Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

МУЖИКИ

Файне місто. Маршрутка ще по 2.50 пока.Заходжу і краєм глаза помічаю, шо їдуть одні чоловіки.Унилі такі, з камєнними ліцамі. Сидять на всіх 36 сидячих.Я їх понімаю : дороги херові, нє ровєн час - і весь генофонд розтрясти можна.Збовтається, потом ніяким жень-шеньом не піднмеш. 

Це я про бойовий дух, напевно. Бо через зупинку заходить бабця. Старенька, но шофер її по посвідченню не бере , бо в нього вже троє льготніків в салоні. Бабця платить. І стоїть. А вони сидять. Мужчини, блять.Три в одном. Добитчики мамонтів, епічеські рицарі і гєрої-любовніки.З камєнними ліцамі. І не тільки ліцамі.
- Ой! - Кричу . - Пане водію, а ви шо до воєнкомата їдете?
У водія льогкий дриг в руках, автобус рєзко вільнув , мужики напряглись. Но ні один козел не двінув бьодрами в напрямку піднятись. Напевно, рогами важко удєржатись за поручні...
- Я по маршруту їду, - каже водій.

Докладніше

Біда україномовної художньої трансляції...

Біда україномовної художньої трансляції (починаючи від кіна, і до багатьох літературних вчинків включно) в тому, що між літературною українською і звичайною побутовою, не скажу, що прірва, але чималий рівчачок.

Не знаю, яким чином можна зняти кіно про життєві обставини, про натуральних людей і натуральні проблеми, не відмовившись при тому від літературної мови.

Так, зрідка трапляються люди, котрі вміють говорити по-книжному, і це дуже красиво. Але це більше схоже на особистий лінгвістичний джихад або на обітницю, ніж на спробу комунікації.

Не знаю як ви, а я вопше великий прихильник реальності. Бо реальність прикольна.

Докладніше

Заботлівая мамушка

Нєкоторі мамочки до пенсії застряють мозгами в дікрєті. Шоб сказать поконкрєтнєє - ну ето якийсь потусторонній висвєрл мозгів ближньому, котани.
Наблюдаю кажний божий день і вже просто ізниваю, сцуко)))
Ітак, в налічії імєєца одна дачура. На мінуточьку студєнтка 2 курса мєдвуза, стрємящаяся уйті в жестоку мужську прохвесію врача-хірурга. Дєвка сурова і безпощадна і танком прьот к завєтной целі, мєтодічьно укладуя пятьорочки в зачьоточку.
Мамка - кісєльна баришня, нічуть не врач і навіть рядом не лежала, всю жисть корпить над дєбєтом с крєдітом, мозги за 20 років так з дікрєтного отпуска і не вернулись.
Дачюра учиця за 400 км. Утрєнній обзвон:

Докладніше

Обзор ситуації 19.02.2015

Доброго ранку, друзі! Так якось складається, що останній місяць зими часто виявлявся особенно важким і саме в лютому на українців навалювалися найважчі випробування. Але потім приходить весна і все якось стає легше. До весни лишилося якихось дев'ять днів, годі хнюпитись. Прорвьомся. Заварюєм собі традиційний ранковий кохве ілі чай, вмощуємся зручненько і смотрім, шо в нас напроісходило за істєкші сутки.

Сьогодні пішов шістдесят дев'ятий день голодування Наді Савченко і хоча німецькі доктори запевнили, що в цілому стан її здоров'я покищо ніби нічого, але все одно якось тривожно. Вийти з такого тривалого голодування дуже непросто, а з кожним днем ризики лише збільшуються. Між тим, до цих пір немає ніякої ясності, коли Хуйло насмілиться її звільнити. Він канєшно кончений дебіл, но не повний же ідіот. Має ж у Хуйла буть хоть крупіца благоразумія, яка йому підкаже, що смерть Савченко не дасть йому абсолютно нічого, крім дополнітєльних неприятностєй.

