Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

Нова робота, нове життя...

dl

Нова робота, нове життя, нове хронічне безсоння... І, нарешті, психологічна межа, за якою багато речей більше не мають значення... Янукович, недобудований театр, Путін, Нищук, Кіркоров... Ще намагаюся якось чіплятися за то все, аби бути на хвилі. Але зайвий раз переконуюся, що далекі та непотрібні речі більше не зачіпають жодних струн...

Зараз, вислизнувши зі звичної шкаралупи, є можливість поглянути на минуле зі сторони. Помацати сильні та слабкі сторони, зробити переоцінку... Врешті-решт, світ мого життя обертається навколо "Я". І коли оте саме "Я" переміщується у просторі, все навколо одразу змінюється... Ось рецепт чудодійних ліків від безвиході - з'їхати з глузду і повністю змінити усе звичне та передбачуване на невідомість. І написати нове життя спочатку...

Одне хвилює: якщо все ж допишу якусь книгу, чи залишиться в неї бодай один читач? Адже теми, м'яко кажучи, непопулярні: про людину, її внутрішнє криве дзеркало та великий, прекрасний світ, що відкривається, коли відвернутися від спотвореного зображення.

Я би хотів, щоб кожен читач навчився бути щасливим. Бо коли відчуваєш щастя та заспокоєність - усі нафталінові Януковичі та інші гучні, але непотрібні речі, відходять на другий план.

На першому ж - Я, мій невеличкий світ, і війна.

Справжні герої, яких оминають камери, журналісти, лідери платних думок... Герої, які дають мені змогу жити.

Ось що має найбільше значення!

Докладніше

Кожного року неодмінно настає цей день - 30 листопада...

vc

День, коли зима вже обридла, але ще й не починалася...

В парі з цим днем ходить 1 березня... Це коли весна вже прийшла, але ще нема її й близько...

А між ними - Новий год, Різдво та якогось Валєнтіна, - все це придумали хитрі люди, бо тверезим в цьому періоді було б жить сильно понуро...

Докладніше

Ще про міську архітектуру...

vc

В студентські роки я працював на археологічних розкопках, на місці Михайлівського собору в Києві. До того там були тенісні корти якісь. Сам Михайлівський радянська влада знесла в середині тридцятих років ХХ століття.

Серед архівних документів мені тоді попався справді армагедонний проект.

Будинок Міністерства закордонних справ на Михайлівській площі, якщо ви звертали увагу, - якийсь трохи незавершонний. Таке щось, вигнуте в непонятну сторону, недодєлане трохи...

Справа в тому, що це мала бути тільки часть ансамбля-бля... З іншого боку фунікулера передбачалося побудувати точно таку ж споруду (для того, власне, Михайлівський і зносився) для Ради народних комісарів (РНК УРСР)... А між ними повинен був стояти найбільший у світі Ленін... Такої висоти, що якби він упав, то вдарився б головою об СБУ на Володимирській...

Від Леніна мала пролягати велетенська сходова дорога. Софійський собор підлягав знесенню, так само як і Михайлівський перед тим...

Завадила цьому плану лише війна...

А ви кажете, театр на Подолі - урод...

Докладніше

Пєсков сидів на лавці ...

bg

Пєсков сидів на лавці і нєрвно курив одну сігарєту за іншою. Йшов сніг, брався мороз, але він не помічав нічого, сидів і димів, наче паравоз.

- Шо, стрьомно і тєбє? - сказав хтось з-за спини.
- Угу... Піздєц, як сцикотно, Кужугєтовіч... - не повертаючи голови відповів Пєсков і підкурив дрожащими руками нову цигарку. - Будеш?
- Давай, я своі уже викурив... - Шойгу теж узяв сігарєту і тільки з п'ятого разу підпалив запальничку. - Зараза... 
- Шо там Рогозін, не улєтєл на Марс с нового космодрома, гг? - Пєсков попитався пошутить.
- Какой там Марс... Он дальше Колими тепер нікуда не улєтіт. - Шойгу смачно сплюнув. - Я отето подумав, шо Лаврушу пора дьорнуть, шоб паспорта нам сдєлал, чую пєчьонкой, скоро понадобятся.
- Дімка уже йєму дав заданіє, работає Лавруша, не боісь. Тут главноє момєнт не провтикать... - Пєсков передьорнув плечима. - Холодаєт. Нема нічо?
- Обіжаєш, Пєсок! На, хлєбні глоточок. - Шойгу витяг з кишені фляжку. - Хароший, санкционний...
- Ага, самі пйотє, а мнє не предлагаєте, жлобйо, бля... - з-за дерев показалась чиясь фігура.
- На ловца і звєрь, того етого... Прівєт, Лавруша, присоєдіняйся! - Пєсков змів з лавочки рукою сніг.

