Рєпка клуб бойового суржика. Свирид Опанасович, Мурзік Васильович, Татуся Бо.

Іноді Бодя любить порівнювати...

bg

Іноді Бодя любить порівнювати життя з чимось, чи просто роздумувать на цю тему... От сьогодні подумалось про бокс. Ти такий виходиш в ринг, весь красівий, в трусах розмальованих, а проти тебе Майк Тайсон у своїй найкращій формі, а у нього на грудях наколка "Жисньболь". Боксірувать з Майком, це все одно, що бігти назустріч паровозу і кричать, шо задавиш, ага... Гонг і бій начався! Ти питаєшся тікать, а хєрушки, канати ж, нікуди! А Майк улибається так нехарашо і лупаше тебе своїми кулаками, наче шмат м'яса для отбівной... Лєвой, правой, лєвой, правой... Прямий, боковий, знову прямий... І шо б ти не робив, як не пригинався, як не уклонявся, все одно кулаки залізного Майка раз за разом гепають то по туловіщу, то по голові... А це так больно, шо просто піздєц, як больно! Перший раунд, другий, третій... І хто його знає, скільки їх всього! 
В общєм, отак пиздить життя тебе, пиздить, а потом, в один прекрасний момент, хуяк аперкотом і ти в нокауті... Рефері рахує там шото... Ага, щас, не встану більше, ідіть нахєр! А Майкі нахилився над тобою, нагло либиться і каже: "Хау ар ю?" А ти йому, мислєнно канєшно, отвічаєш: "Ол райт, блядь! Шо не бачиш?!" І всьо, гейм овер...

 

Докладніше

Ось людина на вигляд прілічна

podolaihama

Вона в інтелігентних очочках. Але ця людина наділена, судячи з інтервью, неабиякою руйнівною силою. Торнадо нахуй.

Отакі чуваки як Фрідлянд, вперто перетворюють наше колись чудове місто на колгоспну бичарню-їдальню.

Шо ми тут зробимо? Шо? Ресторани? А, може галерею ресторанів? Ахуєнно, пан креативний директор. Це дуже креативно, бо в Києві гостра нестача саме ресторанів.

Такий, знаєте, типовий єнакієвський підхід. Більярдную с тьолкамі давайте запиздячимо на річковому вокзалі, будемо їбатися і гуляти на більярді! Як вам? А шо, в газеті "Чісто по-дєловому" писали, що так усі роблять. Тренд.

Докладніше

Вона сиділа на кухні...

lp00

Вона сиділа на кухні біля вікна. Без світла. Біля неї стояла велика чашка давно охололого чаю. За вікном було темно-сіро. Голі, чорні гілля дерев казилися від шаленого вітру, на рівні її очей. Близько-близько. Ніби намагалися злякати її, одиноку і сумну о шостій годині ранку. Вона щільніше закуталась в великий чоловічий халат. Нахиливши голову до коміра вдихнула знайомий запах. Ледь помітне тремтіння пробігло її тілом від асоціацій, що приніс той запах. Раптово очі стали вологі і в думках пронеслося все, що відбулося за ций нескінченний рік.
Перша зустріч з ним... Розуміння того, що це кохання заборонене.. Спротив своїм почуттям і їхня беззаперечна перемога, над її серцем. Таємні зустрічі, важке рішення розірвати це замкнене коло і бути з “ним”.. Розуміння і супротив близьких і рідних людей. І потім...війна. Та війна, яка з*єднала одночасно роз*єднуючи. Ті довгі місяці перманентної розлуки, і нечасті зустрічі на третій лінії. Ті постріли, що замовкали, коли зустрічалися губи і руки. 
Ті спаплюжені землі, що ставали для них обітованними. Те небо, що з потворно чорного ставало яскраво блакитним, таким як його очі, коли Вона в ті очі мала можливість дивитися.
Згадала, як стало на хвилину її серце, коли вона дізналася, що він поранений. Ті два місяці розлуки і тий лист з госпіталя, майже перед закінченням її контракту..
Вона не шкодувала ні про що.. Ні про один вчинок, ні про одне рішення.

