МІФОЛОГІЯ РИБ (VI)

Фото Уляны Галич.

#межиріччя

МІФОЛОГІЯ РИБ (VI)

на дні Маріанського жолоба, де не бував ніхто із живих, 
глибоководні риби плавають із саморобними ліхтарями.
коли здається, що останній звук на планеті затих – 
сила звукових коливань міцнішає і вдаряє

прямісінько в голову – точніше, в мозковий центр.
у який-небудь гіпофіз чи гіпоталамус.
з рибами – набагато простіше. 
вони дозволяють уникнути драматичних сцен,
полюбити вбогих і безталанних.

наблизитись до ватерлінії, осягнути гештальт.
це – наче пишеш в нотатнику, і за тим – стираєш.
це відкрити в собі Америку 
і додати до неї п’ятдесят перший штат,
змирившись з усіма її божевільними і з тиранами.

це якась така гранична, межова простота.
декілька римованих слів на серветці з італійського ресторану. 
літературна алюзія. гіпнотичний стан.
або навіть ілюзія цього стану.

тільки з музикою – усе інакше, вона – вимогливий комісар.
в неї чіткі критерії й категоричні імперативи. 
її чули Шевченко й Моцарт, Пліній і Сартр.
за великим рахунком, вони були побратимами.

тож усі ці таємні риби, усі ці віщі слова – 
певні спроби наближення, інтеграція у взаємну осінь. 
у мене був друг, що десяток разів тонув, 
та кожного разу – випливав. 
а от на одинадцятий це йому не вдалося.

Докладніше

Любим ми найти якусь хуйню потикану...

  • Опубліковано в Всяке разне
  • Написано Татуся Бо

tb1

Любим ми найти якусь хуйню потикану околовладну і стібацця з неї. Мемасікі, анєкдоти, ахаха, бггг, лол, всьо такоє.
А у тієї хуйні імунітет на наш стьоб і мемасікі, слово сарказм вони і вовсє читають як сраказм. І їм пох шо ми тут арьом. Вони так опа - і совєтнік/депутат/замміністра/оппозіціонний політік і т.д. і пока ми втираєм сльози після їхнього очередного висеру. Вони роблять свою чорну справу.
Отак яркій прімєр Ківа. Мабуть нема полтавської людини, яка б не знала пару їбаністічєскіх історій з цим обдолбишем в главній ролі і шо? Думаєте йому від цього дето неудобно. І між іншим внє нашого мемасістіческого кола він даже нєсколько уважаємий чувак.
Або от любимий персонаж мого стьобу - Ірмократ. Хто не орав з ірмократа?! Та всі орали з ірмократа, і шо? У тьолки сторінка тіпа Вакарчукової - "ірму крат в президенти" чи шось таке. І до ірмократилась вона до того шо їй злочинців на поруки оддають. І ліпить вона з тих злочинців тепер героїв. І ми знову ржем, а люди такі "от яка хароша героїческа женщина" і всьо заїбісь. Щотчик на елєкторат щолкає бистренько. І я не здивуюсь як в наступному скликанні ради, буде сидіть і ця мастєріца каклєт.
Звичайно, сміх продовжує життя, формує гарні зморщечки коло очей, але іногда, пока ми ржом, зло їбе добро. 
Спасіба. Досвідання. Редакція #ПВА уходе в отпуск по состоянію псіхіческого здоровля.

 
Докладніше

Вдячності пост

20799962 1491557564258416 6780270438494472724 n

Спочатку була ця божевільна ідея - вломитись у приватні повідомлення до Андрій Альохін із запитанням чи приїде він на самих невигідних умовах до Одеси і чи не виступить він перед одеситами, чиї лайки я постійно бачу під його текстами.

І він, уявляєте, погодився. Без умов і райдерів. Я навіть відзняла промо-відео, на яке збудилась вата, але воно було того варте.
Я ні на мить не мала сумніву у тому, що всі, хто прийдуть, будуть зачаровані ним, його енергетикою, його талантом не тільки написати текст, а і вжитись в образ, перетворити виступ на перфоманс, від якого неможливо відірватись.
Ти не уявляєш, яка я вдячна тобі, що ти приїхав, що погодився, що виступив в нашому Underpub, як ти правильно сказав, намоленому і атмосферному місці, що віддав частину серця - я це точно знаю.
Яка я вдячна всім, хто прийшов, а дехто приїхав здалеку і підтримав нас і мене особисто. Ви просто залюбили мене, люди, подарувавши стільки світлих емоцій і подарунків. Ну, логічно, що майже всі подарунки були смачні, щоб бейба не голодувала. І один гарнесенький, красно-чорний, все як я люблю.
Я, нажаль, поки що не отримала фото з нашої зустрічі. Тому буде ось ця фотка.