Докладніше

Насущне

vc

Коли Антоніо Гауді починав будувати Саграда Фаміліа в Барселоні, то влада вирішила порадиться з народом...

Особливо з огляду на те, що за проектом передбачалося знести вісім кварталів старої Барселони і зробить прямий світлий вихід до моря...

- Нє, - так не пойдьот, - сказав народ. Де ж ми жить будемо?
- То да, - сказала, влада, - це ми не врахували якось... Але ми вам гроші дамо. Га? Любите ж гроші?

- Хто ж їх не любить? - сказали свободолюбиві каталонці. Давайте, конєшно. Це - другий разговор...

Мерія дала власникам квартир десь по 20 тисяч євро (в еквіваленті, бо євро тоді ще не було. І це на той час було дуже сильно великі гроші). З тією метою, щоб люди на ці гроші пересилились в інший район...

Але каталонці чьо-то нікуда не переселялися, а на ці гроші співали сумних пісень з червоним вином, клацали кастаньєттами, їли сардін та паелью, ходили по вечерам купаться, а дехто даже купив цвітний тєлівізор...

Пересилося дві сім’ї за весь цей час... - Придурки! - сказали про цих отщіпєнцев остальні каталонці...

- Коли ж ви виселитесь? Гроші то взяли - робко цікавилася влада.

- Ідітє нахуй, - казали барселонці... Подумаєш, гроші... Чи й не гроші... І вообще, - сієста у нас, майте совість...

Докладніше

Ходив дивитися на чорний театр на Андріївському узвозі

podolaihama

Пацанове, зради нема, реально все заїбісь. Однак маленька зрадка таки є, і вона називається «сучасна техніка в руках абізяни».

Відомо, що фотографувати архітектурні форми зблизька не так то й просто. Для цього існують спеціальні об’єктиви, всякі професійні хитрощі і так далі. Особливо якщо відходу мало, а будова доволі масивна то серйозного викривлення пропорцій не уникнути. Тут же маємо класичний приклад того, як мавпа взяла мобілку, наклацала уйобіщних фоток і виклала в інтернет, при тому що на місці, жодного з цих страшних ракурсів людське око не бачить взагалі. Все сприймається гармонійно, зовсім не так як на тих драматичних фотках.

Гарну, красиву і доглянуту чувіху можна сфоткати як гітлєра в гробу, і дівчата про це добре знають. У випадку з театром ця тьолка поки не накрашена, нічого прямо видатного в її архітектурі нема, але в наших відсталих умовах вона виглядає вельми модерново, і у той таки час доволі скромно і навіть стримано. Там дещо поки не доробили, але взагалі все виглядає нормально.

Фотографа знайти і покарати. Половину фейсбука розчавить асфальтним катком, іншу нагородити за мовчанку новорічними пайками!

Але є одна зрадка, котра до архітектури стосунку не має, тобто далі можна не читати.

Сайт архітектурного бюро не хоче звертатися до мене моєю мовою і мовою ще мільйонів людей. Вони будуються в моєму місті але особисто мене ігнорують. І не тому що вони якісь хуйові люди, ні, а тому що вони живуть у своєму паралельному вимірі, де мене, наприклад тупо нема. Мені це вкрай не подобається.

А так питань нема! Будинок непоганий, як на мій плебейський смак. Диплом про вищу художню додається до пакета з мнєнієм.

Докладніше

Я вчилася на режисера, колись...

tb1

Я вчилася на режисера, колись, в далекі часи, коли модні тьолки курили сігарєти море.
Вечорами, коли ми репетірували. Ставили декорації і по сто разів товкмачили одне і те ж.
- Вийди. Зайди. Куда ти дивишся. Більше легкості. Не стогни. Не гупай. Ларіса не спи. Чо ти ореш? Де твої руки? Мені однаково куди їх встромиш, хоч в сраку встроми. Сцена 2, він, вона, роги - поїхали.
Заніматільні були часи.
Коли ми увлікались, то репетиція затягувалась, тоді приходила уборщиця Ларіса і громко казала судьбоносну фразу, - "Заїбали ви своїм тіатром. Ідіть уже чимсь полєзним займіться. А то " Вишла. Зашла. Вишла. Зашла. Як дураки, чесне слово".