Докладніше

Вчоний кіт ото почитує срачик...

murzik

Вчоний кіт ото почитує срачик по поводу зашквару з квотами на україномовне музло Хливнюка , Джамали та всяческіх Потапів і хоче докинути свої два крейцари.

Дарма ото ви кидаєте лайном в цих персонажів за відсутність патріотизму. Це всьо одно шо доябуватися до ляльок в ляльковому театрі.
У каждої такої джамалирусланиіриальоши є свій продюсер на чиї гроші ця лялька ізобража співи під фанєру.
Якшо недайбоже отакій співочій ляльці дето приходиться виявляти свою громадянську позицію, начина проісходити на перший погляд непонятна хуйня. Але непонятна вона тільки на перший погляд, насправді ці ляльки виражають бізнес-інтереси своїх ляльководів-продюсерів, шо може кардинально відрізнятися від іміджу самої ляльки.
А ви кажете Джамала.
Егеж - красіва квазіпатріотічна голограма, ваша Джамала. 
Онлі бізнес, блядь.
Будьмо уважні.

Докладніше

Вустами дитини говорить...

tb1

Вустами дитини говорить ніяка не мудрость, а якась така сутність, яка покликана спаралізувати твою свідомість і всячески довести, що ти ідіот якийсь. 
Уроки ввічливості. 
- Надю, дорослим людям не годиться говорити привіт, це не дуже ввічливо, можна сказати добрий ранок, Доброго дня, здрастуйте. Домовилися? 
- А чого? 
- Ммммм, ну бо вони дорослі, їх треба шанувати. 
Мужчина всадив цуцика срать посеред тротуару. 
- Шо, і цього дядю, здрастуйте? 
- Ммммммм, ну як би тобі доця сказать. 
- Скажи мені як динозавр. Привііііітгррррр. 
- Ммммммм, привітгр. 

Докладніше

Нікого не хочеться образити...

podolaihama

Нікого не хочеться образити, але наївна нахабність з нас, українців, вперто лізе як той кіт в комору.

Трапилося в коментах таке.

"В України така міфологічна та історична спадщина, що західні міфи просто букварик! Кімерійці, скіфи, трипільці, сармати, прасловяни, варяги, русичі, характерники, мольфари... і це лише найвідоміші!"

Смєшалісь в кучу коні-скіфи, як той казав. Спочатку думав сісти поплакати над Старшою Еддою від безсилля, але потім пойняв, що це непробиваємо, бо таку думку я чув у своєму житті від огромної кількості людей. Людей, котрі мають незламну манеру ніхуя не знати окрім шкільної програми (дай бог) і вигадок канадійських дідусів першої хвилі вкраїнської еміграції.

Я пам’ятаю ще першу навалу самодруків епохи занепаду совка, коли українці за прикладом чеських "будителів" заповзялися вигадувати собі нову-древню як світ міфологію. Я навіть пам’ятаю хто такий Плачинда, наприклад. Плачинда - це пиздець.

В цьому плані ми не дуже відрізняємося від московитів з їхніми комплексами історичної меншовартості. Тіки у них це ціла державна програма, а у нас спорадична творчість обичних сакралопітеків, але вся ця хуйня запросто може просочитися і до шкільної програми, як то часто буває з ідіотськими вигадками.

Докладніше
Підпишиться на цей RSS фід

Оце ходив у супермаркет попав в облаву, всіх забирали в нацгвардію старих, молодих, жінок, дітей... одного мене пожаліли... потомушо кіт

Мурзік Васильович Мурзік Васильовичrepka.club

Єщо раз - соглашаюсь заранєє со всем, шо вирішиться. Но єслі в углу буде мерцать лом, я буду ощущать, шо живу не напрасно

Свирид Опанасович Свирид Опанасовичrepka.club


Вхід або Реєстрація

Вхід з Мордокниги

Забули свій пароль? / Забули свій логін?

 
slogin.info