Фото Олены Добровольськи.
 

Докладніше

Вчора на “Бессарабці”

vc

Кав’ярня…

- Зробіть мені, будь-ласка, дабл-еспрессо!
- Доппіо?! (питально-стверджувально)
- Шо?...
- Ну, доппио?! Двойной эспрессо?! (з таким акцентом: “Ох, і тормоз!”)
- А… Еее… Ну, давайте, доппіу…

А ви кажете, - англійська-англійська. Не потрібна та англійська зовсім… Принаймні на Бессарабці. Італійська - ще куда ні шло…

Треба на Поділ зайти сьогодні… Знаю пару реплік на ідіш…

Шана Това у-мутека, православні! 

Докладніше

Ґендерне...

vc

Що цікаво?... - На заняттях з йоги, будь-яка жінка або дівчина, коли якась асана в неї не виходить, або до чогось не дотягується, обов’язково зазначить: "Це тому, що в мене надто довгі ноги!"...

Їй’бо, з часів "Рігвєди" ще жодна не сказала: це через те, що в мене ноги короткі... Тільки - довгі! Тільки - так!

...А чоловіки нічого не кажуть... Сидять собі мовчки скручені... Крекчуть тихо... - Не дотягується - то й не дотягується... І хрен з ним... Значить, так нада!...

...Смірєніє... О’м! :-)

Докладніше

#Одеса

20799962 1491557564258416 6780270438494472724 n

#Одеса
лонгрід

Про проплачіний мітінг і оце все.
По-перше, я прямо вражена, що деякі генії аналітики, що відмітились у мене в коментарях, спромоглися написати про одеську вишивату. Існування одеської вишивати, в конкретному контексті і в конкретному випадку я вважаю не аби яким, ска, досягненням при таких реаліях, що склалися. "Одінакові футболки, хто оплачіваєт, хто качаєт? всєх надо піздіть" - ще трохи і залишилося повторити цитату Труханова з натяком на те, що тут явно є зв*язок між пожежею у таборі Вікторія і протестами "радікалов".

Гєнадійлєонідич вважає, що "радікали" надто швидко організувались на протест і це його дивує чомусь, хоча мав би звикнути. Звичайно, це не об*яву у пабліки вконтактікє кидати "трєбуєтся масовка на мітінг, 200грн, спросіть Сірожу", поки знайдуться охочі, поки списки складуть, поки то і ето, то канєшно, за логікою мера, воно не так швидко. Хоча коли у тебе є раби з комунальних служб, яких замість прибирати вулиці, можна вигнати на площу, питання вирішується значно простіше.

Докладніше

Щас в таком ахує шо даже малинівка не бере....

tb1

#ПолтавськийВісникАпокаліпсису

Редколегія іноді дивиться на своїх земляків і думає, "чом не поглинули тебе води глибокії Псла правічного, курво? Чом не пожерли тебе соми Сульські? чом не пощезло ти ,блядино, в шишацьких лісах?" вобщим багато питань до мірозданія у нас виникає.
Сьогодні в рубриці "Ахуєть какая новость" любимий персонаж редакції - Ірмократ. Сьодні ця каклєтніца для есбеушніка взяла на поруки Нелю Штепу. Для забивчівих Неля Штепа "імпєратріца" Славянська, яка стрічала хуйломорду сєпарню с хлєбом солью й распростьортими ногами.
І шо ж... самий гманний суд в мірє,тоість український, такий "бачим, ірмократ, в тебе чесні глаза. На тобі Нелю, дивись за нею харашо, годуй олівєм." 
Тоість піздєц товаріщі... піздєц.
Поїду, зловлю сома в Сулі, подивлюсь йому в очі і заору "Чомууууу?". І випущу, і хай йому сняться довгими глибокими ночами Ірмократ і "імпєратріца славянска".
Ахуєвша редакція йде спать... бо ну йо нахуй.

 
Докладніше

Вперше я почула Одесу піснею...

tb1

Вперше я почула Одесу піснею "Я-я я кокоджамбо", вона волала скрізь, на вокзалі, в готелі, на пляжі і навіть біля оперного. Тоді мені було 16, в інші свої попитки навідать Одесу, те гадське Кокоджамбо мене переслідувало, ідеш так, спустя 10 років після першого Кокоджамба по Приморському бульвару, а тут так опппача і в когось як заоре та кокоджамба.