Докладніше

Чи був Янукович красівим під час допиту?

md

 Безусловно. Чи блістав він в лучах заходящего ростовського сонця на подмостках суду? Однозначно. Скажем прямо, це був звьоздний час вєлікого заклінатєля йолкі. Поставлена на тверду троєчку українська мова вигодно одтіняла його могучій інтєлєкт, а лєдєнящіє душу раскази про крупнокаліберні пулімьоти і "людей без признаків одєжди" робили образ Фьодорича достойний співчуття і прощєнія. Но одна срана дєталь зводила на нівець весь труд репєтіторів, які довгі місяці вчили Ексянуковича із'ясняться на йазику бивших його сограждан. Заключається вона в тому, шо ніззя отак заявляться додому через три рокі даже по тєліку і дєлать від, шо тіпа трохи загулявся-забухав, но тепер я здєсь, а шо вобще. Не можна. За такі загули і камбекі у всіх прилічних сім'ях виставляють за двері без реабілітуючих обставин. Де ти був, Фьодорич всі три рокі? Чого не дзвонив додому і не просив дєнєг на білєт доїхать? Чого не появлявся на передачу "Жді мєня" з картою України і не плакав там, як лось од мухоморів? А в примах, як ізвєсно, і кота на "ви" називать нада. Вобшем, Вітя, не звоні больше.

Докладніше

Коли я вчився в академії мистецтв (про тіятр)

podolaihama

Коли я вчився в академії мистецтв, то вумні люди з професури казали - розумієш, Семесюк, в мистецтві все побудовано на такому понятті як "чуть-чуть".

Буває ліпиш з глини постановку (це таке учбове зображення людини, натурника) і все наче нічого - руки-ноги на місці, пропорції наче схопив непогано, а на виході получається зрада. Бо не вистачає оцього самого чуть-чуть. І це не якась містична таємниця супер таланту, ні, цьому цілком можна навчити. Але саме через це я пішов з большой скульптури ггг, бо не схопив цього чуть-чуть. Тобто я його бачу, можу зацінити, але сам не опанував.

В архітектурі все те саме. Іноді архітектурне "чуть-чуть" - це усього лише матеріали з яких побудовано щось, на перший погляд не дуже зрозуміле. Дивишся - ну гроб гробом, а потім вдупляєш, що весь смак в поєднанні гроба з матеріалами. Іноді це загальна будівельна культура, коли сам проект прикольний, а виконання робить з цього хайтеку вагончасту автомийку. Все тримається на дрібницях і от саме з цим у нас і проблеми, в усіх сферах людської діяльності.

Тому абсолютно не дивно, що громада очконула з цим тіятром, бо громада звичайно тупіша за спеціалістів, але її тре поважати хоча б правильною інформаційною політикою.

Особисто я завтра підніму свою сраку і піду помацаю театр власними руками, і якщо все чотєнько на мій плебейський смак - так і напишу - зради нема!

Але оце наше чуть-чуть - корінь всіх зол. Чуть-чуть - це смак, якщо коротко. Ми тому й обираємо на владу геть страшних уйобків, бо художнього смаку не вистачає.

Чик чирик!

Докладніше

Не можу просто так пройти повз...

bg

Не можу просто так пройти повз очередний шедевр наших рекламщиків. Нє, я може і не шарю в цих справах, але ж за цю хуйню хтото бабло конкрєтне плате! 
Крабов'є... Блять! Крабов'є, банзааай!))) Якийсь мордатий ніндзя провалює стіну і тицяє під ніс ахуєвшой тьоткі крабові палки, гг))) Витягає меч... Сцикотно ж! Ага, чувак за кадром в цей час вісьолим голосом співає, шо олів'є прощай, а крабов'є - банзай...)) В дірку лізе сім'я тьотки, а потом всі разом зустрічають Новий Рік, жруть оте крабов'є і щасливі такі, либляться... І дірка на півстіни, кльова така, гг))) От хтось хотів би собі, щоб отаке щастячко в свято прилетіло? Капєц, корочє...

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info