Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

ПРИГАДАЛОСЯ

Пасемо з дідом корову. Ранок такий стоїть чистий, що ніби виблискує на сонці. Звечора дощ вимив усе навколо, свіжа трава така зелена, що аж очі вбирає, кульбаби по ній жовті, бджоли гудуть . І ще метелики літають кольорові, крильцями тріпочуть.Теж, ніби квіти, тільки в повітрі.
Гарно так і світло, що й говорити не хочеться зовсім. Ні, не душу з діда виколупувати, а зовсім не хочеться. Тиша ранкова така світла, аж урочиста, ніби. І ці кульбаби - як зорі по зеленій траві розсипані. А трава - то, як небо. І все в росах. Хіба ж можна говорити, коли воно отак : небо в росах, а по ньому - зорі?
Кутаюся в дідову кацавейку і спостерігаю, як він, сидячи на пеньку, пахкає люлькою.Дідо старенький, згорблений , а руки чорні і порепані - то від кузні. Руки в діда великі зі шкарубкими, покрученими пальцями. І ото він сидить на пеньку, а сам на дерево старе схожий. А люлька пахкає, дим то кільцями, то хмарками йде - то, наче те дерево горить. Мовби тліє десь в ньому всередині щось, що недогоріло, недопалало замолоду.
А я собі думаю : а от, якби дідо і справді був деревом - то пташки ж на ньому гнізда вили б, пташенят виводили б і співали щоранку. Або ввечері, як Соловейко? А їм же ж добре було б, тим пташкам, бо дідо добрий. Він би їх від вітру ховав у гіллі, від дощу б листям прикривав.І не шумів би галузками, коли пташенята сплять...
- О! Совєти на парад пи@дують, - каже дідо.
Я одразу й не візьму в толк про що він, бо ж саме про птахів думала, то й думала, що совенята десь вилізли з гнізда.Дідо часто дражнився з бабці-галичанки : потєти, котєта, згубили кашкєта.
Стежкою, повільно, бо слизько після дощу, спускаються дід Ясько і дід Василь. Статечні такі, поважні. Дід Василь в костюмі і при краватці, а дід Ясько у формі воєнній з галіфе і медаль у нього на грудях поблискує. А чоботи високі, солдатські. В діда Василя квіти в руках.
Гарні такі вони, ці діди. А мій - на дерево схожий...
- Здоров, Михалку, - каже дід Ясько. - Ти, часом, якої внучі не маєш? А то Кердилиха , карга стара, пасла вчора свою шкапу під лісом, а я нині й не побачив того лєпцюха коров`ячого...
- І шо? - пахкає люлькою дідо?
- Та вступив, шо? 
- Ну, ви, совєти, постоянно куда-то вступаєте. Щитай, шо то була партія і пи@дуй в свєтле будуще.
- Та, Михалку, я ж на парад йду. А чобіт в гамні. Дай, хоч шмаркальника, щоб обтерти.
-Ооо! А шо бойові вітірани без шмаркальника ходять? Та ше й на парад! Курва, шо ж ви за прімєр піонєрам подаєте?
- Михалку, ти прикращай тово, - вставляє дід Василь. - Чи тобі мало?
- А я шо? - каже дідо. - Я просто питаю : от шо ви за такі совєти, шо в гамно влізли, а біжите до бандери шмаркальника просити ? Ви ж тим самим визнаєте, шо бандера - то є культурна верхушка сраного общества. А значить : піонєри мають з нас примєр брати. Да, мале?
- Да, дідусю, - висовуюсь я з кацавейки. - Бандера - то є культурна верхушка сраного общества.
- Блять! - Шипить дід Ясько. - Михалку, я тобі казав і ше раз кажу : думай, шо пи@диш при дитині. Воно і так книжки читає. Ше проблємне виросте.
- Хлопці, - нервує дід Василь. Кінчайте тіво розмови. Дай йому, Михалку, шматину, хай гамно витре - і ми підемо. Бо ж парад почнеться.
- Ага. - Мружиться дідо. - Йшли б до Бандери - були б у нас другі паради. І життя.
- Ти вже сходив. На пітнацить років, - шипить дід Василь. - Хоч дитину того не вчи. В нас тепер другі дороги і друга жизнь.
- То : впірьод, дорогі таваріщі! - каже дідо.
- Та йдемо. Йно шмату дай, бо як же Ясько - вітіран, а чобіт всраний?
- Липухом хай витре. А нє - то в коритах вимиє.
- Михалку, воно : заким до корит - то засохне. А стану мити - то весь шмір змию...- Уже благає дід Ясько.
Дідо пахкає люлькою, дістає з кишені картатого носовичка і простягує його дідові Яськові. Той швидко шморгає чоботом об росяну траву, потім витирає його носовичком, тримає ту шматину в руках, а тоді навіщось запихає до кишені.
- Правильно, Яську, - сміється дідо. - Бери з собою, а то , вдруг ше яке гамно на путі...
- Та всяке може бути - погоджується той. І вони з дідом Василем ідуть далі вниз стежкою до міста.
- Дідусю, а вони що : москалі?- Питаю.
- Та нє. Свої чипирадла . Бач : і розуміє, шо в гамні, і шо без бандери - ніяк, а, все-одно, йде під ворожу дудку скакати. Совєти!...

