В бабусиній куті...

В бабусиній куті було справжнє чудо. Починалося воно з особливого підмазування печі. От десь під Новий рік, який вона геть не празнувала, бабуся діставала мисочку, наводила в ній крейду і білила піч, потім вносила мисочку із рідкою червоною глиною і підводила її, як підводять дівкам очі. Як вона це гарно і вправно робила. Ми були причетні, нам давали віхтика і пускали в саме підпіччя підмазувати. Ото була найкрутіша ініціація, якшо я не встигала приїхати на оце підмазування, горю не було меж. З піччю у бабусі були особливі стосунки. Вона її цілувала, вона її хрестила, шось примовляла в вогонь і руками тулилася до її боків визначаючи, чи пора бити жар. А як вона припадала до теплої черіні. 


От коли підмазана піч, починалося Різдво. Бабуся діставала святкового очіпка вистилала новим рядном лаву витирала портрет троцького який використовувався для фотоколажу старих і поруділих фотографій. А тоді якось вона входила в хату і казала дідові " ій, шо ти сидиш як старий пень, он сидні в стілець проросли, йди по сіно, скоро у Віфлиємі засвітять, а в хаті як в комуніста". Дід був комуністом, тому схоплювався зі стільця, казав своє, "гарри, Катерино, гарри, шо тти ммене гарри? ". І біг з хати, потім повертався з морозяним ворохом сіна. Воно відтавало в теплій хаті і пускало такий дух, шо сказитися можна було. Потім, вони з бабусею вносили снопа, нам дозволяли вішати на нього суху калину, трохи синіх сухих сокирок, трохи волошок, снопик жовтого безсмертнику, бублики із яких мона було строїть хату і якісь несїдобні блискучі цукерки, наш дідух був красень. Тільки я боялась усе шо з нього миша вискоче. 
А тоді бабуся священнодіяла. Діставала пшеницю запарену, потім сушку на узвар, я з тої сушки божеволіла від вяленої на сонці вишні, яка ж вона добра була, як сто медів. Бабуся з маковія тримала висвячений мак у вузличку, ділила його, трохи на кутю а трохи на чари. 
Вона пекла і варила і шкварила і парила, на вечір на мякий від сіна стіл вона викладала увесь хліб, ставила кутю, карасі в сметані, смачну бабку, пиріжки з гарбузом і нєтом, вареники з капустою, гриби з квасолею. І іще купу всього такого доброго шо сказитися можна було. 
Але тут вступав дід, "ти горілку достала". Бабуся відмахувалася, "та йди ти гемонська душа, шо тобі та горілка як сахерьна. Аби ото пить і випить і надпить. ". Дід казав "гарри, Катерино", і вискакував з хати. Потім повертався червонощокий і вносив пітну почату сулію самогону. 
Тоді ми з сестрою весь час бігали на вулицю дивитися чи зірочка встала. І потім бігли в хату і орали як подушені, " зірочка, бабу, зірочка". 
Оттоді починалось інтересне. Баба й дід ставали коло столу, а ми лізли на сіно під стіл і творили там такий театр, "ферма старого Макдоналда", шо нікому й не снилося, ми там і гавкали і нявкали, і мекали і бекали. Бабуся й дідусь нас підтрунювали, "та шось ця курка погано квокче, мабуть її у вирій пустимо. Та шось це теля не мекає, мабуть у ліс піде. Шось цей кабанчик погано рохкає.... " промотивовані як треба ми аж казилися так кричали під тим столом. А тоді була вечеря, говорили тихо, шоб духів не полякать. Після вечері бабуся з дідусем брали кутю і мак і йшли в сараї. Там сонній корові діставалася жменька куті, бабуся сипала маком навкруг, то мало вберегти двір від відьом. 
Отакі от розбурхані і розполошені святом брели ми з вечерею до хрещених, потім назад, падали спати на теплій черіні, шоб вранці найпершому прибігти до бабусі колядувати. Бо першому коляднику доставався найкрасивіший руб, принаймні так здавалося. 
Коляд, коляд, коляда, я у мамки одна, маю для вас звісточку, за гарну копієчку...

.
Редаговано в Четвер, 07 січня 2016 04:16



Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info