Тітку Тетяну, мою сусідку...

lp2

Тітку Тетяну, мою сусідку, родичі які переїжджали з Бразилії до Польщі, поставили в незручне становище. Вони своїх трьох котів змогли в Бориспіль завезти, а в Польщу не змогли, бо не було всих документів. Поки документи чекати ( десь три тижні) було прийняте сакраментальне рішення лишити котів в Україні, ну і ясний перець що довго не думали де - є ж Тетяна. Її поставили перед фактом, а вона не змогла відмовити, бо родичі ж близькі і про щось попросили вперше.
Все почалося ще з аеропорту. А саме зі стопору таксиста, який мав Тетяну довезти до Києва. Три великі корзини були поставлені на заднє сидіння. Кошаки, яких ще ніхто й не бачив толком, почали чи то сумувати за хазяйкою, чи то просто показувати на що вони здатні навіть обмежені котячою переноскою. Почалося голосіння в три котячі голоси. Нявкали і підвивали так, що Тетяна ховала очі від скаженого погляду таксиста. Але за годину поїздки вона вже могла розрізняти котів по голосу, а таксист включивши шансон на всю керував котячим хором "Владімірскій централ... Ось тут вступай писклявий.. Отлічно... Тепер ти которий як тромбон, а тепер давай ти котра як скрипочка"

Тетяна, на Либідській, червона від сорому тицьнула гроші не забираючи решти, переставила переноски з однієї машини в іншу і відразу попередила знайомого "Готуйся.." Було звісно простіше, не чужа ж людина везе. Знайомий зацікавлено чекав концерту всі вісімдесят кілометрів до Білої. Але не дочекався. Чи то коти втомились, чи то ставили за мету осоромити Тетяну перед сторонніми а не перед своїми, але вони помірковано спали всю дорогу.
Вдома почалося мерево. Тетяна швачка. Клаптики ниточки по всій хаті. І три бразильських красені показали їй що її скарги на "бардак" до їх приїзду не мали під собою підгрунтя. Бо це були дрібниці в порівняння з тим що влаштували вони. Тепер по хаті валялося все з наповнювачем з котячого туалету включно. Робота практично стала, бо повільно повзуча під лапкою швацької машини тканина приводила котів в стан некерованого екстазу. Коли Тетяна йшла з дому, ретельно перевіряючи чи закриті всі кватирки, то коти (величезні піджарі красені без грама жиру на м'язистих тілах) займали споглядальні пункти на підвіконнях. І якщо їм було зручніше на місці вазонів то це були проблеми вазонів і Тетяни. Вони гасали ночами так, що навіть через стіну нам було чутно. Вони спокійно прогризали всі поліетиленові пакети і те що там знаходили або з'їдали, або гралися ним. Вони спали на ковдрі, під ковдрою і загорнувшись в ковдру і не зважали що це ковдра якою вкрита Тетяна.
Аж ось Тетяні зателефонували з ветеринарки що нарешті мають сканер, який зчитує чіп в котячих вухах і можна звязатися з Бразилією для підтвердження всіх котячих щеплень, результати яких як раз мають бути готові. Вона потягла свій звіринець в поліклініку, а повернувшись зателефонувала родичам. За три дні за котами приїхали. Правда відразу не впізнали. Бо замість трьох піджарих бразильських атлетів їх чекали три абсолютно українських коти, важчих кілограмів на три ніж були. Тетяна радісно накрила стіл. Родичі гостювали недовго. Наступного дня, погрузивши в машину котячі речі, яких чомусь стало вдвічі більше, Тетяна махала рукою вслід трьом вар'ятам, радісно повідомляючи сусідам "Спекалась нарешті" А ввечері я зайшла до неї на каву і застала її в сльозах. "Звикла я до них. Настя їх недогодовує.. Вони люблять печінку, а вона їм корм дає. Хіба то їжа... Ех..."
.
Редаговано в Неділя, 30 квітня 2017 21:07



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info