В житті я бачила і чула багато чого, і самі міста по собі без людей, обставин, історій, звуків не можуть мене закохати чи розчарувати, вони лишаються камінням і залізяччям. А от люди... Якось уже дорослою, одного вересневого надвечіря, після того як пішки прочесала від Ланжерона і до Аркадії бо один сусанін сказав шо так буде побистрєє, я втопила ноги у холодне море, підслухувала чужих людей, вдивлялася в далечінь, раділа навіть тому що мене в якомусь ресторані надурили, і раптом через десять років... просто з неба здається чиєсь караоке "Я-я я кокоджамбо" і я зрозуміла, що закохана в цю таку абсолютно різну і несподівану Одесу.
Зізнаюсь чесно, я боялась їхати в Одесу раніше, та і зараз трохи той... побоююсь, бо жартувати з Одеситами які в тих жартах народжуються, купаються і зростають, то таке, як от тіпа посеред опери стати і загорлати "Я-я я кокоджамбо"))))
Але я приїду. Приходьте обійматися, говорити, слухати, сміятися, сумувати, тішитися - та що завгодно. Приходьте. Я скучила за Одесою.
29 вересня, о 19:00 в Underpub.
І не кажіть, що я вас не попереджала)))

ПС: тіки чур в час виступу не ставить на рінгтон кокоджамбу, я цього не переживу.

СЕН29
Докладніше

На 93-му році помер Осип Зінкевич...

vc

На 93-му році помер Осип Зінкевич, голова видавництва "Смолоскип"...

Все своє життя цей непоказний і скромний Чоловік займався тим, що рухав ту, як часом здавалося, безнадійну Українську Справу... Власними силами, власними коштами, сумлінням, волею та впертістю...

Фактично вся українська сучасна проза та поезія, політологія, мистецтво так чи інакше вийшли з Смолоскипу...

Доній, Жадан, Пантюк, Андрусяк, Кокотюха, Руденко, Розумний, Кулик, Голобуцький, Проценко... Ірпінські семінари, конференції, "Молода Україна" - все це звідти...

Як справедливо зауважила Таня Доній: "Якби не Зінкевич, все сталося б на 10 років пізніше"...

А може й не сталося б України зовсім, якби не подібні люди... Бо саме вони її зберегли в серці, в душі і пронесли через всі лихоліття та втрати, даруйте за пафос...

Спочивайте там, пане Осип! Дякуємо!

Докладніше

вчора прочитав прямо інтервюю..

maf

вчора прочитав прямо інтервю з богданом карпенком (єслі ви не знаєте, хто це, то я не буду вам об'яснять)

він просто порвав на гакенкройц українські змі, які всюди бачать зраду і тиражують її, вгоняя народ в пропасть отчаянія і безнадьоги
як приклад позітіва блогер навів відкриття парку не то в чернігові, не то в черкасах
очевидно, на його думку, туди мали з'їхатись журналісти всіх видань і телеканалів, десятки камераменів, фоторепортерів, ну і парочка ізвєсних блогерів (бо як же без них)

а не приїхали і не написали - значит всі зрадойоби прокляті

парк воно канєшно не баржа (кстаті шо у нас там з річковим рухом? караблі бороздять простори дніпра?), но імхо на перемогу тяне не сильно, уже в сусідній області читачу чи тєлєзрітєлю той парк в хуй не вперся вообще

Докладніше

У діда Славка було чотири неба...

vovk

Перше - літнє. Густе, бадьоре, бездонне. Дідові було шість. Він підстрибом біг через поле, несучи мамі обід. Мама відбувала трудодні в новостворенему колгоспі. Старша сестра варила їсти. В сім'ї їх було дев'ятеро і Славко був наймолодшим. Зазвичай їжу носив він. Вертаючись він часто сідав під самотню придорожню липу і дивися на небо. Десь далеко за обрієм кипіли фронти, будувались залізниці, запускалися домни і жив брат Жора. Жора поїхав в область, в Могильов, на рабфак. Вчився він добре, готувався стати інженером, беріг єдині черевики і часом писав листи, просячи прислати сала.

Літнє небо ходило за дідом як Гром. Гром був старий батьків собака. Любив він тільки батька Василя і діда Славка. Коли Славко покинув село, а батько помер, Гром затужив, ліг біля татової могили і лишився там до кінця. А дідо ходив з літнім небом на плечах - молодий, сильний і невтомний. Дід хотів вчитися, але з колгоспу його не пускали. Славко утік, брів золотими від кульбаб полями і за два місяці виринув у одному з училищ середньої полоси. Освоював хитрі імпортні верстати, писав у стінгазету і до ночі засиджувався у бібліотеці. В 19 років з дідом сталося перше кохання, у 20 завод, а в 21 - війна. А за війною прийшло зимове небо.

