Я проходила повз нього...

lp2

Я проходила повз нього безліч разів цієї зими. Щоразу зауважувала, які ж все таки жорстокі можуть бути люди. Що він зробив їм, чим завадив? Він молодий ще, геть невеличкий, ріс собі посеред закинутого пустирю біля річки. Далеко від доріжки, якою ходять люди. Кущ. Я в них не розбираюсь, у диких. Але вразило те видовище, обломана майже кожна гілочка, кора подерта. Він, поки був цілий, мабуть десь по пояс мені мав бути. Просто він стояв сам один, серед снігу і кидався в очі. І не полінувався хтось, пройшов метрів п'ятнадцять снігом, щоб спотворити і спаплюжити. Та ще й так, що шансів вижити тому не лишити. Мало не до кореня обламав оті гілочки, що схожі взимку на переплетіння чорного дроту. Сьогодні знову йшла тією дорогою. Думала побачу висохлий корч і мало не обімліла від побаченого. 
Він став меншим набагато, втричи мабуть, десь прямо з коріння повилазили зелені гілочки вже обсипані смарагдовими листочками. І посеред того смарагдово листя там, ніби сміючись з усього на світі, розквітла рожева квіточка. Одна, але така неймовірна. Мабуть то якась дика вишенька. 
Сиділа біля того кущика навпочіпки, дивилася і думала, який же яскравий приклад незламності у прямому сенсі цього слова. Нам ще вчитися і вчитися. Торкнулася листочків легесенько долонею. "Бувай", - кажу - "я ще прийду". А квітка з посеред зелені вигляда так ніби кущ дивиться на мене. І одне око просто закрите. Підморгує. "Витримаємо, не зламаємось"
.
Редаговано в Неділя, 16 квітня 2017 12:15



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info