Мало хто знає, але найбільш повно...

Фото Уляны Галич.

#фріланс_як_він_є #думайтечитайте

Мало хто знає, але найбільш повно та яскраво образ сучасного копірайтера змалював розкішний Ярослав Гашек у "Пригодах бравого вояка Швейка" - познайомивши читачів з таким собі товстим та веселим однорічником, з яким доля звела Йозефа Швейка в арештантському вагоні.
З вашого дозволу, наведу один із моїх улюблених фрагментів книги:

"Я заявив, що вже давно обмислив план правильного редагування такого журналу, як "Світ тварин", і всі названі рубрики й пункти зможу цілком задовольнити, бо володію потрібними знаннями. "Моє прагнення, - сказав я, - підняти журнал на небувалу височінь. Реорганізувати його щодо змісту й щодо форми. Завести нові розділи, наприклад: "Куточок гумору звірів", "Тварини про тварин", - причому треба буде дуже пильно пов'язувати все з політичною ситуацією і подавати читачам несподіванку за несподіванкою, щоб вони не могли отямитись, коли читатимуть описи різних тварин. Розділ "Тваринна хроніка" буде чергуватися з "Новою програмою розв'язання проблеми свійських тварин" і з "Рухом серед тварин".
Він знову перебив мене, сказавши, що його це повністю задовольняє, а якщо мені пощастить виконати бодай половину сказаного, він дарує мені пару карликових віандоток, які дістали перший приз на останній берлінській виставці свійської птиці, а їхній власник - золоту медаль за вміння їх парувати.

Можу сказати, що я доклав рук і, поки в мене вистачило сил, дотримувався своєї державної програми. Я навіть відкрив, що мої статті перевершують мої здібності.
Бажаючи дати читачам щось зовсім нове, я вигадував тварин.
Виходячи з тих міркувань, що, наприклад, слон, тигр, лев, мавпа, кріт, кінь, свиня тощо - створіння, давно вже відомі кожному читачеві "Світу тварин", я хотів схвилювати читача чимось новим, новими відкриттями й тому вирішив пустити в журнал "сірчаночеревого кита". Цей новий рід мого кита завбільшки з рибу тріску був наділений міхуром з мурашиною кислотою, який мав спеціальний канал.
Тим каналом мій сірчаний кит виприскував одурманюючу отруйну кислоту на риб, яких збирався з'їсти. Пізніше один англійський вчений... тепер я вже не пам'ятаю, як я його охрестив, назвав цю рідину "китовою кислотою". Китовий жир уже також був усім відомий, але нова кислота зацікавила кількох читачів, і вони почали питати про фірму, що виробляє цю кислоту.
Взагалі читачі "Світу тварин", можу вас запевнити, дуже цікаві.
Незабаром після "сірчаночеревого кита" я відкрив цілу низку інших тварин. Назву хоча б "благуна хитрого" - ссавця з роду кенгуру, "вола їстівного" - прототипа корови і "інфузорію сепійну", яку я означив як рід щура.
З кожним днем у мене з'являлися нові звірята. Я сам був вражений своїми успіхами в цій галузі. Я ніколи не думав, що тваринний світ треба так ґрунтовно доповнювати й що Брем міг пропустити в своєму творі "Життя тварин" стільки назв тварин. Чи ж знав Брем і всі його наслідувачі про мого кажана з острова Ісландія, "кажана заморського", про мою свійську кішку з верхів'я гори Кіліманджаро під назвою "пачуха оленяча дражлива"?
Хіба до цього часу природознавці мали уявлення про якусь "блоху інженера Куна"?
Я знайшов її в бурштині: вона була зовсім сліпа, бо жила на підземному доісторичному кроті, а той також був сліпий, бо його прабаба спарувалась, як я писав, з підземним сліпим "печерним мацаратом" з Постоєнської печери, що в той час сягала аж до теперішнього Балтійського океану.
З цієї незначної події розвинулася велика полеміка між газетами "Час" і "Чех", бо "Чех" у відділі "Різне", цитуючи в своєму фейлетоні статтю про відкриту мною блоху, заявив: "Що бог робить - добре робить". "Час", звичайно, з чисто реалістичних позицій розбив мою блоху разом з достойним "Чехом", і від того часу, здавалося, мене покинула щаслива зірка винахідника й відкривача нових створінь. Передплатники "Світу тварин" почали хвилюватися.
Привід до цього дали мої різні дрібні повідомлення про бджільництво і про свійську птицю, де я розвинув свої нові теорії, які викликали справжній переполох, бо внаслідок моїх простих порад розбив параліч відомого пасічника пана Пазоурка і пасічництво на Шумаві й Підкрконошах загинуло. На свійську птицю напала чума, одне слово, все по черзі здихало. Передплатники писали погрозливі листи й відмовлялись від журналу.
Я кинувся до птахів, що живуть на волі".

.
Редаговано в Понеділок, 17 квітня 2017 14:00



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info