Докладніше

Обзор 07 травня 2015

Доброго ранку, друзі! Надворі в нас четвер, країна готується погрузитися в чергову хвилю вихідних з шашликами, городами, а також спогадами про наших дідів і прадідів, бабусь і прабабусь, які винесли незрівнянно важчі випробування, ніж ті, які випали на долю нашого покоління. Війна перекотилася через Україну двічі, і було в тій війні всякого - і мільйонні жертви, і неймовірний героїзм рядових громадян. Правителі лише починають війни, а воювати і здобувати перемоги доводиться людям.

Хотя зараз ми можемо з цікавістю й огидою наблюдать метаморфози колорадської чуми, яка охопила нашого північного сусіда, де кріпчає такий маразм, якого історія ще не знала. Дід неравнодушен до історії, цікавиться всякими собитіями, но не припомнить подобної степені кретинізму, який би охопив цілий народ. Де правитель нічтоже сумняшеся розказує, шо війну виграли самі росіяни, а другі народи їм усілєнно заважали. Отут дід шкодує, шо нема возможності повернути історію назад, до 1939 года і пустити її по новій - в полном соответствії з балаканиною Хуйла. І щоб запасшись гарбузовим насінням, разом із британцями й американцями спокойно спостерігать, шо робила би состоящая із самих росіян Красна Армія перед ліцом вермахта. Без участі мільйонів прекрасних солдат, офіцерів і генералів з України, Білорусії, Грузії, Казахстану і без західних поставок зброї, боєприпасів і продовольства по ленд-лізу. І без другого фронту, єстєственно. А Хуйла поставить на передову з вінтовкою Мосіна і 30-ма патронами. Воюй, Хуйлуша.

Докладніше

Панове, а вам не страшно?

Панове журналісти, ви шукаєте дешевої слави, чи дійсно умисно перевертаєте все з ніг на голову?
Добровольчі батальйони - єдина потужна карта, яку може і буде використовувати Росія для дестабілізації України. В силу ситуативної необхідності для них створили образ героїв та моральних авторитетів, дуже привабливий для того, щоб під нього не бажали підмазатись покидьки. Дуже привабливий для того, щоб не спробувати його використати в інформаційній війні.

Віднині кожне гучне убивство чи пограбування зусиллями журналістів матимуть подвійну мораль. Хто є вбивця - злочинець чи вершитель народного суду? Хто є вбитий - жертва чи грішник, котрий, згідно моралі воєнного часу, не має права на життя?

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info