Зимове небо трапилося у грудні сорок другого. В день коли від морозу зводило зуби, а розжарений кулемет уже не пік потомлені руки. Небо накотилося раптово - темне, тяжке і чорне як шмат гімнастерки у занедбаній рані. Єдине шо відчув Славко - поштовх, так ніби по животу вдарило батогом. А далі був вихід Барса.

Докладніше

Вчоний кіт ото почитує стрічку...

murzik

#цікавідосліди

Вчоний кіт ото почитує стрічку з приводу підлої наруги над правосуддям у Іллічівському суді Чорноморська, де суддівська колегія нахабно виправдала усіх фігурантів справи 2 травня 2014 року, не взявши до уваги жодних доказів під різними приводами.
Мабуть зайвим буде казати, що дана ситуація це продукт "рішучих реформ" від Петра Безальтернативного: реформа судової системи закінчилася, так і не почавшись.
Тепер маємо те що маємо, як той казав.
Але те, що окремо взятий районний суд, умовного Чорнодупинська, приймає абсолютно неправосудне рішення у резонансній політичній справі, говорить лише про те, що "мирний план" поглинання України хуйлостаном працює на підвищених обертах.
Мовчить генпрокурор, мовчить міністр МВС і його вірний вкожнійсрацізатичка Онтоша Гєращєнка, мовчать, ніби гівна в роти понабирали, реєстрові порохоботи, мовчить і сам гарант цієї проституції.
Не мовчать лише ті, кому болить майбутнє України, але таких чомусь дуже мало - пальців двох рук вистачить.
Єдине що вселяє надію це патріоти-одесити, які вже частково взяли правосуддя у свої руки. Один з виправданих судом фігурантів, вже обживає місцеву реанімацію з черепно-мозковою травмою.
Не знаю, скільки ще треба подібних прецедентів, щоби українці нарешті усвідомили хибність курсу на замирення з агресором.
Будьмо уважні.

.

Докладніше

Поки їв смачний пиріжок...

podolaihama

Поки їв смачний пиріжок з телятиною в одному закладі на Подолі, вперше в житті отримав багато разів описаний киянами досвід, котрий досі мене оминав.

Тьотя, яка заходилася протирати мій столик (насправді вона просто хотіла поговорити з кимсь і була, здається, трохи під чималим градусом) вкрадливо повідомила - это вы по-украински разговариваете.

Я зазначив, що так, це цілком очевидно. Тоді вона вже по-нашому спитала - а ви з якого района, маючи на увазі, ясне діло, щось сільське.

Нарешті це сталося і зі мною. В розмові виявилося, шо вона народилася на Рибальському острові, коли там ще було село, а не Київ, і її, цю пані, вочевидь роздирають химери ідентичностей.

Перед тим як я вшився, вона попросила у мене візитку (чомусь), сказала що то для дочки бо вона у неї непогана, навіть гарна, і хтиво блимнула очима. Карочє, щойно я ледве не оженивсь, але врятувала відсутність візитівки.

Докладніше

Вооружонні сили Вейшнорії...

did s

Вооружонні сили Вейшнорії внєзапно перейшли у стремітєльну атаку, колони бронетехніки взревіли форсіруваними двигунами і вспороли оборону Росії й Білорусі. Та розвиваючи стрімкий наступ охватують танковими клинами безладно відступаючі російсько-білоруські війська. Лукашенко в паніці копає картоплю, но Хуйло овладєл собой і спішно виїхав на полігон Лужскоє.

Оцінивши оперативну обстановку на полі бою, Хуйло хладнокровно отдав нужні приказанія і в небо взмила ескадрилья бойових “Алігаторів”. Котора сразу полетіла не туди. А пілот одного з Ка-52 наньос прицельний ракетний удар по зрітєлям. Запалали припарковані машини, зрітєлі з вереском розбіглися, а двох тяжело ранених відвезли в медсанчасть. Хуйло плюнув і спешно евакуірувався з бункера полишивши остатки безладно відступаючих військ на поталу кровожадної вейшнорської десантури.

Пілот Ка-52 задєржан і уже дає показанія, прес-служба ФСБ на підставі його свідчень готує заяву про широко разветвльонну сєть вейшнорських шпіонів і діверсантів, яку, однако, удалось вскрить і обезвредить. Ідуть арести й задєржанія, возбуждаються уголовні діла по статті 275 УК РФ “государственная ізмена”.