Докладніше

Давайте шустера поддержим!

Ашо такоє?
Донєцк вобще нада з людями под каток!
Всі кругом підараси, я точно знаю.
Ходьом отпиздимо Генштаб.
Сматрі, в Росії сруть красіво!
Рукі проч од 112, самий чесний із каналов!
Вокруг всі бляді, підараси, предатєлі кончені.
Жё суі Лєнка Бляндарєнка.

Докладніше

ІСТОРІЯ ДНІПРА

 

Наш, кагбе старший, брат - хуйлопітек
Ще в мезозої знав про Україну.
Хотів загарбати наш мальовничий степ
І мріяв наложить на нас данину.

Збирав він рать. З невичинених шкур
Робив їй броніки і шоломи до герцю.
І Україну грабить самодур
Гнав ту орду, обуту в лаптєберці.

То було важко, бо в епоху мезо
Мій предок Укр їх не вважав за націю.
Тож регулярно кованим желєзом
Ретельно сокращав їх полуляцію.

Но, в якийсь день хуйлопітек сидів
І лускав сємєчки понад піщерним входом.
Була весна, щось йобнуло в землі
І винесло із нєдр глибоких воду.

Спочатку - трохи, а потом - ручьйом
Побігло вниз, шурша і нєжно турка.
Хуйлопітек одразу поняв, що
Ручєй той точно потече до укрів.

Він знав, що там, між плавнями, внизу
Розквітне сад. В нім яблука і грушки.
Під цей шумок, на голубом глазу
Із укрів можна видурить чекушку.

Вода з істочніка ударила ключом
І потекла, прітоки собирая.
Хуйлопітек пішов за нею, щоб
Обмить скоріш водопровод до раю.

Чим далі вниз - тим більшала ріка,
І вже по ній - човни і весел скрипи.
В хуйлопітека чухалась рука
В предчуствії підвищення тарифу.

Чим то скінчилося - історія не зна :
Кацапи з книги видерли сторінку.
Назад вертавсь - стояла вже зима.
Боліли ребра, срака і печінка.

Поліссям шкандибав хуйлопітек.
Амбіції втирав з вошивих вусів.
Дивився, як на берегах росте
Сябрів держава. Тобто білорусів.

Сидів голодний в лісі і скавчав,
Скрипів зубами й нарікав на долю.
А у Дніпрі... Цинічно, на очах
Сябри завзято мили бараболю.

А укри тішились і всі до церкви йшли.
Чи то Різдво, чи так собі - неділя.
Ріку Дніпром велично нарекли.
Хуйлопітека мучило похмілля.

І нєрвний тік, і ще якась херня.
Він рать збирав і вів до битви скоро.
Ну, тоїсть, переважно навмання,
Бо в мезозой не було Автодору.

Там не було ще разної херні,
Котру хуйлопітек із мрака витяг.
Зато мій пращур в латах, на коні
Їх жостко пиздив й називався витязь.

Історія текла собі Дніпром
Униз до Таврії, до моря екаваторії.
Хуйлопітеки мали б зникнуть. Но
Десь пропетляли в піздюлях історії.

Створили своє царство і Хуйло
Собі царьом обрали паразіти.
І стали зазіхати на Дніпро.
Мовляв, Дніпро в укропів лиш - транзітом.

Але, ісконно - їхня то ріка.
Від витоків - до дельти загогулін...
Давно не куштували кулака,
І жосткопоучітєльних піздюлін.

Бо трєбують : тіпа Хуйло наш зол,
Він - воду в реверс. І Дніпра не стане...
Я хочу : їхній реверс в мезозой.
Отак - усім їбучим Хуйлостаном!

Щоб зникла їхня лаптєносна суть,
Щоб збулися усі хуйлопрогнози.
Хай там їх динозаври заїбуть !
І не здихають з авітамінозу!

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info