другу пляшку і начали третю, Кенгуру почав тихенько співать українску пісню "Ой, чий то кінь стоїть", яку знав з самого дитинства, бабуся навчила, а всі йому стали підспівувать, і чомусь всі все розуміли, хоч і були корінними австралійцями. Як воно так получаєцця, хуй його зна, мабуть борщ або вареники подєйствували, не іначє... А може й самогон віноват, він такий, подлий, сука, в общєм, всєлєнска містіка якась...
КІНЕЦЬ.

.
Редаговано в Середа, 15 лютого 2017 16:43



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info