Докладніше

Київські відьми оспівані...

lp2

Київські відьми оспівані і описані вже всіма письменниками і класичної і сучасної літератури. Їх почитати, то тут же постає образ вродливої молодиці в самому соку з хижим і хтивим поглядом. 
Відьми білоцерківські мають трохи звичніший образ, що більш скидається на базарну торгівку, з усіма притаманними тій атрибутами як то золоті зуби, персні і фарбована в "бургунді" палена "хімія" на голові. 
А от у Львові мені стрілися абсолютно інший різновид побутових відьм. То такі собі милі і затишні бабці віку років вісімдесят, з акуратними хусточками, в лакованих чорних черевичках і з безколірними очима. Чи то геть світлими від природи чи то випаленими завидками і прокльонами. Вони сидять по церквах (в цьому місті в церквах є лавки) і безмовно щось начитують впершись очима в підлогу церкви. Час від часу підіймають очі і ось тут відразу того, на кого глянуть проймає мороз по шкірі. 
Але найколоритнішу відьму, я однак зустріла в колисці цивілізації, рідному Дуліцькому. Так от та відьма, тітка Секлета, і сама спочатку не знала шо вона відьма. Але місцеві молодиці так вирішили. А коли дулічанки щось вирішили, то ні родичі ні чоловік ні панотець в церкві їх не переконає в іншому. То вони почали тітці Секлеті носити то молоко, то яєць десяток " щоб відшептала" А тітка брала дякувала шепотіла щось і на тому все відьмівство закінчувалось. А якось баба Єля підняла її серед ночі, бо корова важко телилася. Тітка пішла туди щось корові на вухо сказала, щось за хвоста потягла і за півгодини телятко народилося живе здорове. Тоді баба Єля тітці Секлеті дала 25 карбованців. Кажуть то шалені гроші були. Тітка взяла. І купила онукові годинника. Теж дивина на той час в селі.
Так от коли вона мені десятирічній то всьо розказувала, то псіхувала страшенно. Вона моєї баби Ганьки брата дружиною була. 
- Ото Лесю я тобі скажу людському язику вірити не мона. Я ж ніколи і закляття жодного не знала, а люди відьмою назвали тепер мушу ото шепотіти як малахольна. А баба твоя знає хто зна шо і ніхто і слова не скаже шо відьма. 
- Мабуть бо баба добра і до людей відкрита, а ви тітко чорного рота маєте і з людьми лаєтесь щодня.
Вигнала мене тітка Секлета і сказала щоб я більш до неї не ходила. Добре що не врекла, бо не вміла. Бо не відьма була, а так, просто гівняна людина.

Докладніше

МІФОЛОГІЯ РИБ (V)

#межиріччя

МІФОЛОГІЯ РИБ (V)

гострим краєм крила краяти горизонт.
губити пір'я, пробувати себе в польоті.
ніби нема на світі ніяких бід і гризот,
окрім нашого літа, відкладеного на потім.

крім невикопаної картоплі чи пустого гнізда.
глянь – тужавіють китиці винограду.
коли сонце заходить – сходить вечірня звізда.
ми про неї читали, пригадуєш?

на сторінках книги – з якої хтось говорив.
там було про любов і про погану спадковість,
про ячмінну хлібину й декілька риб,
і про те, що початок всього – у слові.

ми ловили це слово у срібну верш – 
слово-рибу в лагуні, у вигаданій нами водоймі.
тож, коли ти летітимеш поверх мостів і веж,
нехай воно світиться у твоєму домі.

як священна лампада чи старий ліхтар.
ми – столітні кити. ми – досвідчені пелікани. 
краєм крила можна доторкнутись до хмар.
дотягнутись до неба – хвостом або плавниками.

 
Докладніше

А тепер історія для вздрослих

tb1

Уявіть собі серединочка двохтисячних, Полтава, Полтавочка, Полтавусічка. Такий же як і зараз теплий вересень, золотаві крони всяческіх дерев, лиса каштанова алєя, віздє стоять будки "Чернігівське", "Оболонь", "Диканські вечори" і вовсє даже "Полтавапиво" і жодного туалєта.
І от ми молоді, красиві, романтичні, напилися знач пива, ідем діскутіруєм над будущим історії і хвілології в етом брєнном мірє, шось даже цитуєм іржем, і тут чоловіча часть нашої компашки как бе намікає шо пора би отлучіцца, а отлучіцца воно і нєкуда. І ППС (патруль по-старообрядськи) ходе приглядає якого б несанкціонірувано сцящого підловить і бюджет пополнить. 
Кароче нашли мужчини наші якісь уютні кустіки, ми чіста на шухєрі, хлопці такі вистроїлися, над кущами роблять свойо діло і тут із-за кущів голос якось уставшой женщіни:
- Саня, вставай, нас обісцяли.
Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info