Легенда про Святого Петрика

murzik

#цинічнаміфологія

Колись давно-давно тому, за царя Омелька, коли людей була жменька, в країні Гирляндія жив - був собі Петрик.
Не то шо би Петрик ріс якийсь розумний, але дуже сміливий і хитрий.
А ше жили в тій Гирляндії маленькі чарівні чоловічки.
Жили вони під землею і полюбляли лякати любителів посрати під кущами, їх так і називали - перелякони.
Подейкували старі люди, шо якшо кинути і влучити в перелякона шматком старого сала , то він сам з переляку всереться чимось дуже цінним. Або золотом, або удачею, або чарівним зіллям. А там де всиралися перелякони, зазвичай виростала чотирилисткова конюшина, яку непомірковані гирляндці полюбляли їсти на удачу.
Ото коли Петрик підріс так, шо вже міг пасти вівці на гирляндських полонинах, батько зібрав йому тайстру вкинув у неї шматок старого сала, кусень хліба та головку часнику.
Перехрестив його, та й відправив з віцями на полонину, ше й наказував:
- Ти ж гляди Петрику, сала не їж, то на переляконів!
- Як скажете тату - відказав Петрик, закинув тайстру на плечі та й почвалав в горби.
Ото йшов він йшов, аж втомився і захотів їсти. Присів собі під розлогим кущем глоду, витягнув з тайстри шматок старого сала та й заходився собі полуднувати, приказуючи на батька.
- Ет старий дурень, ніяких переляконів нема. Я оно всі кущі обісрав на обійсті, жоден не вискочив.
Отак нерозумно пашталакаючи, Петрик намагався вгризти кусень твердого, як підошва, сала. Сало не піддавалося, але Петрик був хлоп затятий і не здавався. Та так стиснув щелепи, шо аж жили на шиї набрякли. І з тої напруги, зненацька - як пердне! А з під землі, як вискочить зелений перелякон та як крикне:
- Агій бахуре шмаркатий, а шо ти тут під моїм кущем сереш?!!!
З того переляку Петрик метнув в перелякона кусень сала, а сам навтьоки - тільки п'ятами блиснув.
Ото біг він біг, аж йому серце мало горлом не вискокло, оглянувся - аж ніхто не женеться.
- Еге - міркує Петрик - а вівці а тайстра? Хочеш не хочеш а треба вертатися.


Ото йде Петрик до куща глоду, навсторожки, перелякона пантрує - а нема - звіявся десь. Під кущем хіба купка зеленкуватого гівна а у ній шось загадкового блиска. Відломив Петрик галузку розпорпав гівно, дивиться - аж то пляшечка маленька зеленкуватого скла. А на ній рунами пише: "Глоду настоянка (спиртова чарівна)". Втішився з того Петрик, випив притьмом настоянку та й на радощах джигу вшкварив - аркан такий гирляндський.
А настоянка та, була не проста а чарівна. І відтоді Петрика не брали ані скотч, ані віскі, ані бурачанка, ані карбідівка не кажучи вже про ель - пиво таке гирляндське.
З того всього, Петрик записався у монахи, бо не знайшлося в усій Гирляндії дівчини, яку він би міг на тверезе око вподобати.
Ото поки сидів Петрик у манастирі та переписував Євангліє на телячу шкіру, на Гирляндію кинув оком страшний зелений змій на імення Фанфур.
А шоби підкорити собі, бідних але гордих гирляндців, великий змій Фанфур наслав на Гирлядію цілу тьму малих гадів -фанфуриків. Ті гади були не прості а чарівні. І коли їх бачила людина, вони миттю перетворювалися на пляшечку настоянки глоду. А настоянка та була не проста а отруйна, шо випив то вмер. 
І стояв тоді по Гирляндії плач та лемент удів та сиріт що залишилися без годувальників.
І прийшли вдови та сироти до Петрика й почали його благати порятувати Гирляндію від злого зеленого змія. І зглянувся на їхні плачі Петрик, узяв чабанську герлигу і пішов по Гирляндії давити фанфуриків. А шо не шкодила йому зміїна отрута, то за три дні, геть усіх і передавив. Побачив то великий змій Фанфур та й втік з перестраху у Велику Тартарію, вона тепер Московією зветься.
А Гирляндська католицька церква беатификувала Петрика у чин святого.
Відтоді усі Гирлядці, раз на рік п'ють за здоровля Святого Петрика.
Істинно вам кажу, так усе і було.
Нехайбудда любить вас усіх.

.
Редаговано в Субота, 18 березня 2017 18:29



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info